Лисецький Сергій Опанасович

Визначення і загальна характеристика

ЛИСЕ́ЦЬКИЙ Сергій Опанасович (13. 02. 1926, Київ — 16. 01. 2022, там само) — кіно­оператор, кінорежисер. Доц. (1995). Заслужений діяч мистецтв України (1995). Член НСКінУ (1963). Учасник 2-ї світової вій­ни. Бо­йові нагороди. Закін. ВДІК (Москва, 1956; майстерня А. Головні). Від­тоді працював до 1996 на Нац. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка (Київ); водночас від 1974 — у Київ. університеті театру, кіно і телебаче­н­ня: худож. кер. навч.-твор. майстерні, від 2002 — професор кафедри кінотеле­операторства. Президент профес. гільдії кіно­операторів України (від 2001). У кінематогр. творчості Л. домінує тенденція до від­найде­н­ня найбільш адекват. і діє­вої форми візуал.-пластич. виразності для створе­н­ня ціліс. екран. образу, прагне­н­ня гармоній. по­єд­на­н­ня живописності зображе­н­ня, муз. звуча­н­ня і змісту драматург.-актор. дійства. Багато працював над стрічками з про­блем від­родже­н­ня нац. культури, історії, у жанрі муз. фільму. У публікаціях об­­стоював мист. критерії створе­н­ня та сприйня­т­тя екран. зображе­н­ня; дбав про вдосконале­н­ня твор. засад професії кіно­оператора. Кіно­оператор-по­становник кінокартин: «Ми, двоє мужчин» (1962, реж. Ю. Лисенко), «Наймичка» (за однойм. поемою Т. Шевчен­ка та оперою М. Вериківського; 1963, реж. І. Молостова, В. Лапокниш), «Пере­вірено — мін немає» (1965, реж. Ю. Лисенко, З. Велимирович; диплом Мкф у м. Пула, Югославія, нині Хорватія, 1965), «Театр і поклон­ники» (реж. І. Молостова; від­знака ви­­ставки «Експо-67», м. Монреаль, Канада, 1967), «Лелейська гора» (реж. З. Велимирович; приз Мкф у Пномпені, 1969; обидві — 1967), «Де 0-42?» (1969, реж. О. Ленціус), «Лаври» (1972, реж. В. Гор­пенко; приз за кращу оператор. роботу Респ. кінофестивалю «Лю­дина праці на екрані», м. Жданов, нині Маріуполь Донец. обл., 1973), «Пере­ходимо до любові» (1975, реж. О. Мішурін, О. Фіалко), «Спокута чужих гріхів» (1978, реж. В. Під­палий; приз Всесоюз. конкурсу кольор. філь­мів за кращу оператор. роботу, Москва, 1979), «Платон мені друг» (1980, реж. В. Шкурін, спів­оператор). Реж.-оператор філь­мів: «Одвічне» (1970), «Майстри» (приз за кращу оператор. роботу Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1973), «Тро­їсті музики» (приз 5-го Вкф телефільмів у Ташкенті, 1973; обидва — 1971), «Автопорт­рет» (1972; приз 6-го Вкф телефільмів у Тбілісі, 1975; усі — спів­реж.), «Сонячне коло» (1974; 1-й приз Респ. фестивалю докум. фільмів, Суми, 1974), «Пре­людія долі» (1984, спів­оператор; приз за кращу муз. кінокартину Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1985), «Кобзо моя» (1989), «Кобзарські мандри» (1990), «Кубанські козаки. А вже літ двісті» (1991, спів­реж.), «Євгенія Мірошниченко» (1992), «Бельгійські зу­стрічі» (1993), «Неві­домий Перл-Хар­бор під Полтавою» (1994, спів­реж.).

Літ.: Сергій Лисецький: «Заради спра­ви жертвую чим завгодно…» / [бесіду вела Л. Брюховецька] // Кіно-Театр. 2006. № 3.

Л. І. Брюховецька

Завантажити статтю