Литовці - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Литовці

ЛИТО́ВЦІ – нація, основне населення Литви. Самоназва – летувяй (лит. lietuviai). Основу етногенезу Л. склали балтій. племена, що сфор­мувалися на поч. н. е. у бас. р. Німан і Дауґава – аукштайтів, жемайтів, а також частково куршів, земґалів і селів. Заг. чисельність бл. 4,0 млн осіб: 2,5 млн – у Литві, 650 тис. – у США, 100 тис. – у Великій Британії, 49 тис. – у Канаді, 39 тис. – у Німеччині, 36 тис. – в Ірландії, по 30 тис. – у РФ і Норвегії. Становлення укр.-литов. контактів пов’язане з екс­пансією від 13 ст. на білорус. та укр. землі Великого князівства Литовського, однак заселення Л. укр. земель мало спорадич. характер. За переписом 1897, на підрос. укр. землях (без Галичини, Закарп. України та Пн. Буковини) проживало 1684 Л. (з них у сільс. місцевості – 764, або 44,3 %). Більшість мешкала у пд. губ.: у Херсон. – 540 осіб (з них у містах – 478, або 88,5 %), Катеринослав. – 325 осіб (з них у сільс. місцевості – 230, або 70,8 %). У Волин. губ. понад 30 % місц. Л. були зайняті у землеробстві, в Катеринослав. губ. – у металург. вироб-ві (20 %), на видобуванні руд (17,8 %). В Одесі на поч. 20 ст. існували литов. допомогові та просвітян. т-ва. Під час 1-ї світ. війни чисельність Л. на укр. землях помітно зросла внаслідок евакуації сюди великих балтій. пром. підпр-в. За переписом 1920, в УСРР проживало понад 16 тис. Л.: в Одес. губ. – 6359, Микол. – 5147, Харків. – 2044, Полтав. – 973, Черніг. – 783, Кременчуц. – 262 особи. При більшов. парт. органах створ. литов. підрозділи. 1920 постав Литов. відділ агітації та пропаганди при ЦК КП(б)У, осн. завдання якого – проведення агітац. кампанії, насамперед серед демобілізованих та тих, хто виявив намір реевакуюватися (поштовхом стало проголошення 16 лютого 1918 незалежності Литов. держави). Тоді ж організовано литов. секції при губерн. ком-тах КП(б)У в Харкові, м. Катерино­слав (нині Дніпропетровськ) та Одесі. У Харкові виходили г. «Dar­bininkų balsas», неперіод. зб. «Raudonoy» та «Dirva». Водночас, зважаючи на реевакуацію, ліквідов. литов. секції у Полтаві, Києві та Кременчуці. Відділ агітації та пропаганди при Харків. губкомі й при ЦК КП(б)У 1920 мав клуб «Komunistas», при якому діяли секції (драм., культ.-осв., муз.), хор, вечірні курси. Такий само клуб функціонував при білорус.-литов. відділі Одес. губкому КП(б)У. Крім того, при Одес. губерн. відділі нар. освіти відкрито литов. секцію, курси для дорослих, 3 литов. школи. 1921 упов­новажені Литов. відділу при ЦК КП(б)У працювали у Полтаві, м. Олександрівськ (нині Запоріжжя), Херсоні. Інструктори виїжджали в Одесу, Полтаву, Миколаїв, Кременчук, Катеринослав, Запоріжжя, Вінницю. У с. Покотилівка (нині смт Харків. р-ну Харків. обл.) засн. литов. дит. будинок. За переписом 1923, у містах проживало 4295 Л., зокрема на Катеринославщині – 747, Харківщині – 746, Одещині – 742, Київщині – 655, Донеччині – 538, Полтавщині – 328, Чернігівщині – 190, Волині – 177; за переписом 1926, заг. кількість Л. в УСРР становила 7186 осіб (0,05 % усього насел.). У подальшому етнічна самоорганізація Л. занепала, оскільки в офіц. політиці влади «коренізацію» замінила боротьба з т. зв. націонал-ухильництвом. За переписом 1959, мешкало 8906 Л., 1970 – 10 715, 1979 – 9658, 1989 – 11 278, 2001 – 7207 (1970 у містах – 85 % від заг. кількості, 1979 – 86,5 %, 1989 – 85,6 %). Укр. литовці живуть переважно у містах на Сх. і Пд.: у Донец. обл. – 1359, Луган. – 568, Одес. – 484 осіб. Ступ. асиміляції найвищий на Сх. – у Луган. обл. 1989 назвали рідною мову своєї національності 384 Л. (40,8 %). Процес самовизначення у цих р-нах також набагато відстає від областей, де Л. є переважно сільс. жителями. Напр., у Житомир. обл. 1979 назвали рідною литов. мову 34,2 %, 1989 – 51 %, у Терноп. обл. – відповідно 59,6 та 63,5 %. Відродження нац. самосвідомості Л. розпочалося наприкінці 1980-х рр. 1990 ініціативна група вирішила створити у Києві Т-во литов. культури і назвати його ім’ям Майроніса, у тому ж році розпочала роботу недільна литов. школа. 1991 вперше відправлено службу Божу литов. мовою у костелі св. Олександра в Києві. 1992 відбувся з’їзд литовців України, після його проведення створ. литов. т-ва у Львові та Запоріжжі. Нині вони діють у Києві, Львові, Запоріжжі, м. Біла Церква (Київ. обл.), АР Крим, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, м. Нікополь (Дні­проп. обл.). Працюють недільні школи, є б-ки, колективи худож. самодіяльності, спорт. клуби. 2004 зареєстр. всеукр. Спілка громад. орг-цій «Громада литовців України». Також функціонують змішаний хор «Viltis» (засн. 1994), істор. центр «Sakalas» (засн. 1999), що займається істор. дослідж. доби литов. експансії в Україну. 2000–10 у Сімферополі виходила всеукр. литов. г. «Tiltаs».

Літ.: Население Черниговской губернии по данным переписи 1920 г. // Статистика Украины. Сер. 1. Демография. Х., 1922. Т. 1, вып. 3, № 10; Население Николаевской губернии по данным переписи 1920 г. // Там само. Вып. 4, № 12; Население Кременчугской губернии по данным переписи 1920 г. // Там само. Вып. 6, № 19; Винниченко І. Литовці // Етнічні спільноти України: Довід. К., 2001; Національні меншини в Україні: Інформ.-бібліогр. покажч. К., 2003; Лой­ко Л. І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність. К., 2005.

ДА: Центр. держ. арх. громад. об’єдн. України. Ф. 1, оп. 20, спр. 330.

І. І. Винниченко

Стаття оновлена: 2016