Лісовський Олексій Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лісовський Олексій Миколайович

ЛІСО́ВСЬКИЙ Олексій Миколайович (12(24). 02. 1861, с. Мачухи, нині Полтав. р-ну Полтав. обл. – 15. 02. 1934, м. Краснодар, РФ) – письменник, етнограф, громадсько-культурний діяч. Закін. Полтав. класичну г-зію (1879), юрид. ф-т Новорос. ун-ту в Одесі (1886). Працював у судових палатах Одеси і Харкова; від 1890 – секр. земського суду в Миргороді, де захопився поезією Т. Шевченка; 1892–98 – секр. Полтав. губерн. земської управи. Став одним із організаторів місц. Т-ва любителів симф. музики. Переклав рос. мовою «Песню о Гайавате» Г.-В. Лонґфелло (1894). За участь у ліберал. русі 1898 висланий з Полтави. Від 1899 – кер. канцелярії нач. Катерино­слав. залізниці. Був ред. вид. «Описание Криворожского рудного бассейна» (1893) і високо­якіс. путівника «По Екатерининской железной дороге» (Екате­рино­слав, 1903, вып. 1), відзнач. Петров. премією РАН. Написав де­­кілька драм. творів для сцени. 1905 організував страйк залізничників, за що був ув’язнений. Після звільнення 1906 займався культурно-просвітниц. діяльністю. До червня 1911 прочитав 320 лекцій у 45-ти містах Росії. Від 1884 друкувався в «Одесском вестнике», «Новороссийском телеграфе», «Одесских новостях», «Киевском слове», «Хуторянине», «Южных записках», «Кубанских областных ведомостях». Л. – автор проз. і драм. творів («Збірник творів», С., 1901), фольклор. дослідж. «Опыт изуче­ния малорусских дум» (П., 1890), «Биография и характеристика кобзаря Т. М. Пархоменко» («Вестник Юга», 1903), а також літературозн. розвідки «Главные мотивы в поэзии Т. Г. Шевченко» («Одесский листок», 1891; окреме вид. – П., 1896), присвяч. аналізу поем «Катерина», «Гайдамаки», «Наймичка», «Неофіти». Критика зустріла появу цієї праці загалом несхвально. І. Стешенко на сторінках «Киевской старины» (1896, № 10) аргументовано доводив, що авторові через відсутність розуміння ним завдань історика літ-ри не вдалося показати справжню сутність шевченків. поезії. Різко негативні оцінки висловлено і на сторінках одес. щотижн. «По морю и суше» (1896, 15 сент.). На думку рецензента, читач у брошурі Л. не знайде повної і точної ха­рактеристики поета, поза увагою залишено визначал. риси творчості Т. Шевченка, не розглянуто осн. мотиви лірики тощо. Водночас згадану працю Л. прихильно цитував Микола Євшан у ст. «Тарас Шевченко» (1911; перевид. – К., 1998). Л. не раз виступав з лекціями про поета та його спадщину, брав участь у вечорах його пам’яті. Від 1912 – у Катеринодарі (нині Краснодар), працював у правлінні т-ва Чорномор.-Кубан. залізниці. 1913 був допитаний у справі про «належність до соціал-демократичної української партії» за пропаганду серед козац. насел. ідей про «відокремлення України в автономне володіння під керівництвом батька гетьмана». Перебував під таєм. наглядом поліції. Дійс. чл. Т-ва любителів вивчення Кубан. обл. (від 1912). Під час воєн. дій 1918–20 редагував ж. «Кубанская рада». В останні роки життя був незмін. ведучим симф. концертів у Краснодарі. Помер від висип. тифу.

Тв.: Безталанний: Драма (Сюжет запозичений з М. Лермонтова). С., 1901; Дві сестри: Драма. С., 1901; Зла мачуха: Драма. С., 1901; Хома Коваль: Драм. оперета. С., 1901; Хто батька покидає, того Бог карає: Драм. картини. С., 1901; Кубанский край: Геогр. очерк. Екатеринодар, 1920.

Літ.: Павловский И. Ф. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. П., 1912; Ротач П. П. Матеріали до українського словника «Літературна Полтавщина» // Архіви України. 1966. № 5; Чумаченко В. К. Забытый кубанский шевченковед: (Мат. к биографии А. Н. Лисовского) // Третьи кухаренковские чтения: Мат. краевой науч.-теор. конф. Краснодар, 1999; Чабан Н. П. Из лекторской деятельности А. Н. Ли­­­совского (по архивным материалам 1909–1911 годов // Дворяне в истории и культуре Кубани. Краснодар, 2001.

В. К. Чумаченко

Стаття оновлена: 2016