Коленко Борис Захарович

Визначення і загальна характеристика

КОЛЕ́НКО Борис Захарович (20. 04(02. 05). 1856, Кишинів — 04. 12. 1946, Москва) — мінералог, петрограф. Походив з давнього козац.-стар­­шин. роду; низка його представ­­ників займалася пед. діяльністю в різних містах України та зробила знач. внесок у розвиток укр. освіти. Дит. і юнац. роки К. минули в Херсоні (1861–67) та Кате­­ринославі (нині Дніпро; 1867–75), де його батько очолював чол. гімназії. Мати вченого керувала кількома жін. інститутами, зокрема й у м. Керч (нині АР Крим). Закін. Катеринослав. гімназію (1875) та С.-Петербур. університет (1879; викл. В. Докучаєв, О. Іностранцев), де був залишений для отримання професор. звання. У студент. роки став чл. Рос. мінералог. товариства та С.-Петербур. товариства природодослідників. 1877 підготував працю з конкурс. теми «Опытный путь в исследова­нии метаморфизма горных пород», яку відзначили золотою медаллю та зарахували як канди­­датську. 1882–84 навч. у Страс­бур. університеті (Франція; викл. П. фон Ґрот, А. Кундт). Тоді ж одним з перших розпочав вивчати піроелектр. властивості кварцу. 1884 у С.-Петербур. університеті захистив дис. на ступ. магістра геології та геогнозії «Полярное элек­­три­­чество кварца по отношению к его кристаллографической фор­­ме». К. встановив, що гомоморф. розвиток кристалів є таким же закономір. явищем, як і всі види геміедрії, та пов’язаний з фіз. властивостями кристалів; визначив розподіл електр. властивостей у кварці залежно від кристаліч. будови. Після закінчення С.-Петербур. університету отримав запрошення викладати у Харків., після захисту магістер. дис. — у Новорос. (Одеса) університетах, однак через непорозуміння з міністер. керівництвом не скористав­­ся ними. 1880–82 — викладач реал. училища та жін. гімназії у м. Владикав­­каз; 1884–89 — викладач реал. училища у м. Катеринодар (нині Краснодар); 1889–1901 — директор класич. прогімназії у м. П’ятигорськ (усі — Росія); 1901 — директор класич. гімназії у м. Кутаїсі (нині Грузія); 1902–07 — директор 10-ї гімназії у С.-Петер­­бурзі (унаслідок звинувачень у «зв’язках з антиуряд. силами» змушений звільнитися). 1907–09 — петрограф і зав. освіт. закладів Упр. Забайкал. залізниці в Іркутську (Росія). У цей час розпочав збирати матеріали для циклу ст. «Петрографические эскизы» про кристалічні вивержені та метаморфічні породи Прибайкалля («Записки Россий­­ского минералогического об­щест­­ва», 1916, сер. 2, ч. 2; 1926, сер. 2, ч. 1; «Вестник Московской горной академии», 1923, т. 1, № 2; «Труды Института прикладной минералогии и петрографии», 1926, вып. 24; 1929, вып. 8). Він виявив генетич. взаємозв’язок Прибайкал. крис­­таліч. порід і довів уміст в них ортиту та деяких ін. невідомих там раніше мінералів. 1910–12 — у Міністерстві нар. освіти Рос. імперії. Відтоді — на пенсії. 1912–14 меш­­кав у м. Ревель (нині Таллінн), від 1914 — у Москві. Зберігся лист К. до В. Вернадського від 16 червня 1917, у якому просить посприяти в затвердженні зав. природн.-істор. відділу музею Полтав. земства. Після біль­­шов. перевороту 1917 деякий час працював вченим секр. Гірн.-тех. ради при Вищій раді нар. господарства та ст. петрографом Інституту приклад. мінералогії та пет­­рографії. 1918–24 викладав кур­­си заг. геології, мінералогії, крис­­талографії, петрографії та рудних родовищ у Моск. гірн. академії, займався обладнанням академ. мінералог. кабінету. Від 1924 через погіршення стану здоров’я займався консультуванням, редактор. і рецензент. діяльністю та обробленням матеріалів шліфів у домаш. умовах. Також друкувався у «Neues Jahr­­buch für Mineralogie», «Zeitschrift für Mineralogie», «Трудах С.-Пе­­тербургского общества естест­­воиспытателей», «Известиях АН СССР» та ін. Окрім Прибайкалля, провадив геол. дослідж. у Криворіжжі (1877 зібрав колекцію для Університету св. Володимира в Києві, 1878 — для С.-Петербур. університету), Придніпров’ї, Карелії, на Кубані, Чорномор. узбережжі Кав­­казу та в р-ні Малого Кавказу. Професійно займався шахами, був головою С.-Петербур. шахового зібрання та чл. ін. шахових т-в.

Завантажити статтю