Ліра - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ліра

ЛІ́РА – смичковий хордофон, головний музичний інструмент укра­їнських лірників, в якому роль смичка відіграє дерев’яне колесо (звідси й інша назва – колісна Л.). У музикозн. літ-рі роз­різняють також щипк. хордофон типу давньогрец. кіфари та бал­кан. Л. типу давньорус. гудка чи болгар. «ґадулки». Колісна Л. вперше згадується під назвами organistrum або symphоnia як придвор. інструмент європ. королів, що, переважно, супроводжував танці. У наук. літ-рі поширена гіпотеза про завезення коліс. Л. до Європи арабами з Мавританії у 7–9 ст. На це вказує, зокрема, і присутність орієнтал. елемента в мелодіях тру­бадурів та частково у франц. фольклорі. Характерно, що, потрапивши в руки фольклор. ман­дрів. співців (трубадурів, май­стер- і мінезингерів тощо), Л. в Європі залишається інструментом, що супроводжує, головним чином, танець і лише зрід­ка – спів. Л. увійшла в укр. і сло­в’ян. культурне середовище у 17 ст., перейняла елементи автохтон. кобзар. традиції і стала інструментом – носієм однієї з найхарактерніших і найоригінальніших співацько-духов. традицій світу – укр. лірництва. В укр. мові відомі діалектні назви Л., зокрема сх.-укр. – «реля», «руля», «коза», «кобза»; галиц.-волин. – «лєра»; опільське – «лірва». Конструктивно укр. Л. побудована так, що мелодія виконується на одній (рідше 2-х, здубльованих в унісон) ігровій струні – «співаниці» (діапазон – від 1-ї до 1,5 октави) – переважно в унісон зі співом. Бурдон. супровід (квінт., рідше кварт. чи октав.) відтворюється на 2-х струнах – «тенорі» та «байорці». Характерні імпровіз. відгалуження від неї (за Ф. Колессою – «ме­режанки») застосовуються лише в інструм. переграх між строфами (куплетами). Осн. параметри будови коліс. Л. висвітлено у працях Н. Привалова, Ф. Колесси, Г. Хоткевича, А. Ма­слова, М. Лисенка, П. Демуцького, М. Грінченка, А. Гуменюка та ін. Проте вони подають «загальноукраїнський» тип інструмента без урахування типол. видовідмін регіон. лірн. практик та індивід. шкіл майстрування Л. У більшості регіонів України переважало виготовлення Л. скрипк.-гітар., рідше трапецієподіб. форми способами скле­ювання або збивання дерев’я­ними чи метал. гвіздками, зшивання дратвою чи дротом. Остан. часом під впливом технології виготовлення нар. бандур у Київ. кобзар. цеху утвердився спосіб виготовлення Л. шляхом видов­бування спідняка з наклеюванням на нього верх. дошки (майстри – М. Будник, О. Смик, Г. Павліченко та ін.), який не має під собою достатньо аргумент. наук. основи, оскільки ана­логій йому не виявлено. Ще менш наук. й стилістично обґрунт. є широко розповсюджені у 1970–80-х рр. численні спроби модифікування т. зв. вдосконалених модерніз. Л. концерт. типу (майстри – В. Зуляк, Н. Лупич, І. Скляр та ін.) з метою впровадження в укр. традиції індивід. інструмента в сучасні квазіфольклорні оркестри й ансамблі. Як наслідок, згадані підробки і стилізації не знайшли поширення в традиц., ака­дем., художньо-самодіял. середовищах. Колісна Л. в Україні як один із небагатьох традиц. нар. муз. інструментів, генеза якого має не укр., а запозич. характер, внаслідок багатовік. трансформування у рамках укр. лірництва набрала достеменно укр. ерголог., етноорганол. та етнофон. (виконав.-стил.) рис. Це дозволяє ідентифікувати її, порівняно з ін. відомими лірн. традиціями (франц., нім., угор., естон., білорус. та ін.), як явище цілком автохтонне, а саме як Л. українську.

Літ.: Привалов Н. Лира. Русский народный музыкальный инструмент. С.-Пе­тербург, 1905; Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. Х., 1930; Лисенко М. Народні музичні інструменти на Україні. К., 1955; Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. К., 1967; М. Bröcker. Die Drehleier. Ihr Bau und ihre Geschichte. Bud und register band. Düsseldorf, 1973; Пшерембський З.-Є. Корбова ліра у Польщі // Родовід. 1995. Ч. 11; Хай М. Укра­їнська ліра. Ukranian Lira. Warszawa, 1999; Кушпет В. Старцівство: мандрів­ні спів­ці-музиканти в Україні (ХІХ – поч. ХХ ст.). К., 2006.

М. Й. Хай

Стаття оновлена: 2016