Косач Олена Антонівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Косач Олена Антонівна

КО́САЧ Олена Антонівна (справж. – Тесленко-Приходько; псевд.: Зо­­виця, Е. Ластівка, Олена Ластівка; 09(21). 01. 1845, м. Мглин Черніг. губ., нині Брян. обл., РФ – 09. 02. 1927, Київ) – письменниця, громадська діячка. Сестра П. Ко­­сача, тітка Лесі Українки, М. Косача, І. Косач-Борисової та О. Ко­­сач-Кривинюк. 1877 – засн. і зав. при­­тулку для дітей робітників у Києві. Брала активну участь у на­­родниц. русі. Від 1878 – у С.-Пе­тербурзі, де навч. на акушер. кур­­сах, працю­­вала в лікарні. У березні 1879 заарешт. у зв’язку із замахом на шефа жандармів О. Дрентельна і заслана до м. Пу­­дож Олонец. губ. (нині Карелія), 1881 – на 5 р. до м. Ялуторовськ Тобол. губ. (нині Тюмен. обл.; обидва – РФ). Мешкала у Ризі, від 1902 – у с. Запруддя (нині Ка­­мінь-Кашир. р-ну Волин. обл.), від 1907 – у Києві. Авторка низки гуморист. та істор. віршів, стилі­­зов. під Т. Шевченка поеми-билиці «Ган­­на» (К., 1881) про недо­­лю убогої вдови, у якої загинув син-підпасич. Леся Українка при­­святила К. вірші «Надія» і «Забу­­ті слова».

Літ.: Денисюк І., Скрипка Т. Дво­­рян­­ське гніздо Косачів. Л., 1999; Дени­­сюк В. Родина Косачів у Запрудді: Но­­ві подробиці з біографії Лесі Українки та її родини // Волинь. 2001, 21 квіт.

Р. І. Доценко

Статтю оновлено: 2014