Лисичанська сода - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лисичанська сода

«ЛИСИЧА́НСЬКА СО́ДА» – підприємство хімічної промисловості. Уведено в експлуатацію 1892 у с. Верхнє Бахмут. пов. Катеринослав. губ. (нині у межах м. Лисичанськ Луган. обл.) як Донец. содовий з-д рос.-бельг. АТ «Любимов, Сольве і К°» (створ. 1887 рос. купцем І. Любимовим і бельг. інж.-технологом Е. Сольве). Під час його проектування та буд-ва, яке тривало 2 р., Е. Сольве (на той час уже мав 2 содові з-ди у Франції та 1 на Уралі) застосував передову технологію. У квітні 1892 на підпр-ві розпочато виготовлення кальцинов. (аміач. способом), у листопаді того ж року – кауст. (ферит. способом) соди. За 3 р. Донец. содовий з-д став найбільшим виробником соди у Рос. імперії; в Європі за обсягами випущеної содової продукції посідав тоді 2-е м. 1898 потуж. підпр-ва складала 200 т соди на добу, що становило 70 тис. т на рік. Від того ж року до 1917 з-дом керував С. Теплиць. У дорев. час на ньому також освоєно вироб-во бікарбонату натрію, хлор. вапна та нашатир. спирту. АТ «Любимов, Сольве і К°» для потреб підпр-ва у Верхньому відкрило крейдяний кар’єр, спочатку орендувало казенну вугіл. шахту «Дагмара», а 1896 побудувало нову велику шахту ім. К. Скальковського. У 2-й пол. 1890-х рр. для транс­портування вугілля та крейди споруджено дротово-канатну дорогу, розпочато перевезення готової продукції залізницею. Сіль привозили з-під Бахмута (нині м. Артемівськ Донец. обл.) до ст. Деконська возами, а потім – поїздом. 1912 для здешевлення содового вироб-ва введено у дію розсол. промисел «Карфаген», від якого розсіл на підпр-во перекачували чавун. трубопроводом (один із найбільших у Європі). До насос. електродвигунів було підведено електр. лінію довж. 35 км (напруга 20 тис. В, перша у Донбасі). На поч. 20 ст. на Донец. содовому з-ді нараховувалося 900, 1916 – 1554 постійні робітники. Наприкінці 1910-х рр. занепав. Після встановлення більшов. влади його націоналізовано, 1932 присвоєно ім’я В. Леніна. 1927 випуск продукції досяг дорев. рівня, 1940 був перевищений майже у 4 рази. На поч. 1940-х рр. на Донец. і Слов’ян. (Сталін., нині Донец. обл.) з-ди припадало 80 % заг.-союз. вироб-ва кальцинов. (434 тис. т) і кауст. (84,4 тис. т) соди. 1942–43 підпр-во було практично зруйновано. У червні 1944 відновлено випуск кальцинов. соди, 1950 – бікарбонату натрію. 1949 Донец. содовий з-д нагороджено орденом Леніна. Від 2-ї пол. 1960-х рр. – Лисичан. содовий з-д ім. В. Леніна. 1966–70 освоєно випуск хлористого амонію, рідкого та твердого (лускатого; вперше у СРСР) хлористого кальцію, введено новий елемент абсорбції-дистиляції. У рад. період підпр-во також виготовляло мийні засоби, зокрема від 1973 – порошки «Трона» і «Посудомий». У 1980-х рр. проведено реконструкцію та модернізацію. На поч. 1990-х рр. розпочався спад вироб-ва, відтоді до 2010 працював з перервами. Протягом останнього часу на ньому виготовляли кальцинов. соду, бікарбонат натрію та мелену крейду. Від 1994 – ВАТ «Л. с.». 2005–07 – у власності укр. групи компаній «Приват», 2007 – Рос. содової компанії, від 2008 – під контролем рос. «Бінбанку», який зупинив інвестиц. проекти та зовн. фінанс. підтримку. 2011 Луган. обл. госп. суд визнав підпр-во банкротом, розпочато його демонтаж. Нині майданчик, на якому розташовувався з-д, рекультивують. 1950–82 «Л. с.» очолювали К. Васильченко, Я. Курмаєв, Е. Єрмаков, 1982–2001 – Г. Коваленко.

Літ.: Подов В. И. Путь, равный веку: очерк истории Лисичанского ордена Ленина содового завода им. В. И. Ленина. Лг., 1992.

М. М. Ломако

Стаття оновлена: 2016