Лівицький Андрій Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лівицький Андрій Миколайович

ЛІВИ́ЦЬКИЙ Андрій Миколайович (27. 03(08. 04). 1879, х. Красний Кут побл. с. Ліпляве Золотоніс. пов. Полтав. губ., нині Канів. р-ну Черкас. обл. – 17. 01. 1954, м. Кар­лсруе, похов у м. Мюнхен, обидва – Німеччина, 1965 пере­похов. у м-ку Бавнд-Брук, шт. Нью-Джер­сі, США) – громадсько-політичний діяч, дипломат. Чоловік Марії, батько Миколи Лівицьких та Н. Лівицької-Холодної. Навч. у Прилуц. г-зії (нині Черніг. обл.), закін. Колегію П. Ґалаґана (1896) й Ун-т св. Володимира (1903) у Києві. За участь в укр. нац. русі неодноразово був заарешт., 1899 виключений з Ун-ту, однак зумів завершити навчання. Від 1903 працював у Лубен. окруж. суді (нині Полтав. обл.); від 1905 – присяж. повірений Харків. судо­вої палати. Водночас від 1901 – чл.-співзасн., від 1903 – голова Лубен. осередку РУПу; від 1905 – один із лідерів УСДРП. Під час рев. подій 1905 – голова Коаліц. ком-ту укр., рос. і євр. соціаліст. орг-цій у Лубнах та ком-р місц. загону громад. самооборони. На поч. січня 1906 за­арешт., але втік з-під варти, у жовтні 1907 заарешт. удруге, 1909 Київ. військ. окруж. судом засудж. до тюрем. ув’язнення (звільнений після розгляду апеляції). Від 1913 – мировий суддя Золотоніс. пов.; від березня 1917 – Золотоніс. повіт., від серп­ня того ж року – Полтав. губерн. комісар. Обраний делегатом Все­укр. селян. з’їзду від Золотоніс. пов. та чл. УЦР від Селян. спілки. У серпні 1917 – травні 1918 – гласний Золотоніс. повіт. і Полтав. губерн. земств. Входив до складу укр. делегації, яка 9 лютого 1918 підписала Брестсь­кий (Берестейський) мирний договір. За Гетьманату в травні 1918 звільнений із посади Полтав. гу­­берн. комісара, працював юрис­консультом Центр. укр. кооп. ком-ту, приєднався до опозиц. Укр. нац. союзу. Після приходу до влади Директорії УНР взяв участь в орг-ції та роботі Труд. конгресу України. Від січня 1919 – тимчасово керуючий МВС і товариш (заст.) Міністра юстиції УНР; від квітня того ж року – Міністр юстиції і заст. голови Ради нар. міністрів УНР; водночас від червня – Міністр закордон. справ УНР. Виступав за необхідність створення Балто-Чорномор. сою­­зу під егідою УНР, у жовтні 1919 очолив Надзвич. дипломат. місію УНР, відряджену до Польщі для вироблення умов і підписан­ня Варшавського договору Директорії УНР з Польщею. 1920–21, 1922–26 – голова уряду УНР; 1926–54 – президент УНР в екзилі (наприкінці 2-ї світ. вій­ни пе­­реїхав із Варшави до Німеччини). З метою активізації та консолідації укр. політ. сил в еміграції 1948 ініціював скликання Укр. нац. ради. 2009 НБУ запро­вадив у обіг ювіл. монету «Андрій Лівицький» із серії «Видатні особистості України».

Літ.: Помер Президент У.Н.Р. Андрій М. Лівицький // Свобода. 1954, 20 січ.; Коротенко В. До біографії Андрія Лівицького (маловідомі документи Державного архіву Полтавської області) // Полтав. петлюріана. Ч. 1. П., 1993; Уря­ди України у ХХ ст.: Наук.-докум. вид. К., 2001.

Р. М. Коваль

Стаття оновлена: 2016