Лисичанськ - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лисичанськ

ЛИСИЧА́НСЬК – місто обласного значення Луганської області. Має статус істор. насел. місця. Знаходиться на правому березі Сіверського Дінця (притока Дону, бас. Азовського моря), у місці впадіння в нього Верхньої Біленької та Борової, за 90 км від Луганська та за 720 км від Києва. Пл. 76 км2. За переписом насел. 2001, проживали 115 229 осіб (складає 91,1 % до 1989): українців – 66,7 %, росіян – 30,5 %, білорусів – 1 %; станом на 2015 – 102,4 тис. осіб. Залізничні ст. Донец. залізниці: Вовчоярська, Л., Насвітевич і Переїзна. Від 1972 функціонує тролейбусне сполучення. У місті виявлено поховання доби серед. та пізньої бронзи, що відносяться до катакомб., зруб. і багатовалик. кераміки культур, локалізовано місце розташування літньої ставки ханів Золотої Орди 14 ст. Зберігаються 2 жін. половец. баби 12 ст. Сучас. Л. сформувався в серед. 1960-х рр., коли з його складу було виокремлено м. Сіверськодонецьк (на лівому березі Сівер. Дінця; 1962) і водночас приєднано до нього міста Верхнє (на Пд.) і Пролетарськ (на Пн.; обидва – 1965). Нині Лисичан. міськраді підпорядк. міста Новодружеськ (засн. 1935) і Привілля (засн. 1753). Поселення на тер. сучас. Л. почали виникати на поч. 18 ст. у зоні конт­­ролю донськими, запороз. і слобід. козаками переходу через Сівер. Донець Кальміус. сакми – одного з 3-х осн. шляхів з Криму в Моск. державу. У 1-й пол. 18 ст. вже існували слободи Бєлінка, Лобовка та Пущуровка. Датою заснування Л. вважають 1710, коли в урочищі Лисича Балка, або Лисичий Байрак поселилися запороз. козаки. Від 1720 відомий прикордон. Козачий городок Ізюм. слобід. полку на місці слободи Бєлінка. Тут 1672 розміщувався сторож. острог, який контролював Боров. перевіз при переході Кальміус. сакми. В урочищі Лобовий Яр (нині р-н залізнич. вокзалу Л.) була слобода донських козаків Лобовка. На пн. околиці сучас. Л., поруч з урочищем Рубіж. Яр, яким спускалася Кальміус. сакма з крутого правого берега до річки, розташовувалася слобода Пущуровка. Від 1753 ці землі перебували у складі Слов’яносербії. У слободі Бєлінка, в гирлі р. Верхня Біленька знаходився шанець 3-ї роти гусар. полку Депрерадовича, який мав назву Верхній Біленький. Від назви річки та шанця пішла й назва с. Верхнє (паралельна – Третя Рота). 1927 воно отримало статус с-ща, а 1938 – міста. Пущуровка відійшла у власність слов’яносерб. офіцера А. Рашковича. На її тер. виникло с. Рубіжна (від 1936 – Пролетарськ; від 1924 – с-ще, від 1938 – місто). 1721–24 Г. Капустін, М. Віпрейський, С. Чирков у заплаві Сівер. Дінця отримали перші проби кам’яного вугілля; 1792 у Рубіжному Яру та Лисичій Балці експедиція військ.-мор. відомства Рос. імперії під кер-вом М. Аврамова встановила його пром. поклади. Новий етап у розвитку Л. розпочався у зв’язку з буд-вом 1795 Луган. з-ду з вироб-ва гармат і снарядів для Чорномор. флоту та портів. Для потреб підпр-ва побл. Лисичої Балки 1796 введено в експлуатацію першу ка­м’яновугіл. шахту Донбасу. Від квітня до грудня на ній видобуто 13 142 пуди 39 фунтів вугілля. Упродовж десятиліття тут сформувався потуж. казен. кам’яно­вугіл. рудник; за цей період на ньому отримано 2,2 млн пудів вугілля. Землю навколо новоутвор. поселення майстрових у Лисичому Байраці передали Луган. гірн. округу, а 1828 жит. Верхнього перевели у розряд гірн.-завод. селян (примусово залучали до гірн. робіт, переважно займалися транспортуванням вугілля). Перші шахти в Лисичому Байраці мали глиб. бл. 40 м, до серед. 19 ст. досягли 100 м. 1799 тут уперше в Рос. імперії розпочато коксування кам’яно­го вугілля для плавлення руди та чавуну на Луган. ливар. з-ді. До 1802 казен. кам’яновугіл. рудник був єдиним великим підпр-вом вугіл. пром-сті не лише в Донбасі, а й у Рос. імперії. 1838 с. Лисичий Байрак отримало назву Л. (від 1923 – с-ще, від 1938 – місто рай., від 1952 – обл. значення). Тоді у ньому нараховувалося понад 30 шахт. 1870 побудовано Лисичан. чавуноливар. з-д, який відповідав кращим тех. досягненням того часу. Для його потреб заклали шахту «Дагмара». З-д пропрацював до 1872, виплавивши 58 тис. пудів чавуну, і був ліквідований, оскільки не витримав конкуренції із чавуноливар. з-дом Дж. Юза. На тер. підпр-ва 3 травня 1879 відкрили залізничну ст. Л. на лінії Л.–Попасна (нині Луган. обл.). 1883 поряд, на місці домен. печі, звели склозавод. 1895 залізницю продовжили до Куп’янська (нині Харків. обл.), унаслідок чого з’єд­­нали Л. із Харковом. 1834 при Лисичан. руднику та у Третій Роті відкрито початк. школи на 120 учнів, 1839 засн. Лисичан. гірн. уч-ще (у серед. 19 ст. закрито, оскільки вугіл. пром-сть почала занепадати через відсутність шляхів сполучення). 1873 створ. Лисичан. штейгер. школу, яка до 1917 підготувала 705 штейгерів. У 2-й пол. 1870-х рр. відкрито 1 жін. і 2 чол. однокласні початк. нар. уч-ща. 1892 у Верхньому рос.-бельг. АТ «Любимов, Сольве і К°» ввело в експлуатацію содовий з-д (див. «Лисичанська сода»), який працював до 2011. Для забезпечення підпр-ва паливом І. Любимов і Е. Сольве взяли в оренду казенну шахту «Дагмара», а 1896 побудували нову велику шахту ім. К. Скальковського. 1902 на останній видобуто 6,8 млн пудів вугілля, на ній налічувалося понад 900 гірників. Содовий з-д у Верхньому досить швидко став найбільшим виробником соди в Рос. імперії. 1899 запрацював цемент. з-д. 1913 у Рубіжній, окрім 10-ти вугіл. шахт, почав працювати склозавод АТ «Лівенгоф. скляні та пробк. вироб-ва» (нині Лисичанський склозавод «Пролетарій»), 1914 – церезин. з-д АТ «Люборад». 1908 у Л. проживали 3281, у Верхньому – 5151, у Рубіжній – 1609 осіб. У 19 ст. – січні 1920 та грудні 1920–23 вони входили до складу Бахмут. пов.; 1802–1919 – Катеринослав., 1919–25 – Донец. губ.; 1923–30 – Артемів. (до 1924 – Бахмут.) округи; 1932–38 – Донец., від 1938 – Ворошиловгр. (1958–70 та від 1990 – Луган.) обл. У лютому–грудні 1920 та 1929–78 Л. – райцентр. Із поч. 1-ї світ. війни активізувалося сусп. життя. До 1917 відбулося 4 антивоєнні страйки, у яких взяли участь 1,5 тис. робітників. Утвердилися осередки меншовиків, есерів і кадетів. У липні 1917 за сприяння уродженця Верхнього К. Ворошилова, який тоді очолював Луган. ком-т більшовиків, у Л. створ. більшов. орг-цію. У листопаді того ж року більшовики почали формувати добровольчі робітн. дружини (5 січня 1918 перейменовані у Червону гвар-дію, яка мала статут, проводила військ. навч.). Їм протидіяли солдат. орг-ція, яка виникла на содовому з-ді, та Вільне козацтво, навколо якого гуртувалися селяни. Від квітня до 16 листопада 1918 Л. контролювали нім. війська, від червня 1918 до 23 грудня 1919 – денікінці. Відтоді остаточно встановлено більшов. владу. Під час воєн. дій 1918–20 пром. вироб-во було зруйновано. 1921 на базі штейгер. школи відкрито гірн. технікум, організовано 16 пунктів лікнепу, 1923 відкрито 3 нові початк. школи. За переписом насел. 1926, у Л. мешкали 11,3 тис., у Рубіжній – 9,7 тис., у Верхньому – 16 тис. осіб. 1927 шахти об’єднали у шахтоуправління № 13 і №14, які склали Лисичан. об’єднане рудоупр. (нині «Лисичанськвугілля»). Упродовж цього року на них видобули 862 тис. т вугілля (у 3,3 раза більше, ніж 1913). У 1930 введено 1-у, 1932 – 2-у черги Пн.-Донец. ДРЕС (нині Сіверськодонец. теплоелектроцентраль). 1933 розпочато спорудження Лисичан. азотно-тукового з-ду (уведено 1951 як Лисичан. хім. комбінат, нині «Азот») та с-ща Лисхімбуд (нині Сіверськодонецьк) при ньому. 1934 засн. Лисичан. дослідну станцію тресту «Підземгаз», 1935 – Лисичан. з-д «Мехскло» (нині вироб-во № 2 Лисичан. склозаводу «Пролетарій»). Оскільки шахтарі отримували продовол. пайки, 1932–33 сюди прибуло багато людей з різних сіл України, які рятувалися від голодомору. Приїжджих, які вмирали від голоду біля вокзалу, підбирали та вкидали в шламонакопичувач содового з-ду. Люди, які не змогли влаштуватися на шахти, працювали в організованому на лівому березі Сівер. Дінця колгоспі. Побл. нього колгоспники заснували с. Новоcиро­тине (нині у межах Сіверськодонецька). Від жовтня 1941 до липня 1942 Л. став місцем тривалих боїв, Сіверським Дінцем проходила лінія фронту. Від 10 лип­ня 1942 до 6 лютого 1943 та від 3 березня до 2 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. У місті діяв осередок Руху Опору. Від 22 травня до 24 липня 2014 – під контролем бойовиків т. зв. Луган. нар. республіки. Нині, окрім Лисичан. склозаводу «Пролетарій» і «Лисичанськвугілля», працюють Лисичанський машинобудівний завод (1952), Лисичанський нафтопереробний завод ПрАТ «ЛИНІК» (засн. 1976), Лисичанський желатиновий завод (1968), Лисичан. пивовар. з-д (1972), Лисичан. залізобетон. з-д (1960), підпр-во «Ялинк. при­краси» (1963). У рад. період і 1990-і рр. – 2010 пром. комплекс міста також складали: Лисичанський шиноремонтний за­вод (1962), Лисичанський за­вод гумотехнічних виробів (1966), Лисичанська фабрика технічних тканин (1968), Лисичан. комбінат хлібопродуктів (1961), Лисичан. м’ясокомбі­нат (1973), Лисичан. харчосмак. ф-ка (1977). У Л. – 22 заг.-осв. школи, багатопрофіл. ліцей, г-зія, гірн. технікум, пед., нафтохім., мед. коледжі, професійні гірн.-пром., буд. та торг.-кулінар. ліцеї, дит. муз. школа та школа мист-в, Центр з роботи з молоддю та школярами, ДЮСШ, станція юних техніків; кінотеатр «Дружба» на 300 місць, 12 б-к, 3 Палаци культури, Лисичанський краєзнавчий музей, Лисичанський музей історії гірничої справи, музеї В. Сосюри (у Палаці культури, якому присвоєно ім’я поета), скляного та содового з-дів; 9 лікув. установ. Виходить г. «Новый путь», працює телебачення «Акцент». Під охороною держави – геол. па­­м’ятка природи заг.-держ. значення Конгресів Яр. Є готель на 200 місць, відділ. 10-ти банків, стадіон «Шахтар»; міський парк «Водна станція», істор. парк «Лисича Балка», природ. лісопарк «Ісаєва Балка», парк меморіалу «Пам’ять» та 12 скверів. Функціонують народні хор. капела ім. Є. Мануйлова, вокал. чол. ансамбль «Обрій», духовий оркестр ім. Ф. Титаренка, зразкові хор. колектив «Барвінок», дит. театр-студія «Арлекіно». Реліг. громади: УПЦ МП – 8, свідків Єгови – 2, євангел. християн-баптистів – 1. Пам’ятки арх-ри: штейгер. школа (1846), будинок дир. содового з-ду (1895), кінотеатр «Комета» (1914), Будинок культури содовиків (1930–33), клуб інж.-тех. працівників (1951), гірн. технікум (1953). Пам’ятки культури: мозаїчні панно на теми «Влада Радам» і «Космонавти» (Палац культури ім. В. Сосюри). У Л. – 37 пам’ятників військ. Слави, у 19-ти брат. могилах похов. 5 тис. захисників і визволителів міста від нім.-фашист. окупантів. Встановлено мемор. ком­плекс «Привільнян. плацдарм», пам’ят. знак на місці першої шахти Донбасу, пам’ятники В. Сосюрі та першовідкривачу вугілля в Донбасі Г. Капустіну. Серед видат. уродженців – гірн. інж. Ф. Абрамов (чл.-кор. АН УРСР), О. Шашенко, фахівець у галузі авіамеханіки Б. Борисенко, фахівці у галузі інформ. технологій М. Васюхін, В. Литвинов, фахівець у галузі металургії М. Ісаєнко, фізик Ф. Недопекін, радіо­інж. В. Пономарьов, фахівець у галузі вироб-в структуров. харч. продуктів П. Пивоваров, фахівець у галузі технології неорган. речовин О. Плигунов; фахівець у галузі обладнання хім. вироб-в Б. Холін, геоботанік І. Зоз, історик А. Климов, фахівець у галузі соц. комунікацій С. Лобода, мовознавці Г. Лукаш, М. Луценко, лікар-хірург О. Ярмолович; письменник Петро Сєвєров (П. Іванов); художники – засл. художник УРСР В. Черніков, засл. діяч мист-в УРСР С. Адамович, М. Андреєв; архітектор, один з найвизначніших представників моск. модерну К. Дулін; актор, засл. арт. УРСР М. Заїка, режисер-документаліст, сценарист, засл. діяч мист-в РФ С. Зелікін, режисер, актор, педагог, засл. діяч мист-в УРСР В. Крайниченко; музикант (духові інструменти), засл. арт. України М. Мамчур, композитор С. Турнєєв; учасники 2-ї світ. війни, Герої Рад. Союзу І. Карпенко, О. Петушков; спортсмен, тренер (вільна та греко-рим. боротьба) Е. Кляхін. У Л. в різні роки жили й працювали поет В. Сосюра, фахівець у галузі металургії І. Зеленцов, геолог Л. Лутугін, олімп. чемпіон з веслування М. Чужиков, двічі приїжджав хімік Д. Менделєєв.

Літ.: Лопатин Н. В. У колыбели Донбасса: к 250-летию Лисичанска, 1710–1960. Лг., 1960; Копейко Г. М. и др. Лисичанск. Д., 1968; Подов В. И. История Лисичанска в документах. Лг., 1998; Кострица Ю. П. 200-летие индустриального Донбасса. Д., 1999; Чепурнов А. В. С гордостью о прошлом, с надеждой в будущее. Лг., 2001; Блидченко С. О. Поклонимся великим тем годам… Лисичанск, 2003; Її ж. Лисичанск – колыбель Донбасса. Лисичанск, 2004; Подов В. И. История Лисичанска. Лг., 2005; Кострица Ю. П. Памятные встречи. Лисичанск, 2007; Блидченко С. О. Лисичане. Лица, характеры, судьбы. Лисичанск, 2008; Каленюк С. П., Ломако М. М. Роти полку Депрерадовича. Мандрівка Лисичанським краєм у пошуках першопоселенців. Лисичанськ, 2010; Блидченко П. М. Лисичанск – колыбель Донбасса. Лисичанск, 2010; Шепитько О., Анастасов А. Лисичанск – 300 лет. Д., 2010; Чумаков О. А. Лисичанск: люди и уголь. Лг., 2011; Кострица Ю. П. Записки краеведа. Лисичанск, 2011; Блидченко П. М., Блидченко С. О. О тех, кто памяти достоин. Лисичанск, 2012.

С. П. Каленюк, М. М. Ломако

Стаття оновлена: 2016