Лівія

ЛІ́ВІЯ — країна на пів­ночі Африки. На Пн. омивається Серед­зем. морем (довж. берег. лінії 1770 км), на Сх. межує з Єгиптом, на Зх. — з Тунісом і Алжиром, на Пд. — з Ніґером, Чадом і Су­даном. Площа 1759,5 тис. км². Насел. 6 244 200 осіб (2014), пере­важно араби та бербери (97 %), проживають також греки, мальтійці, італійці, єгиптяни. Столиця — Тріполі (араб. Тарабулус; 1,26 млн осіб, 2014). Адм. поділ — 22 шабіяти. Істор. провінції: Триполітанія (Зх.), Кіренаїка (Сх.) та Фец­цан (Пд.). Мови: араб. (держ.), берберська. Серед віруючих мусульмани-сун­ніти складають 97 %, є християни та буд­дисти. Грош. одиниця — лівій. динар. Л. — чл. ООН, Ліги араб. держав, Організації країн-екс­портерів нафти, Організації араб. єд­ності, Іслам. банку роз­витку.

Л. (від давньогрец. слова Libia, яким називали Пн. Африку) спо­чатку заселяли греки (у 7 ст. до н. е. на узбереж­жі Кіренаїки виникли перші їхні колонії) та фінікійці (тер. Триполітанії), в пу­стелі кочували бербер. племена. Країна деякий час пере­бувала під владою імперії Александра ІІІ Македонського, від поч. н. е. понад 500 р. — Рим. імперії. 642 регіон захопили араби, потім на довгий час він став час­тиною Осман. імперії. Місц. насел. змішалося з арабами, почало вживати їхню мову та сповід­у­вати релігію. 1911–43 — колонія Італії. Під час 2-ї світової війни від серед. 1940 до січня 1943 на тер. Л. йшли бо­йові дії між італ.-нім. військами та військами союзників. Від­тоді — під владою британ. та франц. адміністрацій. 24 грудня 1951 Л. отримала незалежність, за актом ООН була проголошена суверен. державою — Обʼ­єд­наним королівством Л. (король — Ідріс І). 1969 після військ. пере­вороту лідером країни став полковник М. аль-Кад­да­фі, який десятки років впроваджував політ. систему, що поєд­нувала постулати соціалізму та ісламу. Під час офіц. візитів до Л. з ним зу­стрічалися Президенти України Л. Кучма (у жовтні 2003) та В. Ющенко (квітень 2008), Пре­мʼєр-Міністри України Ю. Тимо­шенко (вересень 2009) та М. Аза­ров (листопад 2010). М. аль-Кад­дафі отримав укр. нагороди: 2003 — орден князя Ярослава Мудрого 1-го ступеня, 2008 — орден Б. Хмельницького 1-го ступеня У листопаді 2008 він від­відав Україну, де зу­стрічався з В. Ющен­ком і Ю. Тимошенко; жив у наметі, роз­кинутому побл. адміністрації Президента. Глава Л. не­одноразово висловлювався щодо геополіт. ситуації в Україні. По­ступово диктатура лідера джамагирії ставала все більш одіозною, між­нар. спільнота зафі­ксувала числен­ні акти між­нар. тероризму. Злочин­ні дії і намір створити зброю масового знище­н­ня лівій. керівництвом викликали між­нар. санкції. 2011 в результаті громадян. війни та втруча­н­ня (зокрема й військового) з боку держав Заходу та Перської затоки під проводом ООН режим диктатури та політ. систему соціаліст. нар. лівій. араб. джамагирії було ліквідовано. У тому ж році антиджамагирій. пов­стан. загони захопили М. аль-Кад­да­фі, його сина Мутаз­зіма та міністра оборони А. Джабека у м. Сурт і над всіма трьома здійснили самосуд, жорстоко вбивши. Не­зважаючи на складні умови лівій. зброй. конфлікту 2011, роз­виток від­носин між Україною та Л. продовжувався. Політ. діалог під­тримувався як з пред­ставниками джамагирії, так і з членами згодом транс­формованої у легітимну лівій. владу опозиційної Нац. пере­хід. ради (створ. 27 лютого, про її офіц. ви­зна­н­ня Україна заявила 1 вересня 2011). Зокрема 21 червня 2011 Україну з офіц. візитом від­відав уповноважений з питань закордон. справ Нац. пере­хід. ради Л., а 19 липня того ж року — міністр закордон. справ Лівій. джамагирії. Під час громадян. війни Україна пере­дала у Л. гуманітар. вантаж (пере­­вʼязув. матеріали та медикамен­ти), упродовж місяця у лівій. лікарні працювала група укр. мед. фахівців. У серпні 2012 від­булася пере­дача влади Ген. нац. кон­гресу, всенар. вибори (вперше за остан­ні 40 р.) до якої про­йшли у липні того року. У травні 2014 знову роз­почалася громадян. війна між військами ви­знаного на між­нар. рівні уряду та різноманіт. ісламіст. угрупова­н­нями. 6 листопада 2014 Кон­ституц. суд Л., який пере­бував під впливом ісламістів, заявив про роз­пуск парламенту. На­прикінці 2015 у країні існували 2 уряди. Ви­знаний на між­нар. рівні КМ роз­ташовувався у м. Тобрук, КМ ісламіст. Ген. нац. кон­гресу — в Тріполі. 17 грудня того ж року у м. Схи­рат (Мароко) ворогуючі сторони під­писали угоду про створе­н­ня уряду єд­ності.

93 % тер. Л. за­ймає пустел. плато Сахара (пустелі Серір-Каланшо, Ідехан-Мурзук, Ідехан-Чбарі). Клімат країни арідний, у вузькій смузі серед­земномор. узбереж­жя, де живе більша частина населе­н­ня, — субтропічний. Часто бувають пилові бурі. Для с.-г. потреб обробляється лише 2 % тер. (на узбереж­жі). Найбільші ареали землеробства: долина Джефара, де знаходиться Тріполі, та долини навколо Бенгазі. Там вирощують зернові (ячмінь, пшеницю), тютюн, маслини, ци­трусові. У низовин. частинах пу­стель, де можна добувати під­зем­ні води (загалом їхні великі горизонти є під усім пустел. плато), від­давна виникли великі оази — Джабуб, Тазербо, Куфра, Ель-Джофра та ін. У оазах на Пд. вирощують фініки й інжир. Із землеробством тісно повʼязане від­­гін­но-пасовищне скотарство. У Л. роз­водять верблюдів, віслюків, овець і кіз. Однак влас. продовольством країна забезпечена лише на 20 %. На Пн. пустел. тер. низин­ні (плато Аль-Ахдар, 876 м), пі­ді­ймаються на Пд. до хребта Тібесті (г. Бетте, 2286 м). Майже на всій тер. Л. від­крито пер­спективні на нафту і газ родовища. Нафта, газ і нафто­продукти забезпечують весь екс­порт країни і дають понад 40 % ВВП. Великі нафтопереробні заводи працюють в містах Ез-Завія, Тобрук, Ез-Зувейтіні. Роз­винуті наф­тохім. галузь (Марс-ель-Бу­рей­ка), виробництво сталі (Місурата), харч. і легка промисловості. Сухопутні пере­везе­н­ня всередині країни та сусід. афр. державами забезпечує автомобіл. транс­порт. Гол. магістраль — асфальт. шосе вздовж узбереж­жя Серед­зем. моря протяжністю 2 тис. км. Воно зʼ­єд­нує осн. осередки роз­селе­н­ня в країні. Від нього від­ходять дороги до поселень у внутр. р-нах — практично до всіх оаз і нафто­промислів можна до­братися автотранс­портом. Гол. мор. порти: Тріполі, Бенгазі, Тобрук. Вони доповнені декількома пор­тами — терміналами з вивезе­н­ня нафти. Між­нар. аеропорти: Тріполі, Бенгазі та Себх. Лівій. ВВП традиційно один з найвищих в Африці — 73,6 млрд дол. США, з них на душу насел. — 11,3 тис. дол. США (2013). Бл. 58 % ВВП припадає на пром-сть, 40 % — на сферу обслуговува­н­ня, 2 % — на с. госп-во. Екс­порт складає 38,5 млрд дол. США, імпорт — 27 млрд дол. США (2013). Великі надходже­н­ня від зовн. торгівлі до­зволяють планувати амбітні інвестиц. проекти. Напр., існує проект з пере­ки­да­н­ня пріс. води із під­зем. водонос. горизонтів під пустел. плато до пром. центрів на серед­земномор. узбереж­жі.

Л. багата на турист. ресурси. Обʼєкти світ. спадщини ЮНЕСКО: Лептіс Магна — давній порт з ефект. артефактами часів Риму (7 ст. до н. е.); Сабрата — залишки фінікій. колонії (8 ст. до н. е.; серед руїн вирізняється реконстру­йов. театр рим. часів на березі моря); Кірена — давньогрец. місто, ві­доме філос. школою радикал. гедонізму Арі­стіпа (3 ст. до н. е.; при Птолемеях у 74 до н. е. вві­йшло у склад провінції, що стала називатися Кіренаїкою); наскел. живопис верх. палеоліту у горах Тадрат-Акакус; оазис Гадамес (1 ст.). Сучасні центри культур. життя: Тріполі та Бенгазі. Тріполі (у давнину — Оеа) заснували фінікійці та пізніше роз­ширили рим­ляни. Ві­домі памʼятки: арка Марка Аврелія (1 ст. до н. е.), навколо старого міста — залишки оборон. мурів часів Візантії та середньовіч­чя. Бенгазі почали будувати давні греки, сучасне місто ввібрало тер. ел­лініст. (доба від Александра ІІІ Македонського) і рим. поселень, нині воно є 2-м за насел. у країні (670,8 тис. осіб) і центром провінції Кіре­наїка. Від 1955 функціонує Університет Бенгазі, від 1973 — Університет Тріполі.

Л. ви­знала Україну 24 грудня 1991. У березні на­ступ. року між двома країнами встановлено дипломат. від­носини. 1993 створ. посольство Л. в Україні, 1999 — посольство України в Л. (нині роз­таш. у Тунісі). 1995, 2001, 2003, 2009 і 2010 від­булися засі­да­н­ня укр.-лівій. між­уряд. комісії зі спів­робітництва. Протягом остан. часу в Л. з офіц. візитом при­їжджали делегації на чолі зі спец. пред­ставником України з питань Близького Сходу та Африки (2011, 2012, 2013) та віце-премʼєр-міністр України (2013); в Україну — директор департаменту між­­нар. права і договорів Л. (2012), дир. департаменту європ. справ Л., голова лівій. вищого суду (оби­два — 2013). Лівій. сторона під­тримала Україну у конфлікті з РФ, зокрема делегація Л. проголосувала за проект резолюції ГА ООН «Територіальна цілісність України» (27 березня 2014). Між укр. і лівій. владами до 2011 опрацьовувалися пита­н­ня реалізації проектів з вирощува­н­ня на оренд. укр. землях зернових для потреб Л., створе­н­ня на лівій. тер. регіон. центру з обслуговува­н­ня літаків Ан і двигунів Мотор-Січ, будівництва для Л. торг. флоту та метрополітену в Тріполі. 2010 обсяги дво­сторон. товарообігу (у млн дол. США) склали 201, 2012 — 299,6, 2013 — 274, 2014 — 219,1. Осн. стат­ті укр. екс­порту в Л.: зерн. культури — понад 80 %, чорні метали — бл. 15 %. Нині в Україні за рахунок держ. бюджету Л. навч. бл. 400 осіб. До конфлікту в Л. працювали бл. 2,5 тис. громадян України, пере­важно у мед. сфері. Укр. мовою опубліковані оповіда­н­ня лівій. письмен­ників А.-К. Абу Хар­руса, І. аль-Куні та вірші лівій. поетів А.-С. Абд аль-Каде­ра й А.-М. ар-Ракії. Серед пере­кладачів ліван. літ-ри — Т. та І. Лебединські, І. Єрмаков, Н. Дро­ботун, Г. Колосова, В. Коротич, П. Мовчан.

Літ.: P. Graziosi. Lʼarte rupestre della Libia. Napoli, 1942; H. Schriffers. Libyen und Sahara. Bonn, 1962; История Ливии в новое и новейшее время. Москва, 1992; Егорин А. З. Современ­ная Ливия: Справоч. Москва, 1996; Його ж. История Ливии. ХХ век. Москва, 1999; Рясов А. В. Современ­ная Ливия: гео­графический и исторический очерки. Москва, 2001; N. Lafi. Une ville du Mag­hreb entre Ancien Régime et réformes ottomanes. Genèse des institutions muni­cipales à Tripoli de Barbarie (1795–1911). Paris, 2002; Егорин А. З. Сенуситы в истории Ливии. Москва, 2006; Густерин П. В. Города Арабского Востока. Москва, 2007; Рясов А. В. Политическая концепция М. Кад­дафи в спектре «левых взглядов». Москва, 2008; Бартенев В. И. «Ливийская про­блема» в международных отношениях. 1969–2008. Москва, 2009.

Б. П. Яценко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю