Лісовичі - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лісовичі

ЛІСОВИ́ЧІ – село Таращанського району Київської області. Лісовиц. сільс. раді підпорядк. с. Потоки. Знаходиться на р. Котлуй (притока Росі, бас. Дніпра), за 132 км від Києва, за 4 км від райцентру та за 27 км від залізнич. ст. Ольшаниця. Пл. Л. 8,89 км2, Потоків – 1,84 км2. За переписом насел. 2001, у Л. проживали 1501, у Потоках – 404 особи; станом на 2016 – відповідно 1168 і 336 осіб; переважно українці. За нар. переказами, з дозволу київ. князя Ярослава Мудрого на тер. сучас. села вихідці з Галичини заснували м. Самбір. Існує також версія, що в ньому було 7 церков. У Л. і його околицях піз­ніше кілька століть поспіль зберігалися вали та підземні ходи, прориті в різних напрямках. Самбір зруйнували татар. загони. Оскільки у цій місцевості здавна росли великі ліси (ймовірно звідси й походить назва), в яких можна було займатися збираль­ництвом, а також сховатися від ворогів, тут знову згодом виникло поселення. Від 14 ст. ці землі входили до складу Великого князівства Литовського, після Люблін. унії 1569 – до Польщі. У 2-й пол. 16 ст. засн. Свято-Микол. монастир, який також зруй­нували татари (згодом відновлено у м. Богуслав, нині Київ. обл.). 1611 польс. король Сиґіз­мунд ІІІ віддав поселення у володіння шляхтича Лесевича. Л. позначені на картах серед. 17 ст., які створили франц. інж. і картограф Ґ. де Боплан та голланд. картограф В. Гондіус. Лісовичани брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького та повстанні, яке очолив фастів. полковник С. Палій. Між 1650 і 1653 була створ. Лісовиц. сотня Білоцерків. полку, яка проіснувала до 1674. За джерелами 1654, у Л. були замок, жін. монастир, мешкали бл. 2 тис. осіб. Після Андрусів. перемир’я 1667 Л. залишилися у межах Польщі. За переписом 1789, налічувалося 1008 жит., було 168 дворів. Тоді ж працювали 13 ткачів і 5 мірошників. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. відійшли до Рос. імперії. Згодом село належало барону Оггере, від 1820 – графам Браницьким. У 19 – на поч. 20 ст. – волос. центр Таращан. пов. Київ. губ. 1859 відкрито церк.-пара­фіял. школу. 1886 проживали 2773 особи, було 408 дворів, функціонували школа, 2 постоялих двори та пивоварня. 1900 мешкали вже 4551 особа, було 817 дворів. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у червні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1923–30 – село Білоцерків. округи; від 1932 – Київ. обл. Жит. чинили опір проведенню насильниц. колективізації, потерпали від голодомору 1932–33. У селі від голоду вмерла 731 особа. Лісовичани зазнали й сталін. репресій. Від 22 липня 1941 до 4 січня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. У брат. могилі в центрі Л. похов. понад 60 рад. воїнів, які загинули в боях за визволення села. На фронтах 2-ї світ. війни воювали понад 800 лісовичан. У К. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія; у Потоках – б-ка, фельдшер.-акушер. пункт. 1999 у Л. засн. монастир Різдва Богородиці УПЦ МП. Встановлено пам’ятник «Невідомому солдату», пам’ят. знак жертвам голодомору. Серед видат. уродженців – фахівець у галузі с. госп-ва П. Вовк, архітектор В. Дахно. 1954–56 у селі вчителював білорус. письменник В. Короткевич (на фасаді школи – мемор. дошка).

Літ.: Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской гу­­бернии. К., 1864; Біла Церква, 2005.

Д. В. Кравченко

Стаття оновлена: 2016