Лишнівка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лишнівка

ЛИШНІ́ВКА – село Маневицького району Волинської області. Знаходиться за бл. 10 км від місця впадіння р. Череваха у Стохід (бас. При­п’яті), за 130 км від обл. центру, за 30 км від райцентру та залізнич. ст. Маневичі. Побл. села зростають великі ліси. На зх. око­лиці – оз. Вепрак, на пн. – оз. Гри­винське, на пд.-сх. – оз. Біле. На Пд. від Л. бере початок притока Стоходу – р. Гривка (довж. 13 км; нині є магістрал. каналом Лишнів. осушув. системи; раніше протікала через оз. Гривинське, нині русло проходить лівіше). Навколо Л. – низка об’єктів природно-заповід. фонду, зокрема заг.-держ. значення Черемський природний заповідник (створ. 2001 на базі орнітол. заказника урочище Сузанка, заг.-зоол. за­казника Карасинський і ботан. заказника Карасинський ялинний-1, пл. 2975,7 га), місц. значення орнітол. заказник Вовча Будка (26,6 га), заг.-зоол. заказник Городоцький (234,1; оби­два – 1991), ландшафт. заказник Градиський (589 га, 1997). Пл. Л. 3,51 км2. За переписом насел. 2001, проживали 567 осіб; станом на 2016 – 541 особа; переважно українці. За 3 км від села – автошлях Луцьк–Дольськ (Любешів. р-н Волин. обл.), який сполучений з білорус. автотрасою. Раніше тут проходив тракт від Рівного до Пінська (Білорусь). У селі та його околицях виявлено артефакти епохи брон­зи (3–2 тис. до н. е.) і культури кулястих амфор, уламки пізньотрипіл. неорнаментов. посуду сірого кольору та глиняну табличку, яку одні дослідники відносять до шумер. цивілізації, ін. – до трипіл. культури. Тривалий час мало назву Лишня, яка трансформувалася у сучасну. Вперше згадується у писем. джерелах 1629 як м-ко. Тоді Л. належала володимир. старості Г. Стемповському та шляхтичу Я. Непокойчиському, у ній проживали 450 осіб. Пізніше (до 1810) власниками були князі Радзивілли та шляхтичі Закашевські. Жит. брали участь у Визв. війни під проводом Б. Хмельницького. За Андрусів. пере­мир’ям 1667 Л. залишилася у складі Польщі. Після 3-го поділу Польщі 1795 – у межах кордонів Рос. імперії. Відтоді – у складі Луцького пов. Волин. губ. У 19 – на поч. 20 ст. Л. підпорядковувалася Городец. волості. 1798 нараховувалося 627 жит., було 78 дворів, працювали 2 водяних млини. В актах 19 ст. Л. значилася як м-ко, станом на 1913 вже була селом. Здавна тут проживала значна євр. громада. За Всерос. переписом насел. 1897, мешкали 21,5 % євреїв (292 особи). Наприкінці 19 ст. проживали 1076 осіб, було 160 дворів, діяли церква, синагога, дім молитви, функціонувала по­чатк. школа. За переписом 1911, насел. складало 1710 осіб. 1919–39 – знову у межах кордонів Польщі (Луцького пов. Волин. воєводства), від 1939 – УРСР. 1921 проживали 624 особи. Від липня 1941 до лютого 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вивезли лишнів. євреїв до Маневич, де у вересні 1942 їх розстріляли. За 9 км від Л., у лісі – мемор. комплекс на місці перебування партизан. з’єднання під командуванням Героя Рад. Союзу А. Бринського. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Жит. зазнали сталін. репресій. Наприкінці 1960-х рр. проживали 1139 осіб. 2005 – 531 особа, 230 дворів. Нині у Л. – заг.-осв. школа; клуб, б-ка; фельд­шер.-акушер. пункт. Функціонує Лишнів. лісництво. Діють реліг. громади УПЦ МП і християн віри євангельської. Пам’ятка арх-ри місц. значення – дерев’яна церк­ва Успіння Богородиці з дзвіницею (1863). Встановлено пам’ят­ник воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни.

Літ.: Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: (краєзн. словник – від найдавніших часів до 1914 р.). Він­ніпег, 1986. Т. 1; Хомич П. Традиційна побутова культура Маневиччини (за ма­теріалами фондів Маневицького крає­знавчого музею) // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині: Мат. ХІІ Всеукр. наук. істор.-краєзн. конф., при­свяченої 12-й річниці Незалежності Укра­їни і 485-й річниці надання Ковелю Маґ­дебур. права. м. Ковель, 23–24 жовт. 2003. Ч. І. Лц., 2003; Златогорський О., Охріменко Г., Охріменко В., Пальоха О. З історії села Лишнівки Маневицького району // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Історія сіл і міст Західного По­лісся. Маневиччина: Мат. ХІІІ Волин. наук. істор.-краєзн. конф. Лц., 2004; Златогорський О., Охріменко Г., Охріменко В. та ін. Лишнівська сільська рада // Маневиччина крізь віки: Наук.-краєзн. нарис. Лц., 2005; Зубчук К. Було тут містечко Радзивіллів… Старовинне поселення між трьох озер // Волинь. 2016, 17 трав.

Т. П. Ковердюк

Стаття оновлена: 2016