ЛІВИ́ЦЬКА-ХОЛО́ДНА Наталя Андріївна (15. 06. 1902, с. Гельмязів, нині Золотоніс. р-ну Черкас. обл. — 26. 03. 2005, м. То­ронто, провінція Онтаріо, Канада) — письмен­ниця, пере­кладачка, громадська діячка. Дочка Андрія та Марії, сестра Миколи Лівицьких, дружина П. Холодного. Премія фунда­ції О. і Т. Антоновичів (1986). Закін. Карлів університет у Празі (1927). Від 1920 — на еміграції: спочатку у м. Тарнув (Польща), де уві­йшла до літ.-мист. товариства «Сонце­світ», а в однойм. альманасі 1922 вперше опубл. її поезії; від 1922 — у м. Подєбради (Чехо-Словач­чина), під час навч. була актив. діячкою студент. руху. 1927 пере­їхала до Варшави, студіювала романістику у місц. університеті, пере­кладала поезію та прозу з франц. та італ. мов, друкуючи їх у париз. тижневику «Тризуб», «Львівському науковому віснику», праз. часописі «Пробоєм». Спів­засн. літ.-мист. обʼ­єдн. «Танк» (1929). Під час 2-ї світової вій­ни пере­бувала у таборах для пере­­­міщ. осіб у Німеч­чині. Від 1950 — у США, де була чл. управи Союзу українок Америки, згодом мешкала у Канаді. Окремі твори Л.-Х. уві­йшли до антології «Празь­ка поетична школа» (Х., 2004). Авторка низки спогадів про поетів праз. та варшав. поет. шкіл, зокрема О. Телігу, Ю. Липу. Лірика Л.-Х. по­значена сильними темат. впливами франц. симво­лізму (Ш. Бодлер, Дж. Байрон), у її поезіях помітна образна романтичність і традиц. символічність, а також вплив традицій укр. нар.-поет. творчості й туга за рідним краєм.