Лісовський Леонід Леонідович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лісовський Леонід Леонідович

ЛІСО́ВСЬКИЙ Леонід Леонідович (11(23). 10. 1866, С.-Петербург – 23. 12. 1934, Харків) – композитор, музикознавець, музично-громадський діяч, педагог. Закін. істор.-філол. ф-т Харків. ун-ту (1889), С.-Петер­бур. консерваторію (1897; кл. ком­позиції М. Соловйова, фортепіано – Ф. Черні). Навч. гри на фортепіано в І. Слатіна у Харкові. 1898–1909 – викл. музики, згодом дир. муз. класів Ф. Базилевич у Полтаві. Провадив активну діяльність як педагог, композитор, піаніст (соліст і акомпаніатор), організатор популяр. курсів, рецензент г. «Полтавскія губерн­скія вѣдомости». Як лектор і піа­ніст виступав із В. Оголевцем, мав автор. концерти. Твори Л. виконували у симф. зібр. Полтав. відділ. РМТ (зокрема Концертна увертюра під кер-вом Д. Ахшарумова). 1909–13 – муз. вихователь Комерц. уч-ща Відомства імператриці Марії у С.-Пе­тербурзі. Водночас – викл. Нар. консерваторії, Муз. шкіл К. Дан­немана й В. Боровської, Комерц. школи М. Шидловської, також давав приватні уроки. 1913 – у Тифлісі (нині Тбілісі), де викладав у Муз. школі М. Пишнова та А. Швейгера. Виступав у пресі як рецензент, зокрема опер. вистав, симф. і камер. концертів відділ. РМТ, музикантів-гастролерів. Від 1914 – у Харкові: від 1918 – викл. Нар. консерваторії, згодом муз. технікуму. Твори Л. виконували і публікували у 1920-х рр., зокрема входили до репертуару Квартету ім. М. Леонтовича. Після перетворення Муз. т-ва ім. Леон­товича на Всеукр. т-во рев. музикантів разом із Ф. Богдановим, В. Борисовим, С. Дрімцовим, Д. Клебановим увійшов 1928 до складу бюро Харків. композитор. майстерні – кер. органу, об­ра­ного за зразком парт. осередків. Від того самого року – чл. секції духов. композиторів при Всеукр. т-ві драматургів і композиторів. 1931 рішенням 2-го та 3-го пленумів Всеукр. т-ва рев. музикантів був виключений із його лав на підставі звинувачення у причетності до «церковщини» в музиці. 1925 хор. сюїту «Гасла ЦК ВКП(б)» («Жовт­неві гасла ВКП») було високо оцінено й опубл., а 1931 проголошено «шедевром церковщини у музиці». Автор публікацій про П. Сокальського (вперше подав повний список його творів).

Тв.: опери – дит. «Сни старого саду, або Іменини троянди» (1901), комічна «Диво» (1912); вокал.-симф. – кантати «Іоанн Дамаскін» (1897), «Ерос і Пси­хея»; для симф. оркестру – 3 концертні увертюри, «Лірична прелюдія», скерцо «Навесні», «Трохи із Сен-Санса», Вальс; для струн. оркестру – Думка; для струн. квартету – Квартет, Серенада, Скер­цоз. менует (1894), Варіації (1929); для скрипки і фортепіано – програмні Етюди (або для флейти і фортепіано), Танець, Серенада (або для флейти, кларнета та фортепіано); для фортепіано – Соната, 2 сонат. алегро, етюди, вальси; хори, цикли романсів.

Літ.: Богданів Ф. Харківська композиторська майстерня ВУТОРМу // Му­­зика масам. 1928. № 7; Ржевська М. На зламі часів. Музика Наддніпрян­­ської України першої третини ХХ століття у соціокультурному контексті епо-хи. К., 2005; Її ж. Леонід Лісовський: харківські сторінки біографії // Пробл. взаємодії мист-ва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. пр. Х., 2009. Вип. 24; Її ж. Леонід Лісовський: Сторінки біографії композитора // Муз. україністика: сучас. вимір. К., 2010. Вип. 5.

М. Ю. Ржевська

Стаття оновлена: 2016