Ліногравюра - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ліногравюра

ЛІНОГРАВЮ́РА (від лат. linum – полотно і гравюра) – вид станкової графіки, гравюра на лінолеумі та відбиток зображення з неї; ручний спосіб виготовлення форми високого друку. Ін. назва – лінорит. За технікою і худож. засобами Л. схожа з торцевою ксилографією, від якої у відтиску відрізняється відсутністю дріб. деталей. Л. виконують на лінолеумі чи подібних полімерно-пластич. матеріалах. Поверхню шліфують пемзою, рисунок наносять безпосередньо на лінолеум або спец. ґрунт. Ріжуть по лінолеумі різцями (штихелями) з трикутною, півкруглою або овал. ріжучими частинами. На ньому легше (ніж на дереві) гравірувати з натури, без поперед. рисунка. Відбиток отримують, при­тискуючи або притираючи ложкою аркуш паперу до вкритої фарбою поверхні лінолеуму. Л. буває монохромною або кольоровою. Фарби на дошку наносять валиком, роздруковують як гравюру на дереві (бл. 500 якіс. відтисків). Характерні особливості Л. – лаконізм худож. мови, різкі контрасти чорного і білого, соковитий та живопис. штрих завдяки м’якості матеріалу. Гол. сфера застосування Л. – станк. естамп, можна також використовувати у поліграфії – від книжк. і газет. іл. до плаката. Л. виникла наприкінці 19 ст. У художню практику лінолеум упер­ше введено у Зх. Європі, зокрема в Парижі. В Україні першими до техніки Л. звернулися search_articles.php?id=51517 і К. Костенко. У 1920–30-і рр. у техніці Л. працювали В. Замирайло, О. Кравченко та ін. В. Касіян створив цикл Л. «Дніпрельстан» (1934), Л. «Бригадир Г. Замковий», «Оленочка», «Т. Шевченко з казахським хлоп­чиком», «Т. Шевченко» (усі – 1960). О. Пащенко експонував кольор. Л. про красу краєвидів Києва та околиць (1937) та відбудову Дніпрогесу (1947). Естампну графіку виставляли також у Москві, за кордоном. Укр. художники-фронтовики (С. Єржиковський та ін.) працювали в газетах, виконуючи гравюри на дереві, лінолеумі. Для результатив. праці в графіч. техніках наприкінці 1950-х – на поч. 60-х рр. при відділ. СХ у Харкові, Києві, Львові створ. експерим. графічні майстерні з верстатами для одержання відбитків, зокрема плоского друку. У 1950-х рр. поширилася техніка кольор. Л., характерна для львів. митців, зокрема В. Бунова, Л. Ле­вицького, Я. Музики, О. Шатків­ського. Однією з перших О. Куль­чицька наповнила твори гострим антимілітарист. змістом («Герої», «Німці у селі», обидва – 1940-і рр.; «Вій­на», 1941; «У німецькому концтаборі», 1947) та звернулася до жанру сюжет. побут. композиції (цикли «Культурне життя Львова», «Господар­ське життя Львова», «Гуцульщина у праці», усі – 1947; се­рія «Краса Радянської України», 1948). В естамп. техніці працювали й ін. львів. художники. Людину праці зобразив П. Обаль («Дроворуб. Минуле», 1950), С. Ла­­зеба створив багатофігур­ні баталіст. cцени («Б. Хмель­ницький під Жовтими Водами», «Штурм Високого Замку Максимом Кривоносом», обидві – 1954). Побут, історію та культуру Карпат відображено у творах З. Кецала («До мужої хати», «Новини», обидві – 1965; «Молодиці з Криворівні», «Світанок у Карпатах», «Музики», усі – 1966), І. Остафійчука («Довбуш їде», «Аркан», обидві – 1965), М. Ілку («Весілля», «Дід та баба», «Новини», «Лісоруби», «Десь на Верховині», «Карпатські грації», усі – 1966). Я. Музика виконала серії Л. істор. змісту «Перемишль­ська легенда» (1963) і «Символи Г. Сковороди» (1972). Філос. підтекстом наповнено ліноритні серії «Українська міфологія» (1971) та «Похід гномів» (1981) Б. Сороки. Фольклорно-декор. течію у львів. графіці 1960-х рр. презентують С. Караффа-Корбут, І. Катрушенко та Є. Безніско. С. Караффа-Корбут у техніці Л. виконала іл. до поем «Гайдамаки» (1963), «Іван Підкова» (1965), «Титарівна» і «Варнак» (обидві – 1966) Т. Шевченка, по­­вісті «Борислав сміється» (1965) та поеми «Іван Вишенський» (1980-і рр.) І. Франка. У зб. «Коб­зар» Т. Шевченка (К., 1967; Л., 2011) вміщено виконані нею чорно-білі та кольор. Л. У львів. графіці 1980-х рр. знову актуалізували техніку Л. У ній працювали П. Гуменюк, В. Лобода, Д. Парута, М. Яців та ін. С. Адамович створив велику кількість книжк. ілюстрацій і станк. графіч. робіт. Цикл гравюр у техніці Л. до повісті «Земля» О. Кобилянської (1960) став у його твор­чості початком комплекс. підходу до оформлення й ілюстрування книжок як ціліс. ансамблю. У техніці кольор. Л. О. Івах­ненко виконав іл. до шевченків. лірики «Садок вишневий коло хати» (1982) та зб. «Поеми» (1984). О. Губарев створив низку серій Л.: «Народні балади Закарпаття» (1966), «Карпати» (1971), «Людина і праця» (1972), «Сторінки пам’яті», «Різні професії» (обидві – 1975), «Зустріч з Юго­славією» (1977), «Серпень на Дік­соні» (1978), «Незабутнє» (1985) та ін. Вершиною творчості О. Фі­щенка стала серія кольор. Л. «Київ сучасний» (1987). Кольор. Л. «Гра» (2007) А. Смородіна від­значено дипломом 1-го ступ. 4-ї Всеукр. виставки-конкурсу ім. Г. Якутовича в Києві (2008).

Літ.: Староносов П. Н. Гравюра на линолеуме. Москва; Ленинград, 1938; Павлов И. Н., Маторин М. В. Техника гравюры на дереве и линолеуме. 2-е изд. Москва, 1952; Курашев В. В. Гравюра на линолеуме. Москва; Ленинград, 1965; Василь Касіян про мистецтво. К., 1970; Журов А. П., Третьякова Е. М. Гравюра на дереве. Москва, 1971; Графіка Львова. К., 1971; Яців Р. М. Львівська графіка 1945–1990. Традиції та новаторство. К., 1992; Бокань В. Українська графіка 1960–1970. К., 1997; Горинь Б. Графічна шевченкіана Софії Караффи-Корбут. К., 2014.

П. В. Нестеренко

Стаття оновлена: 2016