Лівицька-Холодна Наталя Андріївна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лівицька-Холодна Наталя Андріївна

ЛІВИ́ЦЬКА-ХОЛО́ДНА Наталя Андріївна (15. 06. 1902, с. Гельмязів, нині Золотоніс. р-ну Черкас. обл. – 26. 03. 2005, м. То­ронто, провінція Онтаріо, Канада) – письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка Андрія та Марії, сестра Миколи Лівицьких, дружина П. Холодного. Премія фунда­ції О. і Т. Антоновичів (1986). Закін. Карлів ун-т у Празі (1927). Від 1920 – на еміграції: спочатку у м. Тарнув (Польща), де увійшла до літ.-мист. т-ва «Сонце­світ», а в однойм. альманасі 1922 вперше опубл. її поезії; від 1922 – у м. Подєбради (Чехо-Словаччина), під час навч. була актив. діячкою студент. руху. 1927 переїхала до Варшави, студіювала романістику у місц. ун-ті, перекладала поезію та прозу з франц. та італ. мов, друкуючи їх у париз. тижневику «Тризуб», «Львівському науковому віснику», праз. часописі «Пробоєм». Співзасн. літ.-мист. об’єдн. «Танк» (1929). Під час 2-ї світ. вій­ни перебувала у таборах для пере­­міщ. осіб у Німеччині. Від 1950 – у США, де була чл. управи Союзу українок Америки, згодом мешкала у Канаді. Окремі твори Л.-Х. увійшли до антології «Празь­ка поетична школа» (Х., 2004). Авторка низки спогадів про поетів праз. та варшав. поет. шкіл, зокрема О. Телігу, Ю. Липу. Лірика Л.-Х. позначена сильними темат. впливами франц. симво­лізму (Ш. Бодлер, Дж. Байрон), у її поезіях помітна образна романтичність і традиц. символічність, а також вплив традицій укр. нар.-поет. творчості й туга за рідним краєм.

Тв.: Вогонь і попіл. Варшава, 1934; Сім літер. Варшава, 1937; Шлях велет­ня: Ілюстров. біогр. розповідь про Т. Шев­ченка. Нью-Йорк, 1955; Поезії старі і нові. Нью-Йорк, 1986.

Літ.: Коровицький І. Червоне і чорне: Творчість Наталі Лівицької-Холодної // Сучасність. 1980. Ч. 5(233); Куцен­ко Л. В. Наталя Лівицька-Холодна: Нарис життя і творчості. Кр., 2004; Слабошпиць­кий М. Остання з великого покоління. Наталя Лівицька-Холодна // Київ. 2005. № 3; Голенда Й. Каріатиди українства в еміграції 20–40 років ХХ століття // Дукля. 2010. № 3.

Р. М. Коваль

Стаття оновлена: 2016