Литовеж - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Литовеж

ЛИТО́ВЕЖ – село Іваничівського району Во­линської області. Знаходиться на правому березі Західного Бугу, при впадінні в нього Могулянки, побл. кордону з Польщею та межі з Сокал. р-ном Львів. обл., за 100 км від обл. центру, за 30 км від м. Володимир-Волинський, за 18 км від райцентру та заліз­нич. ст. Іваничі. Пл. 1,2 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1507 осіб; станом на 2016 – бл. 1,3 тис. осіб; переважно українці. Через село проходить автошлях Ковель (Волин. обл.) – Жовква (Львів. обл.). Тер. Л. була заселена здавна. У селі та його околицях виявлено залишки 2-х давньорус. городищ («Замок», від 2009 – па­м’ятка археології нац. значення; «Гірка»), поселення й поховання доби міді (3 тис. до н. е. ) та поселення доби раннього заліза (7–6 ст. до н. е.). Одним із перших археол. дослідж. на тер. Л. провів О. Цинкаловський. Знай­дено кам’яні та кремінні знаряддя, кераміку від епохи неоліту, бронз. доби та рим. часу, керам. вироби трипіл. куль­тури та культури лійчастого посуду, кам’яну домовину культури кулястих амфор. В урочищах «Рудка» і «Джарецька рудка» з місц. болотяної руди виплавляли залізо. Тутешнє давньорус. городище Всеволож («Замок») згадується у «Повісті минулих літ» під 1097 у зв’язку з міжусоб. війнами. За Іпатіїв. літописом, у ньому розташовувався оборон. пункт на кордоні Волині та земель Червен. міст (нині с. Черм­но, Польща). Існує легенда, що князь Данило Галицький закопав у городищі свою корону, зокрема про це до поч. 20 ст. співали волин. лірники. Як невелике м-ко у складі Великого князівства Литовського під назвою Л. уперше згадується в писем. джерелах 15 ст. Тоді тут вже був замок з потуж. земляними укріпленнями та сторож. вежами. Ймовірно, назва походить від слів Литов. вежа. 1451 великий князь Свидриґайло надав Л. Маґдебур. право, яке 1501 підтвердив великий князь і польс. король Сиґізмунд I Старий. Тривалий час ним володів давній волин. рід Корчаків. 1511 його власниками стали князі Чарторийські. Відтоді у містечку проводили 2 щоріч. ярмарки та щотиж. базар. Пізніше Л. належав князям Заславським, Радзивіллам, Яблоновським. Після Люблін. унії 1569 відійшов до Польщі. 1615 за сприяння князя Я. Острозького зведено костел св. архангела Михаїла. У серед. 17 ст. проживали бл. 700 осіб, було 107 дворів. Жит. брали участь у Визв. війни під проводом Б. Хмельницького. Унаслідок постій. бойових дій м-ко значно зменшилося: 1651 у Л. разом з присілками Осмиловичами, Грибовицею та Лишнею нараховувалося 114, 1658 – 76, 1662 – 21 двір. За Андрусів. перемир’ям 1667 Л. залишився у складі Польщі. Після 3-го поділу Польщі 1795 – у межах кордонів Рос. імперії. Відтоді – село Володимир. пов. Волин. губ. Наприкінці 18 ст. мешкали 331 особа, було 54 двори. 1879 відкрито однокласне нар. уч-ще. У 19 – на поч. 20 ст. підпорядковувалося Грибовец. волості. Наприкінці 19 ст. мешкали 1543 особи, було 240 дворів, працювали млин і олійня, діяли початк. школа, 2 церкви та костел. Під час 1-ї світ. війни побл. Л. проходила лінія фронту, 1915 у ході обстрілу австро-угор. артилерією зруйновано ба­гато будівель, зокрема й церкву Параскеви П’ятниці (кін. 17 ст.). 1915–18 село контролювали австро-угор., у серпні–вересні 1920 – більшов., січні–липні та від вересня 1920 – польс. війська. 1921–39 – знову у складі Польщі (за Ризьким мирним до­говором), від 1939 – УРСР. 1922 у Л. створ. осередок т-ва «Просвіта». 1939–41 побл. села роз­ташовувалася 10-а прикордонна застава. Протягом червня–лип­ня тут відбувалися великі бої між нім. і рад. військами. Від серед. липня 1941 до 19 липня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. На­цисти вбили понад 60 осіб. На фронтах 2-ї світ. війни воювали 134 особи. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Жит. зазнали сталін. репресій. 1980 побл. села на Зх. Бузі створ. гідрол. пост. Нині у Л. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок куль­тури, б-ка, шкіл. істор. музей (засн. з ініціативи місц. жит. Л. Пуч­ковського, який за підготовку краєзн. матеріалу став лауреатом обл. літ.-мист. премії ім. А. Кримського); лікар. амбулаторія. Пам’ятка арх-ри місц. значення – Введен. церква (1791). Діють реліг. громади УПЦ КП і УПЦ МП. Встановлено пам’ятник воїнам-землякам і пам’ят. знак прикордонникам, які загинули під час 2-ї світ. війни.

Літ.: Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: (краєзн. словник – від найдавніших часів до 1914 р.). Він­ніпег, 1986. Т. 1; Пучковський Л. К. Нарис історії села Литовеж. Нововолинськ, 2005.

Н. М. Шолох

Стаття оновлена: 2016