Колективізм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Колективізм

КОЛЕКТИВІ́ЗМ (від. лат. collectivus – збірний) – одне з найбагатозначніших понять у соціогуманітарних науках. Уперше його використав франц. економіст К. Пеккер у праці «Theorie nouvelle d’economie so­ciale el politique» («Новітні теорії со­ціальної і політичної економії», Париж, 1842) на позначення ідеал., на його думку, соц. ладу з усуспільненими продуктив. силами природи та соціалізов. ка­піталом. Надзвичайно популяр. було поняття «К.» у СРСР. Його про­тиставляли засн. на приват. власності індивідуалізму й розглядали як осн. рису соціаліст. і комуніст. відносин. Найважливі­шими принципами сформульов. у програмі КПРС т. зв. морал. ко­дексу будівників комунізму визнано К. і товарис. взаємодопо­могу. В. Винниченко, розчарував­шись у комунізмі, почав розви­­ва­ти (вперше у романі «Нова заповідь», 1932) вчення про кон­­кордизм – систему духов., матеріал., правової та фіз. згоди між людьми, що ґрунтується на колек­­тократії (універсал. системі ви­­роб. кооперативів, у якій всі пра­­цівники є співвласниками кожного ок­ре­мого підпр-ва і тому мають пра­во на свою частку прибутку). Кон­цепція колектократії подібна К. у значенні, якого надавав цьому терміну К. Пеккер, хоча ма­­ло­­ймовірно, що В. Винниченко по­­слуговувався його працями. Швидше за все, витоки колекто­­кратії – у «нар. капіталіз­мі», який розвивав­ся у США від кін. 19 ст. Тоді ок­ремі приватні підпр-ва по­­чали розподіляти час­тину прибутків між працюючими та випускати до­датк. акції для придбання їх чл. труд. колективу. Ни­­ні колективне та індивідуальне протиставляють у культурол. ком­паратив. дослідж., зокрема вва­жають, що людина зх. культури формується як індивідуаліст і визнає незалеж­ність фундамен­тал. цінністю со­ціалізації, тоді як людина сх. куль­тури (насамперед япон.) формує своє «я» залежно від думок, почуттів та дій ін. людей у стосунках з ними. Однак здійснені останнім часом крос-культурні дослідж. не підтверджу­ють наявності жорсткого про­­ти­ставлення К. та індивідуалізму в соц. поведінці пред­ставників різ­них типів культур. Так, Ф. Фукуяма у своїх публіка­ціях проде­­монстру­вав високий ступ. неод­­норідності як зх., так і сх. сусп-в з погляду співвідношення К. й індивідуаліз­му. Низка соціологів наприкінці 1980-х pp. запропонувала кон­цеп­цію кому­нітариз­­му, в якій зроб­лено спро­бу поєднати пере­ваги К. та інди­віду­­а­­лізму, щоб забезпечити ба­ланс прав і свобод особи та інтересів сусп-ва. Останнім часом у соціо­гуманітар. науках виникла кон­­цепція «ново­го К.» (йдеться про колективні дії у боротьбі з те­ро­­ризмом, хворо­бами, бідністю та неписьменніс­тю), на якій ґрун­туються деякі про­грами ООН, МВФ, Всесвіт. банку.

Літ.: S. Lukes. Individualism. Oxford, 1973; J. O’Neill. Modes of Individualism and Collectivism. London, 1973 (співавт.); Тейлор Ш. Социальная психология / Пер. с англ. С.-Петербург, 2004 (спів­авт.); Фукуяма Ф. Доверие: со­­циаль­ные добродетели и путь к процветанию / Пер. с англ. Москва, 2004; Куль­чиць­кий С. Володимир Винниченко: світоглядна еволюція // Громад.-політ. діяль­ність В. Винниченка (до 125-річчя від дня народж.). К., 2006.

С. В. Кульчицький

К. – риса особистості, що відображає рівень її соціального розвитку і проявляється в особистій відповідальності за су­­спільний прогрес, за колектив, у дружньому співробітництві між учасниками групи, взаєморозумінні, свідомому підпорядкуванні власних інтересів інтересам колективу тощо. К. є основою сприятливого соц.-психол. клімату в групі, що створює оп­­тимал. умови для її згуртування і функціонування. Формується під час виконання колектив. діяльності, яка об’єднує членів ко­­лективу спіл. бажаннями й емоц. переживаннями при досягненні поставленої мети. У структурі К. значну роль відіграють сусп. інтереси особистості, її прагнен­ня до спілкування з людьми і спіл. роботи з ними, уміння поєднувати суспільне з особистісним і за необхідності надавати перевагу інтересам колективу й сусп-ва. К. характерний для груп високого рівня розвитку і колективів, де поєднується з ко­­лективіст. самовизначенням і колективіст. ідентифікацією, бу­­дучи основою згуртованості та єдності групи. Основи К. закладають у сім’ї, яка є первин. ланкою сусп-ва. Приклад батьків як членів колективу, де вони працюють, їхнє ставлення до своєї роботи і співроб. мають вирішал. значення у формуванні ко­­лективіст. рис характеру дитини.

Літ.: Коллектив и личность. Москва, 1975; Матюша І. К. Особистість і колектив як цілісна гармонійна система. К., 1997.

Е. І. Драніщева

Стаття оновлена: 2014