Лисюк Панас Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лисюк Панас Павлович

ЛИСЮ́К Панас Павлович (01. 02. 1922, с. Миньківці, нині Сквир. р-ну Київ. обл. – 30. 09. 2012, Київ) – літературознавець, критик і публіцист. Канд. філол. н. (1976). Чл. НСПУ (1954). Учасник 2-ї світ. вій­ни. Закін. Київ. пед. ін-т (1948). У 1952–74 працював у ред. ж. «Вітчизна» й «Радянське літературознавство», у вид-вах «Дніпро» та «Наукова думка»; во­дночас від 1969 – наук. ред. вид-ва Київ. ун-ту, 1976–87 викладав укр. літ-ру у Київ. ін-ті культури. Досліджував творчість Т. Шевченка, І. Франка, П. Грабовського, С. Руданського. Автор рец. «Цінне починання» на зб. статей «Т. Г. Шевченко в кри­тиці» (К., 1953; «Вітчизна», 1954, № 5), наук. розвідки «Іван Фран­ко про Тараса Шевченка» («Віт­чизна», 1956, № 3), в якій ґрун­товно проаналізовано рукопис. конспект І. Франка «Політична поезія Т. Шевченка», а також ст. «Т. Шевченко і наша сучасність» (1973), «Боротьба за спадщину Т. Шевченка в Галичині» (1979), «Сила і краса рідної літератури» (1989) та ін., післямови до повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського (1957) тощо.

Пр.: Літературно-естетичні погляди Івана Франка. 1951; Павло Грабовський. 1952; Степан Руданський. 1959; Співець братерства нового: [Про І. Франка]. 1966 (усі – Київ).

Літ.: Панас Лисюк: [Некролог] // ЛУ. 2012, 11 жовт.

Л. М. Сіренко

Стаття оновлена: 2016