Литвяки - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Литвяки

ЛИТВЯКИ́ – село Лубенського району Пол­тавської області. Литвяків. сільс. раді підпорядк. села Покровське (у рад. період і 1991–2016 – Жовтневе) та Червоні Пологи. Знаходиться на лівому березі р. Сула (притока Дніпра; нижче за течією до Л. прилягає с. Вовчик, вище за течією, за 3 км пе­реважно на правому березі – с. Снітин, обидва – Лубен. р-ну), за 160 км від обл. центру, за 30 км від райцентру та за 12 км від за­лізнич. ст. Ромодан. Пл. 4 км2. За переписом насел. 2001, у Л. проживали 822, у Покровському – 262, Червоних Пологах – 95 осіб; станом на 2015 – відповідно 659, 212 і 77 осіб; переважно українці. Через Л. проходить автошлях Лубни–Лохвиця. В урочищі Затінь виявлено неоліт. поселення, в урочищі Селище – поселення доби бронзи та скіф. часу; в околицях Покровського – 18, Червоних Пологів – 9 курганів. Назва села пов’яза­на з вихідцями з Великого князівства Литовського – литвинами, які тут оселилися на поч. 16 ст. Після Люблін. унії 1569 ці землі відійшли до Польщі. Жит. брали участь у козац.-селян. повстаннях під проводом С. На­ливайка (1596), П. Павлюка (1637), Я. Острянина (1638), Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Відтоді – у межах Рос. імперії. До 1781 – село Полтав. полку (певний період – Снітин. сот­ні); 1781–1923 – Лубен. пов.; 1781–97 – Київ. намісництва; 1797–1802 – Малорос., 1802–1925 – Полтав. губ. У 19 – на поч. 20 ст. підпорядковувалося Вовчків. волості. 1689 гетьман І. Мазепа віддав Л. полковнику І. Новицькому. 1787 проживала 631 особа. Тоді село належало родині Новицьких і генерал-майорові Г. Хорвату. 1796 на кош­ти Г. Хорвата зведено дерев’яну Покров. церкву (комуніст. владою в ній був облаштований склад, 1950 її розібрали). 1859 мешкали 2146 осіб, було 313 дворів, збиралися 4 ярмарки на рік; 1900 – 2281 особа, земська та церк.-парафіял. школи, 4 ярмарки на рік. 1910 у Л. разом з хуторами Копанка та Персова налічувалося 3061 жит. На той час у селі працювали паровий млин і кілька просорушок, функ­ціонував селян. банк. Наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 остаточно встановлено більшовицьку. У 1920-х рр. жит. брали участь в антибільшов. повстаннях. 1923–31 – село Вовчиц. (Вовчків.) р-ну; 1923–30 – Лубен. округи; 1932–37 – Харків., від 1937 – Полтав. обл. За Всесоюз. переписом 1926, мешкали 2823 особи. Під час голодомору 1932–33 у Л. померли 101, у Покровському (на той час – хутори Потивцеве та Церковне) – 39, Червоних Пологах – 20 осіб. Мешканці зазнали сталін. репресій. Від 16 вересня 1941 до 19 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світ. війни загинули 253 односельці. 1990 у Л. проживали 1003, 2008 – 826 осіб. Нині у Л. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія. Діє реліг. громада УПЦ МП. Встановлено пам’ят­ники воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули на фронтах 2-ї світ. війни, пам’ят­ні знаки жертвам голодомору 1932–33 та ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Серед видат. уродженців – педагог, чл.-кор. НАПНУ О. Сидоренко, бiохiмiк П. Каліман, геолог І. Лугинець, кіно­оператор, чл. НСКінУ А. Лаптій. У Л. похов. фольклорист i етнограф В. Милорадович (зберігся будинок, у якому він жив). Литвяків. школу закінчили політ. і держ. діяч, фінансист, економіст, Герой України В. Гетьман та організатор с.-г. вироб-ва, педагог, Герой Соц. Праці Г. Олійник (оби­два народилися у с. Снiтин).

Л. М. Булава, В. М. Ночовний

Стаття оновлена: 2016