Лисянка

ЛИ́СЯНКА — селище міського типу Черкаської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця. Знаходиться на р. Гнилий Тікич (притока Тікичу, бас. Пів­ден­ного Бугу), за 120 км від обл. центру та за 38 км від залізнич. ст. Звенигородка. Площа 8,3 км². За пере­писом 2001, насел. становило 8261 особу (складає 93,3 % до 1989), станом на січень 2015 — 8047 осіб (пере­важно українці). Вантажна залізнична станція. Тер. Л. заселена здавна, про що свідчать виявлені побл. Гнилого Тікичу знаря­д­дя праці та рештки посуду камʼяного віку. Зна­йдено артефакти трипіл. культури, досліджено кургани скіф. часу. За пере­казами, навколишні землі отримали назву Лисина піс­ля монголо-татар. навали, коли вщент були спалені всі будівлі. У Л. є Лиса гора, побл. якої раніше протікала р. Лиска. У писем. джерелах поселе­н­ня вперше згадується 1593, коли польс. король Сиґізмунд ІІІ Ваза подарував його шляхтичу В. Чермінському. До Люблін. унії 1569 Київ­щина загалом та Лисянщина зокрема пере­бували під владою Великого князівства Литовського. У 16–17 ст. побл. Л. проходило пн. роз­галуже­н­ня Чорного шляху, який крим. татари використовували для нападів на Польщу, прав­обережні та зх.-укр. землі. 1622 їй на­дано Маґдебур. право. У 1-й чв. 17 ст. зведено замок (донині збереглися залишки під­зем. ходів, його існува­н­ня від­ображено у на­звах місцевостей: Загребля, Забашта, Замостя, Курін­ний куток). Від 1620-х рр. Л. належала Руському воєводі І. Даниловичу, потім — його дружині С. Жолкевській і сину С. Даниловичу, в 2-й пол. 1640-х рр. — шляхтичу, польс. військ. діячу С.-Є. Калиновському. 1630 жит. брали участь у пов­стан­ні під проводом Т. Федоровича (Трясила), зокрема у боях під Корсунем (нині м. Корсунь-Шевченківський Черкас. обл.), за що польс. загін корон. стражника С. Лаща вчинив під час Великод. богослужі­н­ня у місц. церкві т. зв. Лисян. різанину. Значна кількість лисянців влилася в козац. загони у ході Визв. війни під проводом Б. Хмельницького. За твердже­н­ням низки істориків, зокрема М. Маркевича, на х. Монастирок (у рад. період — с. Жовтень, 1970 при­єд­нано до Л.) народився батько Б. Хмельницького — Михайло. У Л. він працював збирачем податків, тут одружився з донькою замож. козака, а згодом за добру службу отримав х. Суботів (нині село Чигирин. р-ну Черкас. обл.). 1648–49, 1657–59 та 1664–65 Л. — полк. місто, 1649–57, 1659–64 та 1665–1712 — сотен­не містечко Корсун. полку. Лисян. полк заснував М. Кривоніс, його полковниками були Д. Якимович (1648–49, 1657–59) та С. Височан (1664–65); включав Городищен. (нині місто Черкас. обл.), Вільшан. (нині смт), Мліїв. (нині село; обидва — Городищен. р-ну), Сахнів. і Ситників. (нині села Корсунь-Шевченків. р-ну) сотні. У 2-й пол. 1649 у Л. роз­ташовувалися 3 сотні (за чисельністю козаків становили бл. 20 % Корсун. полку): Лисянська (120), Демковича (245) та Гавриленкова (246). На теренах Лисянщини деякий час існували Бояр. і Камʼяно­брід. сотні Білоцерків. полку. Лисян. козаки від­значилися у битвах побл. Корсуня (травень 1648), Пилявців (нині с. Пилява Старосиняв. р-ну Хмельн. обл.; вересень 1648), Зборова (нині місто Терноп. обл.; серпень 1649), г. Батіг (біля сучас. с. Четвертинівка Тростянец. р-ну Вінн. обл.; червень 1652), облогах Львова (жовтень 1648) та Жванця (нині село Камʼянець-Поділ. р-ну Хмельн. обл.; жовтень–грудень 1653). На поч. 1650-х рр. сотник Я. Губиненко заклав Свято-Троїц. монастир. 1653 через Л. разом з антіохій. патріархом Макарієм про­їжджав ві­домий мандрівник П. Алеп­пський, який потім згадував про неї як про укріплене місто з багатьма садами. Л. деякий час належала родині Виговських (у ній бували геть­ман Війська Запорозького Іван та його брат бихів. полковник Данило), потім — князям Яблоновським. У лютому та червні 1664 Л. намагалися захопити польс. війська, потім у жовтні–грудні вони без­успішно утримували її в облозі. 20 лютого 1666 тут провів старшин. раду геть­ман Прав­обереж. України П. Дорошенко. За Андрусів. пере­мирʼям 1667 Л. залишилася під владою Польщі. Від 1672 вона деякий час пере­бувала у межах Осман. імперії. У березні 1674 у бою з під­роз­ділами геть­мана Війська Запоро­зького І. Самойловича тут за­знав поразки 2-тисяч. загін наказ. геть­мана Г. Дорошенка. У 18 ст. у Л. Яблоновські звели новий замок, костел, були фундато­рами катол. монастиря (діяли францискан. і василіян. ордени; у рад. період монастир. будівлі разом із Михайлів. церквою 2-ї пол. 19 ст. зруйновані). 1702–04 жит. під­тримали пов­­ста­н­ня під проводом фастів. і білоцерків. полковника С. Палія. На поч. 1711 під Л. загони геть­мана Прав­обереж. України П. Ор­лика роз­били війська ген. осавула І. Бутовича. Під час гайдамац. пов­ста­н­ня 1768 лисянці від­крили міські ворота загонам М. За­­лізняка та С. Неживого (до цього обидва ватажки зу­стрілися побл. Л. в ур­очищі, яке згодом в народі отримало назву «Добридень»), які вбили всіх євреїв і поляків (цю подію від­образив Т. Шевченко у роз­ділі «Бенкет у Лисянці» в поемі «Гайдамаки»; у дит. роки Кобзар навч. малювати в лисян. дяка Єфрема, про що потім згадав у своїх віршах і проз. тв. «Прогулка с удовольствием и не без морали», збереглася криниця, з якої він носив воду). Восени того ж року гайдамац. загін Бугая роз­бив загін польс. комісара А. Хічевського. 1769 у від­повідь поляки на чолі з регіментарем Ю. Стемпковським повісили у Л. бл. 600 осіб (потім бл. 150 р. лисян. дівчата заплітали в коси чорні стрічки разом зі стрічками ін. кольорів). У 17–18 ст. через Л. проходив чумац. шлях із Зх. України на Лів­обережну. Чумац. промислом за­­ймалося й багато лисянців. У 2-й пол. 18 ст. завдяки вигід. роз­ташуван­ню стала одним із знач. торг. пунктів. Тоді ж на щотижневі базари при­їздили торгівці з Києва, Полтави, Пере­яслава (нині Пере­яслав-Хмельницький Київ. обл.), Золотоноші (нині Черкас. обл.) та ін. укр. міст. 1777 нараховувалося 457 дворів. За 2-м поділом Польщі 1793 Л. ві­ді­йшла до Рос. імперії. Від 1797 — волосне містечко Звенигород. пов. Київ. губ. Лисян. волості під­порядковувалися села Бужанка, Дібрівка, Жабʼянка, Лисянські Будища (нині Будище), Монастирок, Смільчинці та Франківка (1958 при­єд­нано до с. Камʼяний Брід). Від 1781 власниками Л. були графи Браницькі, від поч. 19 ст. — польс. магнати Моржковські, 1870–1907 — рос. поміщики Ка­знакови. У 1-й пол. 19 ст. від­крито церк.-парафіял. школу, згодом — однокласне нар. училище. У 1870-х рр. працювали ґуральня, пивоварня, цегельня, олійниця, крупорушка, вітряний і водяний (1900 — від­повід­но 6 і 3) млини. На поч. 20 ст. мешкали бл. 7,4 тис. осіб, які пере­важно за­ймалися землеробством. У цей період налічувалося 5 бондарів, 15 теслярів, 19 шевців, 7 ковалів. Лисянці брали участь у рев. подіях 1905–07. Під час воєн. дій на­прикінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювала­ся, на поч. 1920 остаточно встановлено більшовицьку. Л. пере­бувала в епіцентрі антинім., а потім — антибільшов. пов­стань. На тер. краю вів збройну боротьбу Звенигород. козац. кіш, який очолювали С. Гризло та Ю. Тютюн­ник. 1920 отаман Квітковсь­кий сформував Бояр. та Вино­град. (нині Лисян. р-ну) козац. полки. У р-ні Тальне–Звенигород­ка–Л.– ліс Зелена Брама діяв загін отамана П. Кринички. Від 1923 — село Уман. округи Київ. губ.; 1932–54 — Київ. обл. 1923–63 та від 1965 — райцентр. Мешканці потерпали від голодомору 1932–33 (померли 1210 осіб, з них у місцевості Замостя — 724 особи), за­знали сталін. ре­пресій. Від 23 липня 1941 до 17 лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Тут від­бувалися запеклі бої військ 2-го Укр. фронту з частинами оточеного нім. угрупова­н­ня у ході Корсунь-Шевченківської операції (24 січня–17 лютого 1944). 29 січня 1944 побл. Л. загинув генерал-лейтенант танк. військ А. Штевньов. Одним із вирішальних був лисян. танк. бій 13–14 лютого 1944. На фронтах 2-ї світової війни воювали понад 1 тис. жит., з них 363 загинули. Від 1954 — у складі Черкас. обл. 1959 проживали 4,9 тис., у серед. 1960-х рр. — 5,5 тис. осіб. 1963–65 — село Звенигород. р-ну. Від 1965 — смт. Нині працюють ГЕС (збуд. 1954, реконстру­йована 2004), під­приємство «Інфоазот», хлібозавод, держлісгосп. До кін. 1990-х — поч. 2000-х рр. пром. комплекс також складали молоч., лікеро-горілчаний і продукт. товарів заводи. У Л. — профес. аграр. ліцей, 2 заг.-осв. і 3 до­шкіл. навч. заклади, ДЮСШ, муз. школа, рай. Будинок дит. і юнац. творчості; Лисянський історичний музей, рай. Будинок культури, рай. б-ки для дітей і дорослих; рай. лікарня; готель. Виходить рай. г. «Понад Тікичем». 1991 хору ПТУ № 32 (від 2003 — профес. аграр. ліцей) присвоєно зва­н­ня «народний». Нині при рай. Будинку культури ви­ступають нар. аматор.: вокал. ансамблі «Горлиця», «Мелодія», ансамбль сучас. пісні «Юмолавс», фольклор. колектив «Криниця». Від 1999 функціонує рай. спілка крає­знавців «Витоки». Обʼєкти природно-заповід. фонду місц. значе­н­ня: гідрол. заказники Гнилий Тікич (52,1 га), Карлсбад (1,5 га), Лисянський-1 (1 га) та -2 (11 га). Реліг. громади: УПЦ МП, євангел. християн-баптистів, адвентистів сьомого дня. Збереглися залишки млина, спору­дже­ного 1800. Встановлено памʼятник Т. Шевченку, мемор. комплекс «Тарасова криниця» (криниця та памʼятник «Малий Тарас з коромислом і від­рами»), монументи «Родин­ний маєток Хмельницьких — Монастирок» (3-метр. хрест побл. 400-літ. дуба, який, за пере­казами, посадив Б. Хмельницький) та на честь танкістів 1-го Укр. фронту, який увінчує танк Т-34, памʼятні знаки на честь на­да­н­ня Л. Маґдебур. права, гайдамац. ватажкам І. Гонті та М. Залізняку, жертвам голодомору, воїнам-афганцям. Серед видат. уродженців — математик, чл.-кор. Краків. АН І. Слєшинський, фахівець у галузі генетики та селекції рослин, академік ВАСГНІЛ І. Глущенко, психолог Л. Балабанова, інженер, історик науки Б. Дібнер, фізико-хімік І. Захаров, лікар-уролог Ю. Єдиний, лікар-рентґенолог Ю. Кіношенко; письмен­ники Л. Бірінський, В. Даник, журналіст, крає­знавець М. Лубко, пере­кладач, дипломат В. Омельченко; живописець І. Макушенко. У липні 1860 тут кілька днів пере­бував письмен­ник П. Куліш. Л. від­відували рос. байкар І. Крилов, герой партизан. руху під час війни з наполеонів. військами 1812 Д. Давидов. 1883–93 у Лисян. нар. училищі працював етно­граф і фольклорист Й. Димінський (похов. у Л.). 1919–22 у Л. і с. Журжинці вчителювала близька родичка Т. Шевченка — етно­граф, фольклорист Л. Шев­ченко. У смт минули дит. роки агрохіміка, ґрунто­знавця, фізіо­лога рослин, академік АН УРСР, ВАСГНІЛ П. Власюка, з ним по­вʼязані життя та діяльність істориків, крає­знавців М. Бушина (разом з М. Лубком — спів­автори ґрунт. стат­ті про Л. у «Історії міст і сіл УРСР. Черкаська область», К., 1972), І. Шульги, пись­мен­ників, журналістів М. Босака та Д. Пічкура.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю