Лиття - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лиття

ЛИТТЯ́ – процес отримання литих заготовок з різноманітних матеріалів унаслідок переведення їх з твердого стану в рідкий і заливання отриманого розплаву в попередньо підготовлену порожнину. Литі заготовки фахівцями у галузі ливарного виробництва та металургії прийнято називати відливками (синоніми: виливок, литво). Термін «Л.» в укр. мові (за аналогією з рос. – «литье») іноді помилково вживають і на позначення виробу. Відливки класифікують: за матеріалом – метал. (чорні – з залізовуглецевих сплавів, зокрема сталей і чавунів, та заліза сплавів; кольорові – з кольорових металів і благородних металів – міді, алюмінію, магнію, олова, вісмуту, свинцю, срібла, золота – та сплавів на їхній основі, напр., золота сплавів) і неметал. (із пластмас, полімерів, мінералів, бетону, гіпсу, орган. речовин, кераміки, скла, солей, шламу та ін.); за призначенням (вироб.-тех., побут., мед., декор., художні тощо); за точністю розмірів, ступенем шорсткості поверхні, наявністю та величиною припуску для мех. оброблення (грубі, точні, прецизійні). Здавна найпоширенішим є виготовлення метал. відливків, а найбільш застосовуваним – Л. металів. Перші відливки первісна людина отримала з золота, срібла або з їхніх сплавів понад 10 тис. р. тому. Пізніше вона освоїла виготовлення заліз. речей. У 2–1 тис. до н. е. в Китаї, Індії, Вавилоні, Єгипті, Греції, Римі виробляли з чорних і кольор. металів зброю, предмети реліг. культу, мист. витвори, речі домаш. вжитку. У 13–14 ст. литими виробами славилися майстри Візантії, Венеції, Ґенуї, Флоренції. На тер. України у ранній період трипіл. племена відливали тесаки та різноманітні заготовки для подальшого кування. Один із найдавніших центрів металургії розташовувався в Карпатах. Л. – один із екон. способів отримання деталей і заготовок склад. форми, великих і малих розмірів, будь-якої маси (від декількох грам до 400 т), довж. (від 1 см до 20 м) і товщини стінки (0,3–500 мм). Переведення матеріалу в рідкий стан здійснюють унаслідок плавлення під дією тепла. Підготовлену порожнину, куди його заливають, і де він потім охолоджується та твердне (кристалізується), утворюючи відливок, називають ливар. формою. Для Л. використовують понад 100 різних зв’язув. матеріалів – глини (бентоніти, вогнетривкі глини, тугоплавкі глини; найпоширеніший зв’язувач, входить й до складу ливар. фарб), рідке скло, синтет. смоли. Відливки можна отримувати лише з тих матеріалів, які переходять під дією тепла з твердого стану в рідкий, а з втратою тепла повертаються в початковий, тобто твердий. На перший погляд, Л. вирізняється віднос. простотою та універсальністю застосування, однак його процес – це складна та багатогранна галузь, яка вміщує знання класич. хімії, фізики, металургії та ін. Нині Л. широко використовують у машинобудуванні, металург. комплексі, буд. індустрії. Існує понад 100 спец. способів Л. – у землю, кокіль та форми з холоднотверднучих сумішей, за виплавлюв., газифіковув. та заморожуваними моделями, під тиском, вакуумне, відцентрове, електрошлакове, неперервне. Мають свої особливості технології виготовлення литих стоматол. і ортопед. протезів, художнє та ювелірне Л. Найчастіше застосовують технологію Л. в однораз. піщано-глинисті форми. Послідовність вироб-ва відливок у такий спосіб: розроблення технології за кресленням деталі; виготовлення модел. комплекту; підготовка формув. матеріалів, виготовлення частин ливар. форм і стержнів, збирання ливар. форм; підготовка шихт. матеріалів, плавлення та заливання розплаву у форму; охолодження матеріалу, вибивання відливка з форми; обрубування та очищення відливків (обрізування ливників, додатків, видалення пригару); термічне оброблення відливків; виправлення дефектів і контроль якості відливків. Процеси Л. вивчають вчені Фіз.-технол. ін-ту металів та сплавів НАНУ (Київ), Укр. НДІ спецсталей, сплавів та феросплавів (Запоріжжя), ВНЗів Києва, Львова, Одеси, Харкова та ін. Декілька років тому діяв НДІ спец. способів лиття (Одеса). Наук. статті з цієї проблематики друкуються в укр. ж. «Металл и литьё Украины», «Процес­сы литья», «Хімія металів і сплавів». Див. також Кольорова ме­талургія, Легування, Ливарні сплави, Литі сплави, Металургія кольорових і легких металів, Металургія чорних металів, Чорна металургія.

Літ.: Петриченко А. М. Книга о литье. К., 1972; Василевский П. Ф. Технология стального литья. Москва, 1974; Михайлов А. М., Бауман Б. В., Благов Б. Н. и др. Литейное производство: Учеб. для металлург. специальностей вузов. 2-е изд. Москва, 1987; Иванов В. Н. Словарь-справочник по литейному произ­водству. Москва, 1990; Чугун: Справоч. Москва, 1991; Лисенко Т. В., Пономаренко О. І., Доценко В. П., Солоненко Л. І. Теоретичні основи формуван­ня виливкiв: Навч. посіб. Х., 2014.

Т. В. Лисенко

Стаття оновлена: 2016