Ліпляве
Визначення і загальна характеристика
ЛІПЛЯ́ВЕ — село Канівського району Черкаської області. Знаходиться на лівому березі Дніпра, за 70 км від обл. центру та за 7 км від райцентру. Площа 5,9 км2. За переписом 2001, насел. становило 2069, станом на 2014 — 2158 осіб (переважно українці). Залізнична станція. На околиці Л. знайдено речі доби бронзи. Тут розкопано Ліплявський могильник. 2009 городище 9–13 ст., яке досліджено побл. села, занесене до Держ. реєстру нерухомих памʼяток України як обʼєкт культур. спадщини нац. значення. За однією з версій, назва села походить від слова «ліпити» — хати немовби виліплювали з глини. Вперше згадується у писем. джерелах 16 ст., зокрема в Руській метриці 1578 — як власність Ліплянських. За Люблін. унією 1569 навколишні землі зі складу Великого князівства Литовського відійшли до Польщі. Зі створенням 1625 Канів. полку Л. стало центром сотні. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. За умовами Андрусів. угоди 1667 — сотенне містечко Переяслав. полку. Від 1782 — позаштатне містечко Золотоніс. пов. Київ. намісництва, від 1796 — у складі Переяслав. пов. Малорос. губ., від 1802 — Золотоніс. пов. Полтав. губ. 1764 мешкало 775, 1859 — 1491 особа. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У серед. 1920-х рр. через Л. прокладено залізницю. 1920–22 — у складі Кременчуц., 1923–25 — знову Полтав. губ.; 1923–63 — Гельмязів., 1963–65 — Драбів., від 1965 — Канів. р-нів; 1923–25 — Золотоніс., 1925–30 — Черкас. округ; від 1932 — Київ., від 1937 — Полтав., від 1954 — Черкас. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв у Л. і х. Діброва — 338 осіб), зазнали сталін. репресій. Від жовтня 1941 до листопада 1943 — під нім.-фашист. окупацією. За офіц. версією, 26 жовтня 1941 побл. Л. під час бою з нім. військовиками загинув зачинатель рад. дит. літ-ри А. Гайдар (на поч. 2-ї світової війни був військкором «Комсомольської правди» в Києві, після оточення у вересні 1941 частин Пд.-Зх. фронту в р-ні напряму Умань–Київ потрапив у партизан. загін, де став кулеметником; деякі дослідники стверджують, що його вбили під час відступу рад. військовики, бо він збожеволів). У селі в брат. могилі похов. 425 рад. воїнів, які визволяли село, зокрема Герої Рад. Союзу Х. Малик, А. Смоляков, Є. Трусов, М. Фоміних, О. Шалімов. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 262 односельці. Нині у Л. працює філія птахофабрики «Миронівська» (торг. марка «Наша Ряба»). Є заг.-осв. школа; клуб, б-ка; амбулаторія. Діють реліг. громади УПЦ МП і адвентистів сьомого дня. Встановлено памʼятник воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки жертвам голодомору 1932–33 та на місці загибелі А. Гайдара. Серед видат. уродженців — філософ і педагог 19 ст. П. Юркевич, громад.-політ. діяч А. Лівицький, Герой Радянського Союзу І. Голубець. З селом повʼязане життя військ. діяча кін. 18 — поч. 19 ст. Д. Невіровського. Л. згадує Л. Костенко в істор. романі «Берестечко».
Літ.: Гончаренко В. А. Черкащина в легендах та переказах. Чк., 2006; Канівський район: від витоків до сьогодення. К., 2008.
В. П. Нерода
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
