Лисянка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лисянка

ЛИ́СЯНКА – селище міського типу Черкаської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця. Знаходиться на р. Гнилий Тікич (притока Тікичу, бас. Південного Бугу), за 120 км від обл. центру та за 38 км від залізнич. ст. Звенигородка. Пл. 8,3 км2. За переписом 2001, насел. становило 8261 особу (складає 93,3 % до 1989), станом на січень 2015 – 8047 осіб (переважно українці). Вантажна залізнична станція. Тер. Л. заселена здавна, про що свідчать виявлені побл. Гнилого Тікичу знаряддя праці та рештки посуду кам’яного віку. Знайдено артефакти трипіл. культури, досліджено кургани скіф. часу. За переказами, навколишні землі отримали назву Лисина піс­ля монголо-татар. навали, коли вщент були спалені всі будівлі. У Л. є Лиса гора, побл. якої раніше протікала р. Лиска. У писем. джерелах поселення вперше згадується 1593, коли польс. король Сиґізмунд ІІІ Ваза подарував його шляхтичу В. Чермінському. До Люблін. унії 1569 Київ­щина загалом та Лисянщина зокрема перебували під владою Великого князівства Литовського. У 16–17 ст. побл. Л. проходило пн. розгалуження Чорного шляху, який крим. татари використовували для нападів на Польщу, правобережні та зх.-укр. землі. 1622 їй надано Маґдебур. право. У 1-й чв. 17 ст. зведено замок (донині збереглися залишки підзем. ходів, його існування відображено у назвах місцевостей: Загребля, Забашта, Замостя, Курінний куток). Від 1620-х рр. Л. належала Руському воєводі І. Даниловичу, потім – його дружині С. Жолкевській і сину С. Даниловичу, в 2-й пол. 1640-х рр. – шляхтичу, польс. військ. діячу С.-Є. Калиновському. 1630 жит. брали участь у повстанні під проводом Т. Федоровича (Трясила), зокрема у боях під Корсунем (нині м. Корсунь-Шевченківський Черкас. обл.), за що польс. загін корон. стражника С. Лаща вчинив під час Великод. богослужіння у місц. церкві т. зв. Лисян. різанину. Значна кількість лисянців влилася в козац. загони у ході Визв. війни під проводом Б. Хмельницького. За твердженням низки істориків, зокрема М. Маркевича, на х. Монастирок (у рад. період – с. Жовтень, 1970 приєднано до Л.) народився батько Б. Хмельницького – Михайло. У Л. він працював збирачем податків, тут одружився з донькою замож. козака, а згодом за добру службу отримав х. Суботів (нині село Чигирин. р-ну Черкас. обл.). 1648–49, 1657–59 та 1664–65 Л. – полк. місто, 1649–57, 1659–64 та 1665–1712 – сотенне м-ко Корсун. полку. Лисян. полк заснував М. Кривоніс, його полковниками були Д. Якимович (1648–49, 1657–59) та С. Височан (1664–65); включав Городищен. (нині місто Черкас. обл.), Вільшан. (нині смт), Мліїв. (нині село; обидва – Городищен. р-ну), Сахнів. і Ситників. (нині села Корсунь-Шевченків. р-ну) сотні. У 2-й пол. 1649 у Л. розташовувалися 3 сотні (за чисельністю козаків становили бл. 20 % Корсун. полку): Лисянська (120), Демковича (245) та Гавриленкова (246). На теренах Лисянщини деякий час існували Бояр. і Кам’яно­брід. сотні Білоцерків. полку. Лисян. козаки відзначилися у битвах побл. Корсуня (травень 1648), Пилявців (нині с. Пилява Старосиняв. р-ну Хмельн. обл.; вересень 1648), Зборова (нині місто Терноп. обл.; серпень 1649), г. Батіг (біля сучас. с. Четвертинівка Тростянец. р-ну Вінн. обл.; червень 1652), облогах Львова (жовтень 1648) та Жванця (нині село Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельн. обл.; жовтень–грудень 1653). На поч. 1650-х рр. сотник Я. Губиненко заклав Свято-Троїц. монастир. 1653 через Л. разом з антіохій. патріархом Макарієм проїжджав відомий мандрівник П. Алеппський, який потім згадував про неї як про укріплене місто з багатьма садами. Л. деякий час належала родині Виговських (у ній бували гетьман Війська Запорозького Іван та його брат бихів. полковник Данило), потім – князям Яблоновським. У лютому та червні 1664 Л. намагалися захопити польс. війська, потім у жовтні–грудні вони безуспішно утримували її в облозі. 20 лютого 1666 тут провів старшин. раду гетьман Правобереж. України П. Дорошенко. За Андрусів. перемир’ям 1667 Л. залишилася під владою Польщі. Від 1672 вона деякий час перебувала у межах Осман. імперії. У березні 1674 у бою з підрозділами гетьмана Війська Запоро­зького І. Самойловича тут зазнав поразки 2-тисяч. загін наказ. гетьмана Г. Дорошенка. У 18 ст. у Л. Яблоновські звели новий замок, костел, були фундато­рами катол. монастиря (діяли францискан. і василіян. ордени; у рад. період монастир. будівлі разом із Михайлів. церквою 2-ї пол. 19 ст. зруйновані). 1702–04 жит. підтримали пов­стання під проводом фастів. і білоцерків. полковника С. Палія. На поч. 1711 під Л. загони гетьмана Правобереж. України П. Ор­лика розбили війська ген. осавула І. Бутовича. Під час гайдамац. повстання 1768 лисянці відкрили міські ворота загонам М. За­­лізняка та С. Неживого (до цього обидва ватажки зустрілися побл. Л. в урочищі, яке згодом в народі отримало назву «Добридень»), які вбили всіх євреїв і поляків (цю подію відобразив Т. Шевченко у розділі «Бенкет у Лисянці» в поемі «Гайдамаки»; у дит. роки Кобзар навч. малювати в лисян. дяка Єфрема, про що потім згадав у своїх віршах і проз. тв. «Прогулка с удовольствием и не без морали», збереглася криниця, з якої він носив воду). Восени того ж року гайдамац. загін Бугая розбив загін польс. комісара А. Хічевського. 1769 у відповідь поляки на чолі з регіментарем Ю. Стемпковським повісили у Л. бл. 600 осіб (потім бл. 150 р. лисян. дівчата заплітали в коси чорні стрічки разом зі стрічками ін. кольорів). У 17–18 ст. через Л. проходив чумац. шлях із Зх. України на Лівобережну. Чумац. промислом за­ймалося й багато лисянців. У 2-й пол. 18 ст. завдяки вигід. розташуванню стала одним із знач. торг. пунктів. Тоді ж на щотижневі базари приїздили торгівці з Києва, Полтави, Переяслава (нині Переяслав-Хмельницький Київ. обл.), Золотоноші (нині Черкас. обл.) та ін. укр. міст. 1777 нараховувалося 457 дворів. За 2-м поділом Польщі 1793 Л. відійшла до Рос. імперії. Від 1797 – волосне м-ко Звенигород. пов. Київ. губ. Лисян. волості підпорядковувалися села Бужанка, Дібрівка, Жаб’янка, Лисянські Будища (нині Будище), Монастирок, Смільчинці та Франківка (1958 приєднано до с. Кам’яний Брід). Від 1781 власниками Л. були графи Браницькі, від поч. 19 ст. – польс. магнати Моржковські, 1870–1907 – рос. поміщики Казнакови. У 1-й пол. 19 ст. відкрито церк.-парафіял. школу, згодом – однокласне нар. уч-ще. У 1870-х рр. працювали ґуральня, пивоварня, цегельня, олійниця, крупорушка, вітряний і водяний (1900 – відповідно 6 і 3) млини. На поч. 20 ст. мешкали бл. 7,4 тис. осіб, які переважно займалися землеробством. У цей період налічувалося 5 бондарів, 15 теслярів, 19 шевців, 7 ковалів. Лисянці брали участь у рев. подіях 1905–07. Під час воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювала­ся, на поч. 1920 остаточно встановлено більшовицьку. Л. перебувала в епіцентрі антинім., а потім – антибільшов. повстань. На тер. краю вів збройну боротьбу Звенигород. козац. кіш, який очолювали С. Гризло та Ю. Тютюнник. 1920 отаман Квітковсь­кий сформував Бояр. та Виноград. (нині Лисян. р-ну) козац. полки. У р-ні Тальне–Звенигород­ка–Л.– ліс Зелена Брама діяв загін отамана П. Кринички. Від 1923 – село Уман. округи Київ. губ.; 1932–54 – Київ. обл. 1923–63 та від 1965 – райцентр. Мешканці потерпали від голодомору 1932–33 (померли 1210 осіб, з них у місцевості Замостя – 724 особи), зазнали сталін. репресій. Від 23 липня 1941 до 17 лютого 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Тут відбувалися запеклі бої військ 2-го Укр. фронту з частинами оточеного нім. угруповання у ході Корсунь-Шевченківської операції (24 січня–17 лютого 1944). 29 січня 1944 побл. Л. загинув генерал-лейтенант танк. військ А. Штевньов. Одним із вирішальних був лисян. танк. бій 13–14 лютого 1944. На фронтах 2-ї світ. війни воювали понад 1 тис. жит., з них 363 загинули. Від 1954 – у складі Черкас. обл. 1959 проживали 4,9 тис., у серед. 1960-х рр. – 5,5 тис. осіб. 1963–65 – село Звенигород. р-ну. Від 1965 – смт. Нині працюють ГЕС (збуд. 1954, реконструйована 2004), підпр-во «Інфоазот», хлібозавод, держлісгосп. До кін. 1990-х – поч. 2000-х рр. пром. комплекс також складали молоч., лікеро-горілчаний і продукт. товарів з-ди. У Л. – профес. аграр. ліцей, 2 заг.-осв. і 3 дошкіл. навч. заклади, ДЮСШ, муз. школа, рай. Будинок дит. і юнац. творчості; Лисянський історичний музей, рай. Будинок культури, рай. б-ки для дітей і дорослих; рай. лікарня; готель. Виходить рай. г. «Понад Тікичем». 1991 хору ПТУ № 32 (від 2003 – профес. аграр. ліцей) присвоєно звання «народний». Нині при рай. Будинку культури виступають нар. аматор.: вокал. ансамблі «Горлиця», «Мелодія», ансамбль сучас. пісні «Юмолавс», фольклор. колектив «Криниця». Від 1999 функціонує рай. спілка краєзнавців «Витоки». Об’єкти природно-заповід. фонду місц. значення: гідрол. заказники Гнилий Тікич (52,1 га), Карлсбад (1,5 га), Лисянський-1 (1 га) та -2 (11 га). Реліг. громади: УПЦ МП, євангел. християн-баптистів, адвентистів сьомого дня. Збереглися залишки млина, спору­дже­ного 1800. Встановлено пам’ятник Т. Шевченку, мемор. комплекс «Тарасова криниця» (криниця та пам’ятник «Малий Тарас з коромислом і відрами»), монументи «Родинний маєток Хмельницьких – Монастирок» (3-метр. хрест побл. 400-літ. дуба, який, за переказами, посадив Б. Хмельницький) та на честь танкістів 1-го Укр. фронту, який увінчує танк Т-34, пам’ятні знаки на честь надання Л. Маґдебур. права, гайдамац. ватажкам І. Гонті та М. Залізняку, жертвам голодомору, воїнам-афганцям. Серед видат. уродженців – математик, чл.-кор. Краків. АН І. Слєшинський, фахівець у галузі генетики та селекції рослин, акад. ВАСГНІЛ І. Глущенко, психолог Л. Балабанова, інженер, історик науки Б. Дібнер, фізико-хімік І. Захаров, лікар-уролог Ю. Єдиний, лікар-рентґенолог Ю. Кіношенко; письменники Л. Бірінський, В. Даник, журналіст, краєзнавець М. Лубко, перекладач, дипломат В. Омельченко; живописець І. Макушенко. У липні 1860 тут кілька днів перебував письменник П. Куліш. Л. відвідували рос. байкар І. Крилов, герой партизан. руху під час війни з наполеонів. військами 1812 Д. Давидов. 1883–93 у Лисян. нар. уч-щі працював етнограф і фольклорист Й. Димінський (похов. у Л.). 1919–22 у Л. і с. Журжинці вчителювала близька родичка Т. Шевченка – етнограф, фольклорист Л. Шев­ченко. У смт минули дит. роки агрохіміка, ґрунтознавця, фізіо­лога рослин, акад. АН УРСР, ВАСГНІЛ П. Власюка, з ним по­в’язані життя та діяльність істориків, краєзнавців М. Бушина (разом з М. Лубком – співавтори ґрунт. статті про Л. у «Історії міст і сіл УРСР. Черкаська область», К., 1972), І. Шульги, пись­менників, журналістів М. Босака та Д. Пічкура.

Літ.: Похилевич Л. И. Сказания о на­селенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Лубко М. П. Знаменитий і многолюдний край. Чк., 1998; Пузир М. В., Щербатюк В. М. Крізь славу і згарища (Історія. Перспективи розвитку містечка Лисянка). К., 1998; Лисянка: Минуле і сучасність. К., 1999; Історія Лисянщини та роз­виток краєзнавства в краї: Зб. матеріалів наук.-практ. конф. К., 1999; Бушин М. І. Черкаський край в особах. 1941–2001. Чк., 2002; Щербатюк В. М. Історія регіо­нів України: Лисянщина. К., 2002; Край козацький: Довід. з історії Лисянщини. К., 2004; Гаврилюк О. М. Таємниці минулого козацької Лисянки. К., 2012.

О. В. Савченко, А. І. Шушківський

Стаття оновлена: 2016