Лімфатична система - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лімфатична система

ЛІМФАТИ́ЧНА СИСТЕ́МА – складова частина транспортної (судинної) системи організму людини, призначена для відтоку лімфи (прозорої рідини з домінуванням у її складі лімфоцитів) від тканин до кровоносної системи. Л. с. складається з лімфатич. капілярів, судин різного калібру, стовбурів і проток, а також лімфокапіляр. сіток. Лімфатичні капіляри, що є початк. ланкою Л. с., присутні майже в усіх тканинах та органах за винятком гол. і спин. мозку, їхніх оболонок, епітеліал. шарів шкіри, слиз. оболонок, стулок клапанів серця, елементів внутр. вуха та деяких ін. Вони розташ. у міжклітин. речовині (склад. біол. середовищі), яка містить, окрім осн. компонентів, продукти клітин. обміну, фрагменти відмерлих клітин і тканин. елементів, лімфоцити, моноцити, плазмоцити, клітини-мутанти, мікроорганізми, віруси тощо. Зазнач. речовини разом із надлишками води, білків, жирів всмоктуються у лім­фатичні капіляри, утворюючи лімфу. Наявність у лімфі непотріб. або навіть шкідливих для організму елементів свідчить про тісний контакт Л. с. з імунною системою, адже лімфатичні судини час від часу перериваються лімфатич. вузлами – структурами периферій. відділу імун. системи.

Характерні ознаки лімфатич. капілярів: самост. (сліпий) початок, незалеж. від кровонос. системи; нерівномір. діаметр – розширення до 100–200 мкм чергуються зі звуженнями до 8–10 мкм; звивистість; наявність у місцях злит­тя капілярів своєрід. озер, лакун, сліпих випинів. Ендотеліоцити стінки, розташовуючись в один шар, не мають міжклітин. контактів, а накладаються лускоподібно один на одного, так що між ними лишаються достатньо широкі проміжки, через які з міжклітин. речовини у просвіт капілярів потрапляє рідина з розчиненими в ній згаданими вище елементами майбут. лімфи. У по­єднанні лімфатичні капіляри формують замкнені лімфокапілярні сітки, які у плоских структурах (шкірі, фасціях, очеревині, плеврі, оболонках органів) розташовуються в одній площині, а в об’єм. і паренхіматоз. органах (ле­генях, нирках, великих залозах, м’язах) – в об’єм. тривимір. площині.

Від лімфокапіляр. сіток лімфа перетікає до лімфатич. судин. Їхній діаметр – до 1,5–2 мм, стінки мають м’язовий шар і зовн. сполучнотканинну оболонку. Лімфатичні судини мають клапани, що запобігають перетоку лімфи у зворот. бік. За рахунок звужень в ділянці клапана і розширення після нього вони набувають чоткоподіб. вигляду. Розрізняють поверхн. й глибокі лім­фатичні судини. Поверхн. є судини, які несуть лімфу від шкіри, підшкір. клітковини і розташ. зовні щодо поверхн. фасції. Глибокі лімфатичні судини збирають лімфу від м’язів, суглоб. капсул, зв’язок, внутр. органів. Вони супроводжують глибокі кровоносні судини і входять до складу судинно-нервових пучків. Лімфатичні судини перериваються лімфатич. вузлами (представниками імун. системи), з погляду яких лімфатичні судини поділяють на приносні (передвузлові) та виносні (післявузлові). Виносні лімфатичні судини прямують до наступ. лімфатич. вузлів цієї чи ін. групи, або до стовбурів, що збирають лімфу від певної частини тіла. На шляху перетоку лімфи від органів лежать від 1-го до 10-ти лімфатич. вузлів. Найбільша їхня кількість сконцентрована по ходу лімфатич. судин, що несуть лімфу від тонкої і товстої кишок, нирок, шлунку, легень.

Шляхом злиття великих лімфатич. судин утворюються лімфатичні стовбури, яких в організмі людини може бути 8–11. Осн. стовбури: яремні, підключичні, бронхосередостінні, поперекові, кишкові. Праві ярем., підключич. і бронхосередостін. стовбури зливаючись утворюють праву лімфатичну протоку, яка впадає у правий веноз. кут (злиття правої внутр. ярем. та правої підключич. вен). Злиттям правого і лівого поперек. стовбурів формується грудна протока, яка простягається від рівня 1-го поперек. – 12-го груд. до лівого веноз. кута. У кінц. відділ протоки впадають ліві ярем., підключич. та брон­хосередостін. стовбури. Отже, грудна лімфатична протока збирає лімфу з лівої половини голови, шиї, лівої верхньої кінцівки, лівої частини груд. порожнини, черев. порожнини, порожнини таза, нижніх кінцівок.

Знання заг. плану будови Л. с., топогр. розташування окремих її ланок допомагають у прогнозуванні розповсюдження інфекційних хвороб, метастазування ракових клітин, дренування лімфатич. проток і стовбурів з метою очищення лімфи (лімфосорбція), ендолімфатич. введенню лікар. речовин. Будову і функції Л. с., історію її дослідж., а також патол. зміни та методи лі­кування Л. с. вивчає лімфологія.

Літ.: Головацький А. С., Черкасов В. Г., Федонюк Я. І., Сапін М. Р. Анатомія людини: У 3 т. Т. 3. В., 2009; Гончаров Я. П., Сидорова Л. Л. Дифференциальный ди­агноз при генерализованной лимфаденопатии // Therapia. 2011. № 9; N. L. Tre­vaskis, L. M. Kaminskas, C. J. H. Porter. From sewer to saviour – targeting the lym­phatic system to promote drug exposure and activity // Nature Reviews Drug Disco­very. 2015. Vol. 14, № 11.

В. В. Кривецький

Стаття оновлена: 2016