Лініченко Юрій Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лініченко Юрій Олександрович

ЛІНІЧЕ́НКО Юрій Олександрович (30. 06. 1946, м. Сталіно, нині Донецьк) – живописець і монументаліст. Чл. НСХУ (1987). Закін. Львів. ін-т приклад. та декор. мист-ва (1978; викл. В. Борисенко, Д. Довбошинський, К. Звіринський).

Відтоді працював на Київ. комбінаті монум.-декор. мист-ва. Від 1991 – на твор. роботі. Учас­ник міських, всеукр. худож. виставок від 1972. Персон. – у Киє­ві (1991, 2002–03, 2005), Сімферополі (2008), Ялті (АР Крим, 2009). Алегор. образність філос. роздумів, ґротескна, метафорич­на мова міських замальовок Л. різко контрастують із класич. за стилем краєвидами Карпат. Ви­токи сучас. авангард. форми у творах митця – в укр. фольклор. спадщині.

Тв.: гобелен «Людина і природа» (1982, м. Макіївка Донец. обл.); вітражі – для концерну «Родон», «Літо» (ка­­в’ярня з-ду «Пазитрон»; обидва – Івано-Франківськ), для Центру мікрохірургії ока (Київ; усі – 1987–92); живопис – «Довічний рух» (1987), «Веснян­ка» (1989), «Повернення» (1991), «Вогонь і вода» (1992), «Примари Чорнобильської зони», «День», «Осіння заметіль» (усі – 1995), «Скіфія» (1996), «Чумацькими шляхами», «Розкопані кургани» (обидва – 2001), «Подорожній» (2002), «Майстренки», «Бондаренки», «Гончаренки», «На ярмарок» (усі – 2003), «Бойківська садиба», «Хортиця» (обидва – 2004), «Невигадана історія», «Ком­позиція із сонцем» (обидва – 2007); серія «Розкопані кургани» (2002).

Літ.: Роменська В. Прийдуть нащад­ки і запитають, з якого ми краю // ОМ. 2004. № 4; Юрій Лініченко: Каталог. К., 2005; Чуйко Т. Юрій Лініченко: його до­­свід – його арсенал // ОМ. 2008. № 1.

Т. П. Чуйко

Стаття оновлена: 2016