Лівшиць Слава Наумівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лівшиць Слава Наумівна

ЛІ́ВШИЦЬ Слава Наумівна (07(20). 09. 1915, Одеса – 23. 05. 2004, Київ) – живописець. Дружина Івана, мати Тетяни Красних, бабуся М. Ольхової. Чл. НСХУ (1945). Навч. у Харків. худож. ін-ті (1938–41; викл. С. Прохоров, О. Кокель), закін. Київ. худож. ін-т (1945; май­стерня О. Шовкуненка). 1948 працювала у ньому ст. викл. рисунка. На твор. роботі. Осн. галузь – станк. живопис. Учасниця всеукр., всесоюз. мист. виставок від 1939. Персон. – у Каневі (Черкас. обл., 1999). Створювала переважно пейзажі, натюрморти, портрети у реаліст. стилі. Для творчості Л. характерне багатство кольор. гами. Деякі полотна зберігаються в НХМ (Київ), Нац. музеї у Львові.

Тв.: серія «Самарканд» (1941–45); «Агітатор у селі», «Зустріч» (обидва – 1945), «Повернення партизана» (1946), «Молодогвардійці слухають Москву» (1947), «Молоді новатори» (1949), «Мол­даванка» (1954), «Листоноша» (1957), «Краєвид із Тарасової гори» (1958), «Канiв. Стара дорога» (1960), «Канівська дорога» (1964), «Біля самих синіх гір» (1965), «Н. Сиротовська» (1970), «Мати» (1972), «Федора Петрівна» (1973), «Вечоріє» (1974), «Андріївський узвіз» (1982), «Лесь Курбас» (1990), «Вітер» (1993), «Вечір», «Бабка», «Міський пей­заж» (усі – 1994).

Т. І. Березюк

Стаття оновлена: 2016