Лідер Данило Данилович

Визначення і загальна характеристика

ЛІ́ДЕР Данило Данилович (25. 04(08. 05). 1917, с. Вікторфельд Донец. округу Обл. Війська Донського, нині с. Вікторівка Ростов. обл., РФ — 29. 12. 2002, Київ) — художник театру і кіно, педагог. Чоловік К. Пітоєвої-Лідер. Народний художник УРСР (1982). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1993). Дійсний член АМУ (1997). Золота медаль 2-ї трієнале за декорації до вистав «Макбет» В. Шекспіра та «Кар’є­ра Артуро Уї» Б. Брехта (1977, Вільнюс). Член НСХУ (1956). Закін. Ростов. художнє училище (1937), Інститут живопису, скульптури та архітектури у Ленінграді (нині С.-Пе­­тербург, 1956; викл. Б. Йогансон, М. Бобишов). 1941 як етніч. німець був висланий на Урал, де працював забійником на шахтах, робітником цеху Челябін. драм. театру ім. С. Цвіллінга, художником тресту «Єманжелінськвугілля» (Челябін. обл., РФ). 1946–54 — гол. художник Челябін. драм. театру; від 1955 — у театрах Ленінграда. Від 1962 — у Києві: від 1963  — у театрі оперети; від 1965, 1979–90 — в укр. драм. театрі ім. І. Франка: гол. художник; водночас від 1973 (з перервою) — у худож. інституті (згодом Укр. АМ): 1975–80, від 1990 — викладач і кер. театр. майстерні, від 1994 — професор кафедри живопису і композиції. Заснував власну школу сценографії. Учасник всеукр., всесоюз., міжнародних художніх виставок (від 1967), Міжнар. ви­ставки «Праз. квадрієнале» (від 1971). Персон. — посмертна у Києві (2014). Оформив вистави: «За тих, хто в морі» Б. Лавреньова, «Маскарад» М. Лермонтова (обидві — 1947), «Єгор Буличов та інші» М. Горького, «Гаряче серце» (обидві — 1950) і «Вовки та вівці» (1951) О. Островського, «Любов Ярова» К. Тре­ньова (1952, Сталін. премія 1952), «Порт-Артур» І. Попова за О. Степановим (1953; усі — Челябін. драм. театр); «Інтервенція» Л. Сла­­віна (1958, театр ім. Ленін. комсомолу, Ленінград); «Фіалка Мон­мартра» І. Кальмана (1963), «Квіт­ка Міссісіпі» Дж. Керна (1964), «Ніч у Венеції» Й. Штраусса (1965; усі — театр оперети); «Сторінка щоденника» (1965), «Калиновий гай» (1968) і «Загибель ескадри» (1981) О. Корнійчука, «Патетич­на соната» М. Куліша (1966), «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, «Вірність» М. Зарудного (обидві — 1970), «Житейське море» І. Карпенка-Карого (1971), «Гаряче серце» О. Островського (1972), «Голубі олені» (1973) та «Злива» (1985) О. Коломійця, «Дядя Ваня» А. Чехова (1980), «Візит старої дами» Ф. Дюррен­матта (1983), «Вибір» Ю. Бон­дарева (1984), «Камінний господар» Лесі Українки (1988), «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алей­хемом (1989; усі — укр. драм. театр ім. І. Франка); «У день весілля» В. Розова (1964), «Див­на місіс Севідж» Дж. Патріка (1969), «Вишневий сад» А. Чехова (1980; усі — рос. драм. театр ім. Лесі Українки); «Княгиня Волконська» Ю. Знатокова (1966; театр опери та балету ім. Т. Шев­ченка; усі — Київ); «Король Лір» В. Шекспіра (1979, Малий театр у Москві). Оформляв вистави для театрів Москви, Ленінграда, Мінська, Кракова. Для творчості Л. характерні прагнення до філос. узагальнень через пластичне розкриття образів вистав, самостійність мислення зі збереженням драматургії п’єс і замислів режисерів. Автор мист. роздумів «Людина та її простір» («Український театр», 1995, № 1–5; окремою кн. — «Человек и его пространство», К., 2012), книги філос. і театр. есеїстики «Театр для себе» (К., 2004). Серед учнів — А. Александрович-Дочевський, В. Баринова-Кулеба, І. Білецький, О. Богатирьова, С. Зорук, В. Ка­рашевський, С. Коштелян­чук, М. Левитська, С. Маслобойщиков, І. Несміянов, М. Пшенична-Перевальська, А. Романчен­ко, Н. Рудюк. Знято фільм «Лідер» (2000, реж. С. Маслобойщиков).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю