Лікіцари - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лікіцари

ЛІКІЦА́РИ – село Перечинського району Закарпатської області. Підпорядк. Туричків. сільс. раді. Знаходиться побл. г. Полонина-Руна, на струмку Зведу-Звур (притока Турички, бас. Дунаю), за 41 км від обл. центру та за 24 км від райцентру і залізнич. ст. Перечин. Навколо села зростають букові ліси. Пл. 13,5 км2. За переписом насел. 2001, проживали 54 особи; станом на 2016 – 40 осіб; переважно українці. Село вперше згадується у писем. джерелах 15 ст., коли було під владою Угорщини. 1867–1918 – у складі Австро-Угор. імперії. За угор. часів мало назву Куруцвар. Здавна село стало одним з центрів лісорозроблення. 1919 відійшло до Чехо-Словаччини; 1939–45 – під контролем гортист. Угорщини; від 1945 – у межах УРСР. У 1960–70-х рр. тут проживали 350 осіб, було понад 70 дворів. У рад. період працював колгосп «Верховина». До поч. 21 ст. функціонували початк. школа, клуб, лікар. амбулаторія. Нині переважна більшість жит. займається присадиб. с. госп-вом і збиральництвом (грибів, ягід). Є дерев’яна Василів. церква (пам’ятка арх-ри нац. значення; перебуває під охороною ЮНЕСКО). Раніше вона належала ченцям-василіанам. Двозруб. триділ. храм зведено з ялини у 17 ст. триверхим у бойків. стилі. 1748 його перебудували, відтоді він набув сучас. вигляду. Від первіс. споруди збереглися стіни зрубів і шатр. перекриття нави та вівтар. зрубу. Церква вкрита гонтом, завершення – цинков. залізом. У 19 – на поч. 20 ст. поруч з церквою на високому кам’яному підмурівку споруджено дерев’яну кар­касну дзвіницю з двома дзвонами. Менший дзвін виготовлено 1820 у м. Пряшів (нині Словаччина), а великий відлив 1924 відомий закарп. ливарник Ф. Еґрі. 1932 Василів. церкву відремонтовано, 1985 у ній змінено інте­р’єр, а 1988 перефарбовано. Навколишні мальовничі ландшафти разом з Василів. церквою сприяють розвитку рекреації та туризму.

Літ.: Панькович В. Холодна зима 93-го // Новини Закарпаття. 1993, 24 квіт.; Кешеля Л. Останні з лікіцарських могікан // Ужгород. 2005, 27 серп.; Дудаш О. Ще наша свічка не згасла // Фест. 2005, 10 листоп.; Сирохман М. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К., 2008; Руда Л. Село вимирає // Срібна Земля. 2010, 23 квіт.; Фазекаш Д. Чи виживе село Лікіцари // Закарп. правда. 2012, 28 лип.; Штефаньо О. Усі дороги ведуть до Рима і лиш одна в Лікіцари // Новини Закарпаття. 2012, 18 серп.; Куколь О. Липовець і Лікіцари вмирають чи відроджуються // Закарп. правда. 2013, 6 квіт.; Федака С. Населені пункти і райони За­карпаття: Істор.-геогр. довід. Уж., 2014.

Й. Р. Гілецький

Стаття оновлена: 2016