Косач Юрій Миколайович

Визначення і загальна характеристика

КО́САЧ Юрій Микола­йович (псевд. і крипт.: Колодяжинець, Крига Гор­дій, Андрій Скиба, Вадим Іскра, Я. Косарич, Г. Рославець, А. Зго­­рянич, К. Ю., Ю. К., Ю. Р-ко та ін.; 05(18). 12. 1908, с. Колодяжне Ново­град-Волин. пов., нині Ковел. р-ну Волин. обл. — 11. 01. 1990, м. Пас­сеїк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — письмен­ник, драматург, пере­кладач. Онук Олени Пчілки, племін­ник М. Косача, І. Косач-Борисової, О. Косач-Криви­нюк, Лесі Українки. Член літ. групи «Танк» (1929). Закін. Львів. академ. гімназію (1927), від 1928 студі­ював право у Варшав. університеті, навч. у Париз. університеті. 1927 заснував чи­­тальню «Просвіта» у рідному селі. Спів­працював із «Літературно-науковим вістником» (1928–29), календарем «Дні­про» (1930–31), ж. «Назу­стріч» (1934–36; усі — Львів), «Ми» (Варшава, 1933). Роз­­­робив 1928 «План роз­будови нац. руху на Волині». Дебютував у серед. 1920-х рр. поезіями у ж. «Молоде життя» (під псевд. Орлине Перо); як прозаїк — оповіда­н­ням «Вершник над ланами» («Нові шляхи», 1929, 3 черв.). У лютому 1931 ре­прес. польс. владою за антидерж. націоналіст. діяльність і приналеж­­ність до УВО. Звільн. через 9 мі­ся­ців із варшав. вʼязниці під грош. за­ставу. Повернувшись на Волинь, 4 лютого 1932 потрапив до луцької тюрми і засудж. 5 листопада того ж року як організатор нелегал. «Культурного товариства» у Ковелі до року увʼяз­­не­н­ня. Згодом Люблін. апе­­ляц. суд (Польща) збільшив тер­­мін до 4-х р. і по­збавив громадян. прав. Не чекаючи арешту, емігру­­вав до Праги; від 1933 мешкав у Парижі.

1938 отримав 1-у пре­­мію Товариства укр. письмен­ників і жур­­налістів у Львові за зб. оповідань «Клубок Аріадни», «Тринад­­цята чота» і «Чарівна Україна» (усі — Львів, 1937). На поч. 2-ї світової війни повернувся до Львова. 1943–44 — ред. г. «Львівські вісті». Від­тоді — у нім. концтаборі, згодом у таборах для пере­міщ. осіб. Після звільне­н­ня 1945 заснував Мист. укр. рух. Від 1949 — у США. Ред. літ. г. «Обрії» та ж. «За синім океаном» (1959–64). Після виходу кн. нарисів «Від феодалізму до неофашизму» (Нью-Йорк, 1962) К. активно друкувався у рад. пресі. 1964, 1973, 1980, 1986 від­відав Україну. Автор зб. новел та оповідань «Чорна пані» (Л., 1931), «Ноктюрн бе-моль» (Ауґсбурґ, 1945), «Лиха доля в Маракайбо» (К., 1976), «Чарівна Україна» («КС», 1998, № 4); істор. повістей «Сонце в Чигирині» (1934), «Чад» (1937; оби­­дві — Львів), «Дивимось в очі смерті» (Париж, 1936); кн. «Володарка Понтиди: Роман мого прапрадіда» (К., 1987); зб. поезій «Черлень» (Л., 1935; 2-а премія Товариства письмен­ників і журналістів у Львові), «Мить із Май­стром» (Париж, 1936), «Кубок Ганімеда» (1958), «Золоті ворота» (обидві — Нью-Йорк), «Мангат­танські ночі» (обидві — 1966), «Виб­­ране: Поезії. Публіцистика» (1975), «Літо над Делавером» (1980; усі — Київ); драми «Облога» (Краків; Л., 1943; по­ставл. 1948 у Львів. театрі ім. Лесі Укра­­їнки), «Дійство про Юрія-Пере­можця» (Реґенсбурґ), «Ворог» (Ауґсбурґ; обидва — 1947), «Кор­­тез і Без­талан­на» («Сучасність», 1998, № 5); оповіда­н­ня «За­проше­н­ня на Цитеру» (Мюнхен, 1946); «Історичні твори» (К., 2010, кн. 1– 3). Взаєминам сина геть­мана К. Ро­­зумовського та композито­ра Л. ван Бетговена присвятив повість «Вечір у Ро­зумовського» (Л., 1934; Реґенсбурґ, 1946). У романах «Рубікон Хмельницько­го» (Краків; Л., 1941) і «День гні­­ву» (Реґенсбурґ, 1948; «Дзвін», 1994, № 4) описав Визв. війну під проводом Б. Хмельницького; «Еней і життя інших» (Новий Ульм, 1947) — осмисле­н­ня духов. проб­­лем еміграції; у «Сузірʼї Лебедя» (Нью-Йорк, 1983) висвітлив події в Україні перед 1-ю світ. вій­ною. У комедії «Ордер» (1948) ви­­сміяв негативні риси тодіш. укр. еміграції.

У поезії пере­важає барок. стилістика, метричні пошуки, ритмо-мелод. і мовні екс­перименти; пізня творчість по­значена соцреалізмом. Значну частину проз. доробку присвятив худож. роз­думам про історію України. Писав нариси, есе, політ. стат­ті, памфлети укр., англ., нім. та польс. мовами. Пере­клав укр. з франц. мови деякі твори П. Морана, П. Клоделя. 2002 ар­хів К. пере­дано в Україну.

Літ.: Околітенко Н. Два облич­чя «Да­­раганівської дівчини» // ЛУ. 1988, 3 лис­­топ.; Памʼяті Юрія Косача // Там само. 1990, 25 січ.; Горак Р. В пошуках духов­ного хліба // Дзвін. 1990. № 1; Юсип Д. «…І час камі­н­ня збирати» // Там само. 1994. № 7; Агеєва В. Юрій Косач // СіЧ. 1995. Ч. 1; Крушельницька Л. Автор «Чарівної України» у моїх спогадах // КС. 1998. № 4; Кравчук А. Родина Ко­­сачів у документальних джерелах облас­­ного архіву // Наук. вісн. Волин. університету. 1998. № 7; Левчанівська І. Мої зу­стрічі з рідними Лесі Українки // Лев­­чанів­ська І. Далеке і близьке: Нариси, ст. Лц., 2000; Семенко С. В. Від альманаху «Арка» до журналу «За синім океаном»: метаморфози Ю. Косача-публіцис­та // Укр. періодика: Історія і сучасність. Л., 2008. Вип. 10; Романов С. Юрій Косач // ЛУ. 2012, 12 квіт.

В. Я. Бровченко, С. М. Романов

Завантажити статтю