Лифар Серж - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лифар Серж

ЛИФА́Р Серж (Сергій Михайлович; 02(15). 04. 1904, Київ – 15. 12. 1986, м. Лозанна, Швейцарія, по­­хов. у м-ку Сент-Женев’єв-де-Буа, Франція) – артист балету, балетмейстер, педагог, дослідник хореографічного мистецт­­ва, публіцист, театрально-громадський діяч. Золота медаль Парижа, приз «Золотий балетний черевичок» (Франція; обидві – 1955). Ордени Почес. Легіону (1982), Літ-ри і мист-ва (1983; обидва – Франція). Почес. президент Нац. ради танцю при ЮНЕСКО (від 1976). Навч. в Імператор. Олександрів. г-зії (1913–14), закін. 8-му г-зію, Консерва­­торію (кл. фортепіано Ф. Блуменфельда; обидва – 1919; усі – Київ). У дитинстві мав гарний голос (альт), співав у хорі Софій. собору. Через травму руки залишив заняття музикою. Всту­­пив до балет. студії Б. Ніжинсь­­кої при Київ. опері (1921), удосконалював танц. майстерність у італ. педагога Е. Чекетті (1924). Від 1923 – у Франції. Відтоді до 1929 – соліст трупи «Рос. балет» С. Дягілєва, де виконував гол. партії в балетах «Аполлон Мусагет», «Петрушка» І. Стравин­­ського, «Блудний син» С. Про­­коф’єва. Класич. танцівник академ. стилю, від природи во­лодів високими стрибками й динаміч. обертаннями, що якнайкраще виявилося в партії Альберта («Жізель» А. Адана), де Л. майстерно поєднав романт. виконав. традиції з експресивністю та ліричністю трактування обра­­зу, розвинув і збагатив традиції чол. танцю. Від серед. 1930-х рр. виступав переважно у влас. постановках. Як балетмейстер де­­бютував у «Рос. балеті» С. Дягілєва своєю версією балету-пантоміми «Байка про Лисицю, Півня, Кота та Барана» І. Стравинського (1929). Після його смерті запрошений до театру «Ґранд-Опера» (Париж), як виконавець і постановник дебюту­­вав партією Прометея у балеті «Творіння Прометея, або Влада музики і танцю» Л. ван Бетговена (1929). Після прем’єри одержав запрошення очолити балетну трупу цього театру. 1930–44, 1947–58, 1962–63, 1977 – гол. балетмейстер, худож. кер. балету, пров. соліст (до 1956) і педагог-репетитор у «Ґранд-Опе­­ра». Реформатор європ. балет. мист-ва, засн. неокласич. напрямку в світ. хореографії, який продовжували його учні М. Бежар та Р. Петі. Оригін. інтерпретатор класич. спадщини, зокре­­ма балетів «Жізель» А. Адана, «Лебедине озеро», «Спляча кра­­суня» П. Чайковського. Свої сучасні постановки називав «хореодрамами», вимагаючи від танцівників вираз. актор. гри, скульптур. точності жесту, емоц. наснаги. Звертався до сюжетів з антич. або біблей. міфології, класич. літ-ри і поезії. Хореогр. мова балетів своєрідна, у них класика органічно поєднана з елементами модерну, відзначалася скульптурно-живопис. виразністю, сміливою трансфор­­мацією традиц. рухів і поз, інтенсив. розвитком чол. і дует. танцю. Кордебалет акомпанував солістам, часто нагадуючи хор антич. трагедії. 1945–47 – худож. кер. балет. трупи «Новий балет де Монте-Карло». Як балетмейстер-постановник працював у багатьох країнах світу. У Парижі: від 1947 – засн. і дир. Ін-ту хореогафії при театрі Ґарньє. 1951 відновив Нац. академію музики і танцю. Від 1955 викладав курс історії і теорії танцю в Ун-ті Сорбонни, розробив свою систему підготовки арт. балету. 1958 заснував і очолив Париз. ун-т танцю. Автор ґрунтов. дослідж. світ., європ. та рос. балет. театру, зокрема «Le manifeste du choreographe» («Маніфест хореографа», Париж, 1935), у якому закликав до оновлення хореогр. форм і виражал. засобів балету. Створив понад 200 балетів, дивертисментів в операх, хореогр. композицій, відродив найкращі тра­­диції франц. балету, його зв’яз­­ки з рос. балетом. Під його кер-вом балетна трупа «Ґранд-Опера» стала в 1940–50-х рр. однією з найкращих у світі, маючи величез. та різноманіт. репертуар. Серед постановок у «Ґранд-Опе­­ра» – «На Дніпрі» (1932), «Ромео і Джульєтта» (1955) С. Про­­ко­­ф’єва, «Ікар» (ритми Л., Ж. Сіфера, інструментування А. Онеґ­­ґера; виконав однойм. партію), «Післяполудневий відпочинок Фавна» М. Равеля (обидва – 1935), «Сюїта в білому» Е. Лало (1944, відновл. 1977), «Ранкова серенада» Ф. Пуленка (1945), «Ромео і Джульєтта» (1949), «Франческа да Ріміні» (1958) на музику П. Чайковського, «Фед­­ра» Ж. Оріка (1950, відновл. 1977), «Жар-Птиця» І. Стравинського (1954), «Дафніс і Хлоя» К. Дебюссі (1958); у трупі «Новий балет Монте-Карло» – «Шота Руставелі» А. Онеґґера, М. Черепніна (1945), «Пікова дама» на музику П. Чайковського (1960). 12 балетів показано в Москві та Ленінграді (нині С.-Пе­тербург) під час гастролей колективу «Ґранд-Опера» (1958, 1969–70) та Нац. опери Лотаринґії (м. Нан­­сі, Франція, 1986), а також у Киє­­ві балет. трупою опер. театру м. Бордо (Франція, 2002). У 1961 відвідав Київ. На сцені Нац. опери України (Київ) поставлено балети «Ромео і Джульєтта» на музику П. Чайковського (2000), «Сюїта в білому» Е. Лало, «Ранкова серенада» Ф. Пуленка (2006). Співпрацював з Т. Карсавіною, Ж. Кокто, І. Стравинським, А. Пав­­ловою, П. Пікассо. Ініціював гастролі балет. трупи Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка у Парижі і Монте-Карло (1964) та Держ. ансамблю танцю УРСР (1965). У 1977 франц. монет. двір викарбував пам’ятну медаль на його честь. Від 1994 у Нац. опері України відбувається Міжнар. конкурс арт. балету і хореографів ім. С. Лифаря. (засн. і худож. кер. Ю. Станішевський, голова журі Ю. Григорович), від 1995 у день народж. Л. щорічно (крім років, коли проходять кон­­курси) – Між­нар. фестиваль балету «Серж Лифар де ля данс». 2004 ім’я Л. присвоєно Київ. муніцип. укр. академії танцю; у Лозанні відкрито пам’ятник мит­­цю (арх. В. Скульський, скульп­­тори В. і О. Чепелики). 2007 у Києві видано кн. «Спогади Ікара».

Тв.: Страдные годы. Моя юность в России. Париж, 1935; Дягилев и с Дя­­гилевым. Париж, 1939; Serge Diaghi­­lev. London, 1940; Carlotta Grisi. Paris, 1941; Giselle. Paris, 1942; Terpsichore dans le cortege des muses. Paris, 1943; Pensees sur la danse. Paris, 1946; Traité de danse academique. Paris, 1949; Augus­­te Vestris: Le Dieu de la danse. Paris, 1950; Histoire du ballet russe. Paris, 1950; Traité de choreographie. Paris, 1952; Medi­­ta­­tions sur la danse. Paris, 1952; La mu­­sique par la danse: de Lulli a Prokofiev. Paris, 1955; Les trois gráces du ХХ-e siécle: légende et verite. Paris, 1957; Au service de la danse. Paris, 1958; Ma vie. Paris, 1965; La danse academique et lart choregraphique. Paris, 1965; Histoire du ballet. Paris, 1966.

Літ.: A. Levinson. Serge Lifar. Destin d’un danseur. Paris, 1934; J. Laurent, J. Sazonova. La vie de la danse. Paris, 1937; Плещеев А. Сергей Лифарь. От старого к новому. Париж, 1938; R. Hof­­mann. Serge Lifar et son ballet. Paris, 1953; Швачко Т. Другий міжнародний ім. С. Лифаря // Музика. 1997. № 2; Кохан Т. Сергій Лифар: співвідношення професійного й світоглядного // Актуал. пробл. історії, теорії та практики худож. культури. К., 1998. Вип. 2; Ка­­лібабчук О. Метр балету ХХ століття // Музика. 2000. № 4–5; Його ж. Лифар – художник // Там само. 2004. № 3; По­­ліщук Т. Серж Лифар // День. 2005, 5 квіт.; Станішевський Ю. Лифар у нашому сьогоденні // Уряд. кур’єр. 2005, 9 квіт.; Криворучко Л. Книжкова колекція Сержа Лифаря // Музика. 2006. № 4; Станішевський Ю. Серж Лифар повертається // Cпогади Ікара. К., 2007; Його ж. Українець Серж Лифар – зірка світового балету. К., 2009; Балабко О. «Київ, Іринінська, Лифарям…»: По­­вість за листами митця. Чц., 2011.

Т. О. Швачко

Стаття оновлена: 2016