Личкове - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Личкове

ЛИ́ЧКОВЕ – село Магдалинівського району Дніпропетровської області. Личків. сільс. раді підпорядк. с. Великокозирщина. Знаходиться на лівому березі Дніпро–Дон­бас каналу та р. Оріль (притока Дніпра), за 85 км від обл. центру, за 41 км від райцентру та за 1,5 км від межі з Харків. обл. (с. Лиманівка Зачепилів. р-ну). Пл. Л. 7 км2. За переписом насел. 2001, у Л. проживали 2822, у Великокозирщині – 184 особи; станом на 2016 – відповідно 2847 і 150 осіб; переважно українці. Залізнична ст. Бузівка. Проходить автошлях Кам’янське–Жем­чужне (Юр’їв. р-н; обидва – Дніпроп. обл.). На тер. села ви­явлено поселення та могильник епохи неоліту (4 тис. до н. е.), кургани епохи бронзи (2 тис. до н. е.), слов’ян. поселення та мо­гильник (7–8 ст.). Л. засн. у 2-й пол. 17 ст. У 16–18 ст. тер. сучас. села входила до складу земель Війська Запорозького. За нар. переказами, назва походить від першого поселенця Личка, який був запороз. козаком. За ін. версією, названо так тому, бо у долині Орелі були великі зарослі лози, яку здавна використовували для в’язання личаків. Л. підпорядковувалося Оріл. паланці, деякий час було центром Протовчан. (Личків.) паланки. Багато жит. перебували на військ. службі, а також займалися бондарством, ткацтвом, ковальством, тваринництвом, рибальством, бортництвом, а пізніше – й рослинництвом. У писем. джерелах 1706 Л. згадується як велике поселення, в якому вже було кілька десятків дворів і діяла дерев’яна церква. Станом на 1758 – слобода. 1737 і 1768 Л. зазнавало знач. руйнувань унаслідок нападу татар. загонів. 1772 тут мешкали бл. 1 тис., 1776 – 1479 осіб. Від кін. 18 ст. Л. належало стат. раднику М. Іванову, від 2-ї чв. 19 ст. – поміщику І. Катериничу. У 1-й пол. 18 ст. працювали винокурня, кінний з-д і 2 млини. 1784–1923 – село Новомоск. пов.; 1784–96 – Катеринослав. намісництва; 1796–1802 – Новорос., 1802–1925 – Катеринослав. губ. У 19 – на поч. 20 ст. існувала Личків. волость. 1878 зведено Покров. церкву, яку знищено у 1930-х рр. за наказом більшов. влади. 1885 від­крито церк.-парафіял. школу, 1911 – однокласне початк. земське уч-ще. 1886 проживали 1535 осіб, було 299 дворів, збиралися 4 ярмарки на рік (найбільший – Георгіївський – у квітні, його відвідували понад 1,5 тис. осіб). 1908 мешкали 2708 осіб, налічувалося 475 дворів, діяло багато кустар. підпр-в, які займалися ковальством, шорництвом, шили одяг і взуття, виробляли цеглу тощо. Під час воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада не­одноразово змінювалася, на поч. 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1923–25 – у складі Красногр., 1925–30 – Дніпроп. округ; від 1932 – Дніпроп. обл.; 1923–58 – Котов., від 1958 – Магдалинів. р-нів. 1927 прокладено залізницю. Жит. чинили опір проведенню насильниц. колективізації, за що 1932–33 потерпали від голодомору. Низка мешканців зазнала сталін. репресій. Від 28 вересня 1941 до 22 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світ. війни загинули 550 жит. 1958 створ. одне із найбільших с.-г. підпр-в Дніпроп. обл., яке спеціалізувалося на відгодівлі великої рогатої худоби (утримувалося до 12 тис. голів), свиней (2 тис. голів), птахівництві (6 тис. курей) та вироб-ві м’яса й рослинництві – радгосп ім. О. Суворова. 1971 його кер. М. Шкуліпу, а 1975 гол. агронома Ф. Чуприну удостоєно звання Героя Соц. Праці. Наприкінці 1960-х рр. мешкали понад 3,2 тис. осіб. У 1970-х рр. виявлено Личків. нафтогазоконденсатне родовище. У рад. період також відкрито звіроферму, хутро якої надходило у всі республіки СРСР і за його межі. Нині на базі колиш. радгоспу ім. О. Суворова працюють кілька с.-г. підпр-в, зокрема «Агроальянс» та «Олімпекс-Агро». Для риборозведення створ. низку штуч. водоймищ. У Л. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; дільнична лікарня; відділ. Ощад­банку. Діє реліг. громада УПЦ МП. Побл. села – частина заг.-держ. значення ландшафт. Приорільського заказника (заг. пл. 8377 га, з них на землях Личків. сільс. ради – 2028 га). Землі Личків. сільс. ради віднесені до тер. про­ектованого Нац. природ. парку «Орільський». Розвинений сільс. зелений туризм. Встановлено па­м’ятник воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світ. війни, пам’ят. знак на честь перших трактористів. Серед видат. уро­дженців – фахівець у галузі фіз. виховання та спорту М. Бака, актор, режисер, нар. арт. України А. Дудка.

Літ.: Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. Екатеринослав, 1880. Вып. 2.

В. В. Манюк

Стаття оновлена: 2016