Літературна мова - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Літературна мова

ЛІТЕРАТУ́РНА МО́ВА – наддіалектний, унормований різновид національної мови, що є основним засобом спілкування в більшості соціальних сфер. У такому ж значенні використовують поняття «заг.-нар. мова». В англ. мові на позначення цього різновиду нац. мови застосовують термін «мовний стандарт», або «стандартна мова» (standard language, standard Englisch), у нім. – «висока мова» (Hochsprache). Л. м. трактують також як засіб порозуміння всіх представників народу без розрізнення віку, статі, соц. походження та території проживання. За культур. і соц. статусами Л. м. як вища опрацьована форма існування мови протистоїть територіал. і соц. діалектам, різним типам розмов. койне, мішаним різновидам побут.-роз­мов. мовлення. Осн. її функ­ція – консолідуюча. Гол. у визначенні Л. м. є поняття норми. Норми мовного стандарту існують на всіх рівнях мови – фонет., морфол., синтаксич., лексичному. Л. м. потребує кодифікації, тобто узаконення в ор­фогр. та орфоепіч. словниках, граматиках, довідниках з культури мовлення. Між літ. стандартом та ін. формами побутування мови існує взаємозв’язок. Живе побут.-розмовне мовлення є постій. джерелом збагачення й оновлення Л. м. У сучас. умовах актив. соц. перетворень, зокрема з розвитком ЗМІ та Інтернету, взаємозв’язок писем. і розмов. мов інтенсифікувався. Отже, серед характер. рис Л. м. – писемна фіксація, загальнообов’язковість норм і їхня кодифікація, розвинена функціон.-стильова система і стиліст. диференціація засобів вираження. Співвідношення між цими ознаками, форми їхньої реалізації не є тотожними і стабільними, окремі розрізнювал. риси виробляються лише поступово, при цьому їхні становлення і розвиток протікають нерівномірно.

Л. м. виникає на певних етапах істор. розвитку народу і свідчить про досягнення ним високого культур. рівня й здатності до самоорганізації. У період середньовіччя роль писемно-літ. мови могла виконувати чужа мова – латинська в країнах Зх. Європи, класична арабська в ірано- і тюркомов. народів. У Київ. Русі такою мовою була церк.-слов’ян. (старослов’ян.). У донац. період писемно-літ. мова обслуговувала переважно одну сферу сусп. життя – культово-релігійну. Процеси формування Л. м. у багатьох європ. країнах починалися з перекладів Біблії з незрозумілої для народу латини на нац. мови, а також з укладання словників і граматик. В історії багатьох народів поперед. етап у формуванні Л. м. становило виникнення койне. Напр., англ. Л. м. виникла на базі лондон. койне, китайська – на базі пекін. койне, у формуванні рос. Л. м. вагому роль віді­грало моск. койне, яке поєднувало риси пн.-рос. і пд.-рос. говорів. Л. м. безпосередньо пов’язана з розвитком культури народу, зокрема його худож. літ-ри. Так, в істор. розвитку багатьох Л. м. велике значення мала творчість видат. письменників (В. Шекспіра у становленні англ. Л. м., Данте – італійської, Т. Шевченка – української, О. Пуш­кіна – російської та ін.). Поняття «Л. м.» і «мова худож. літ-ри» не тотожні, оскільки у мові худож. літ-ри, особливо сучас., крім норматив., використовують еле­менти ненорматив. мовлення – діалектизми, жарґонізми, арґо тощо. В умовах нерівноправ. становища етносу у складі поліетніч. імперій часто відбувається обмеження функцій його Л. м. внаслідок вилучення зі сфер адм. упр., освіти, науки. Л. м. можуть мати регіон. варіанти. Так, унаслідок розділення тер. України між Рос. та Австро-Угор. імперіями укр. Л. м. в 19 – на поч. 20 ст. формувалася у двох варіантах – сх.-укр. і зх.-укр. Об’єднання укр. земель в одній державі сприяло інтеграції регіон. варіантів у єдину Л. м. заг.-нар. поширення. Деякі сучасні Л. м., поширення яких вийшло за межі їхніх держав, що пов’язано переважно з колиш. колонізатор. політикою, мають нац. варіанти (англ. мова у США, Канаді, Австралії, іспанська в країнах Лат. Америки, французька у Канаді тощо).

Літ.: Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. К., 1976; Беликов В. И., Кры­син Л. П. Социолингвистика: Учеб. Москва, 2001; Масенко Л. Нариси з соціолінгвістики. К., 2010; Коць Т. А. Літературна мова у функціонально-сти­льовій парадигмі. К., 2010; Літературна мова і мовна практика. Ніжин, 2013; Бибик С. П. Усна літературна мова в українській культурі повсякдення. Ніжин, 2013.

Л. Т. Масенко

Стаття оновлена: 2016