Литвин Леонід - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Литвин Леонід

ЛИТВИ́Н Леонід (справж. – Литвинов Олексій Григорович; 08. 09. 1934, м. Керч, нині АР Крим – 11. 08. 2015, с. Крюківщина Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.) – живописець. Закін. Дніпроп. художнє уч-ще (1961; викл. М. Панін, М. Погрібняк, В. Шпиганович). На його творчості позначилося став­лення до світ. мист. спадщини. На твор. роботі. Учасник всеукр. мист. виставок від 1970-х рр. Персон. – у Києві (1989, 2000, 2012–13). Автор портретів, пей­зажів, натюрмортів. Для творчості Л. характерне драм.-на­пружене трактування ідиліч. тем, уважне ставлення до композиції. Гол. місце у худож. мовленні відведено кольору: завдяки багатій та інтенсив. кольористиці досягає емоц. насиченості живопис. сюжетів. У пейзажах Л. від­творював багатство життя при­роди рідної землі, прагнув створити відчуття глибини простору. Осн. теми – сад і ліс, левади й ниви у різні пори року; міські пейзажі менш оригінальні. У натюрмортах передавав привабливість і значущість звич. об’єк­тів, часто в несподіваній сукупності. Портрети відзначаються психологізмом, зокрема зобра­ження дружини часто вписано в ширший живопис. сюжет. В автопортретах Л. – в азарті твор­чості, серед символіч. мист. антуражу або задуманий над життям. Особливе місце у творчості Л. посідає шевченкіана, в якій художник передав почуття особистої зобов’язаності перед об­разом нац. Генія. Відзначаючи риси спорідненості з наївом, до­слідники не виключають і перегуків з імпресіонізмом та постім­пресіонізмом, фовізмом; О. Пе­трова характеризує його як «експресив. екзистенціаліста». У ґрунтов. статті в альбомі «Леонід Литвин. Малярство» (К., 2012) О. Федорук зазначив: «Ро­боти Литвина не слід сприймати однозначно. Малювалися вони в різному стані: у години спокою й розпачу. Він піднімався до живописних вершин, але й опускався до рівня “самодіяльного наїву”. Однак є в його доробку справжні живописні перлини: “Королівська лілія” (1991), “Апофеоз переможців. Червоні раки” (1977), “Жінка, що відпочиває” (поч. 1980-х рр.) і приго­ломшливої емоційної сили “Жін­ка в українському вбранні” (поч. 1980-х рр.), а також численні натюрморти й зображення квітів». Живопис Л. не вписувався в чиновниц. трактування канонів соцреалізму, тому його не приймали до СХУ, що створювало несприятливі побут. і твор­чі обставини, обмежувало участь у виставках, штучно відсувало його на маргінес мист. життя. Деякі полотна зберігаються в НХМ, Нац. музеї Т. Шевченка, Музеї видат. діячів України (усі – Київ).

Тв.: «С. Пазюра» (1978), «Щасливий юродивий», «Калиновий рай» (обидва – 1979), «Рибалка», «Ганна. Мамина вер­ба», «Любов художника», «Моя Ганнуся – українка», «Чаклунка Ганнуся» ( усі – 1980-і рр.), «Моя майстерня в Кожухівці», «Гладіолуси», «Зима в Кожухівці», «Квіти з Кривого Рогу», «Мама та батько» (усі – 1980), «Моя Ганнуся з гар­бузом» (1981), «Любов художника», «Каз­ка. Солдат і смерть» (обидва – 1982), «Запрошення на весілля», «Зоря надії», «Фастів. Церква Покрови» (усі – 1983), «Автопортрет із яблуком», «Автопортрет. Перший сніг», «У казармі», «День народження С. Єсеніна», «Причинна», «Калина цвіте», «Горщики і гар­бузики», «Чорнобривці», «Панорама Чер­нечої гори. Канів» (усі – 1984), «Видубецький монастир. Верби», «Знову цвітуть каштани» (обидва – 1985), «Чор­нобильська мати» (1986), «Автопортрет зі свічками» (1987), «У саду з котом», «Натюрморт із рибами» (обидва – 1991), «Ой у лузі», «Церква у Липовому Скитку» (обидва – 1999).

І. М. Дзюба

Стаття оновлена: 2016