Ліжникарство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ліжникарство

ЛІЖНИКА́РСТВО – домашнє виготовлення ліжників і ліжникових виробів ручним способом, важлива галузь ткацтва. Виготовлення ліжників – товстих вовняних виробів з об’єм. поверхнею і довгим пухнастим двосторон. ворсом – в Україні відоме з часів раннього середньовіччя. Архівні джерела 16 ст. містять згадку про ліжники місц. вироб-ва на Волині та Поліссі. Документи 17 ст. засвідчують, що на тер. Гуцульщини ними платили данину. Ліжниками торгували на ярмарках, їхнє вироб-во стало окремим видом промислу. До серед. 19 ст. їх широко використовували у щоден. та святк. побуті майже в усіх регіонах України. Однак нині ліжники виготовляють лише в окремих осередках Карпат. регіону (Гуцульщина, Бойківщина). У різних осередках вони мали локал. назви – «ложник», «наліжник», «джерга», «покровець», «покрівець» та означали тепле ворсове покривало на ліжко (постіль), лаву, причілок, піч. Ним укривалися під час спання, клали під голову замість подушок (найхарактерніше для горян – гуцулів, бойків). Ліжниками взимку застеляли сидіння на санях або бричках (залубицях), прикривали коней, а влітку накривали сидіння на возах тощо. Подіб. типу ворсові тканини з козячої й овечої вовни поширені також у Словаччині, Болгарії та ін. народів Карпато-Балкан. регіону. Сировиною для ліжників слугувала овеча вовна натурал. забарвлень. Для основи застосовували тоненьку, міцніше скручену з довших волокон вовняну пряжу. Іноді через відсутність необхід. кількості вовни її замінювали лляними, конопляними, а від кін. 19 ст. – бавовн. нитками (Подніпров’я, Слобожанщина). На піткання підбирали довгі волокна вовни і пряли грубі (до 1 см) заледве скручені «лівкі» нитки. Під час ткання їх легко прибивали бердом, отримуючи розріджене полотнище грубої тканини. Прості одноколірні й поперечносмугасті ліжники ткали полотняною, а візерункові – килимовою (закладною) техніками. До кін. 19 ст. їх виготовляли на звичай. ткац. верстатах – кроснах. Після ткання їх піддавали водяній обробці – валянню, ворсуванню у валилах при водяних млинах; так досягали довгого, густого ворсу на поверхні ліжників. Найдавнішим типом укр. ліжників (як і однотип. виробів сусід. народів) були однотонні, згодом – поперечносмугасті, кольор. гаму яких створ. на гармоній. поєднанні природ. стрічок білих, сірих, брунат. і чорних забарвлень. З часом з’явився ін. тип поперечно­смугастих «писаних» поліхром. ліжників, для яких характерні пастел. тони, стійкі до атмосфер. впливу. Від кін. 19 – на поч. 20 ст. зі зміною барвників м’які пастел. барви поступаються яскравим тонам, різноманіт. кольор. гамі. У побут українців Карпат, зокрема гуцулів, увійшли взористі поперечносмугасті ліжники, споріднені за декором із традиц. веретами, скатертинами, перемітками. Домінуючі орнам. площини утворені різнокольор. скосиками, клинцями, укладеними горизонтально поряд у різній послідовності. На межі 19–20 ст. на Гуцульщині почали виготовляти ліжники-коверці з різноманіт. схемами розташування ламаних смуг, скосиків, клинців, ромбів. Розрізняють три осн. типи найдавніших коверців: із поздовж. розташуванням кількох різнокольор. зиґзаґоподіб. смуг «кривуль»; із симетр. укладом таких смуг відносно поздовж. осі, які утворюють посередині ромбоподібні фігури; з шаховим розташуванням ромбів на площині виробу. Названі типи композицій ліжників-коверців «кривий», «руський», «очкатий» у найрізноманітнішій інтерпретації від 1950–60-х рр. виготовляли в багатьох гуцул. селах Косів., Верховин., Путил. і Рахів. р-нів. У 1970–80-х рр. подібні вироби почали ткати у селах Тячів., Іршав., а також Міжгір., Воловец., Сколів. р-нів (Бойківщина). Вуставкові ліжники-коверці – тип сучас. узор. ліжників зі склад. композиц. схемами; за декором нагадують традиц. вишивані уставки сорочок, забори переміток, обрусів, пошивок, писаних верет, килимів. Започаткувала розробку таких нових взірців ліжників-коверців П. Шкрібляк-Король. Авторство багатьох композицій вуставкових ліжників (сливовий, кавалєрське очко, пітківковий та ін.) належить нащадкам уславлених родин Шкріб­ляків і Корпанюків, а також В. Калинич, П. Петрук, М. Соломійчук, В. Чорнобуряк; кавалєр, дубовий лист, кнігиньковий, пушкатий – К. Боб’як-Никорак, О. Мохнатчук, О. Сіреджук; у колосок, зубці – М. Вінтоняк, М. Теміцька, В. Тулайдан; ключечки – Г. Візичканич. Від 1970-х рр. автор. композиції ліжників створили нар. майстри й художники М. Базак, М. Білас, М. Боб’як, Н. Борисенко, Г. Вінтоняк, Г. Герасимович, Н. Дяченко-Забашта, Л. Жоголь, Г. Забашта, О. Мінько, М. Токар та ін. Частина творів цих митців віддалено нагадує традиц. гуцул. коверці й килими, інші – за композицією й образністю наближаються до гобеленів, декор. панно тощо. На основі ос­мислення та інтерпретації багатих традицій Л. та ін. видів нар. мист-ва талановиті нар. майстри та профес. художники створили оригін. композиції сучас. ліжників. Кращі зразки творів експонуються на виставках декор.-ужитк. мист-ва, зберігаються в музеях України та ін. держав.

Літ.: Сидорович С. Й. Художня тканина західних областей УРСР. К., 1979; Горинь Г. Й., Грендиш Я. Д., Никорак О. І. Домашні промисли й ремесла // Гуцульщина: Істор.-етногр. дослідж. К., 1987; Никорак О. І. Сучасні художні тканини Українських Карпат. К., 1988; Її ж. Українська народна тканина: типологія, локалізація, художні особливості. Л., 2004; Чегусова З. А., Кара-Васильєва Т. В., Придатко Т. О. Людмила Жоголь. Чарівниця художнього текстилю. К., 2008.

О. І. Никорак

Стаття оновлена: 2016