Літературна періодика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Літературна періодика

ЛІТЕРАТУ́РНА ПЕРІО́ДИКА – журнальні та газетні видання, що містять твори словесного мистецтва, критичні та публіцис­тичні матеріали, які висвітлюють літературний процес, питання культури, мистецтва та інших сфер суспільного життя. Літ. часописи репрезентують гол. складові літ. процесу та відображають заг. тенденції розвитку сучас. літ-ри, здійснюючи їхній крит. аналіз. Літ.-художні журнали роз­рахов. на широке коло читачів і виконують важливу комунікат. функцію між явищами літ. життя та їхньою рецепцією, популяризуючи художню творчість, громад.-політ. думку, нові філос. ідеї та мист. напрями. У літ.-ху­дож. журналах традиційно пред­ставлено рубрики «Поезія», «Про­за», «Драматургія», «Публіцистика», «Критика» тощо. Розвиток укр. наук. і літ.-публіцист. періодики припав на 1-у пол. 19 ст., коли, не зважаючи на соц. і нац. гноблення, зростала та ідейно міцніла нац. культура укр. народу. Центром літ. життя в Україні став Харків, де почали виходити перші укр. ж. «Украинскій вѣст­никъ» (1816–19), «Харьковскій Демокритъ» (1816), «Украинскій журналъ» (1824–25); видано перші в Україні альманахи «Украинскій альманахъ» (1831), «Утренняя звѣзда» (1833), «Украинскій сборникъ» (1838; 1841), «Моло­дикъ» (1843–44) та ін. У 1-й пол. 19 ст. зародилася вітчизн. літ-ра нар. мовою в Галичині. 1832 засн. патріот. гурток серед студентів Львів. греко-катол. духов. семінарії – «Руська Трійця» (очолив М. Шашкевич, соратниками стали І. Вагилевич та Я. Головацький), яка прагнула підняти місц. говірку до рівня літ. нар. мови. Виданий 1837 у Будапешті альманах «Русалка Днѣстровая» став початком новіт. укр. літ-ри в Зх. Україні, а також віхою у формуванні нац. свідомості. Наступ. етап розвитку укр. періодики пов’я­заний із виходом першого укр. сусп.-політ. і літ.-мист. ж. «Осно­ва» (С.-Петербург, 1861–62; ред. В. Білозерський, П. Куліш, М. Ко­стомаров), де друкували окремі твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Л. Глібова, чимало рец., статей, що пропагували твори укр. письменників. У г. «Черниговскій листокъ» (1861–63, ред. Л. Глібов) публікували рец. на твори укр. друку та інформацію про вихід нових літ. творів. Посилення реакції після реформи, указ 1863 про заборону укр. видань припинили вихід періодики на Наддніпрян. Україні, тому письменники звернулися до галиц. видань. У 1870–80-х рр. у зв’язку з діяльністю І. Франка та його послідовників зароджується рев.-демократ. журналістика. Видавали ж. «Друг», «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», «Народ», «Зоря», «Житє і слово». Перший всеукр. літ.-наук. і громад.-політ. щомісяч. ж. «Літературно-науковий вісник» засн. 1898 у Львові з нагоди 100-літ. ювілею нової укр. літ-ри (усього 109 т.). Провідна роль у редакції належала М. Гру­шевському, І. Франкові, О. Маковею, В. Гнатюку. Велику увагу приділяли осмисленню літ. процесу, розглядаючи його як важливий чинник формування нац. свідомості; публікували матеріали з етнографії, етнології, фольк­лористики. Важливу роль в історії розвитку укр. філос. думки, культури, журналістики відіграв щомісяч. ж. «Труды Кіевской духовной академіи» (1860–1917), де чільне місце займали роздуми на філос.-етичні теми В. Завітневича, П. Ліницького, О. Но­вицького та ін.; матеріали з історії православ. Церкви в Україні, про багатовік. шлях укр. народу, літописи, що ставали джерелами для наук. роботи, вивчення культур., літ., мист., фольклор. спадщини. Перший багатопрофіл. істор.-літ. ж. «Кіевская старина» (1882–1906, від 1907 – укр. мовою під назвою «Україна»; усьо­го 96 т.) завдяки київ. генерал-губернатору М. Драгомирову став осередком укр. просвітн. руху. На діяльність вид. поміт. вплив справили В. Антонович, П. Житецький, О. Лазаревський, О. Левицький. Навколо журналу з вираз. нац. спрямуванням згуртувалися найвидат­ніші представники тогочас. укр. еліти – історики, етнографи, лі­тератори, мовознавці: Д. Багалій, В. Іконников, І. Каманін, М. Костомаров, Д. Яворницький, М. Сум­цов, Т. Рильський, Б. Грінченко, М. Петров, О. Потебня, письмен­ники Марко Вовчок, І. Карпенко-Карий, О. Кобилянська, М. Коцюбинський, Панас Мирний, Леся Українка, І. Франко та ін. Жур­нал був центром із найширших проблем українознавства; статті, спогади, документи з історії, археології, етнографії, крає­знавства, літературознавства України і нині мають пізнавал. значення. Від 1992 виходить наук.-популяр. ж. «Київська старовина», де вміщують публікації з церк.-реліг. проблематики, життєписи церк. діячів, святих. Поряд із мемуарами, худож. і наук.-популяр. біографіями друкують статті з теорії та історіографії біогр. дослідж., з питань джерелознавства, вводять у наук. обіг архівні матеріали; популяризують істор.-краєзн. розвідки, висвітлюють життя зх. і сх. укр. діаспори. У склад. умовах післярев., соц. та нац. катаклізмів бурхливе, часом яскраве літ.-мист. життя відзначалося спонтанністю, строкатістю і супереч­ливістю. Літератори зосере­джувалися навколо своїх переважно недовготривалих часописів та альманахів. Активізувалася укр. преса: газети видавали не лише в губерн. центрах, а й у повіт. осередках. Із культурол. і літ.-мист. видань слід відзначити ж. «Шлях» (1917–18, ред. М. Шаповал), «Літературно-критичний альманах» (1918), квартальник історії, літ-ри, культури й мист-ва «Наше минуле» (Київ, 1918–19; ред. В. Королів-Старий, М. Зеров). 1917 в Україні було 106 друков. вид., 1918 – 212. Першим спеціалізов. вид. укр. критики та бібліографії став літопис укр. письменства «Книгарь» (1917–19; ред. В. Королів-Старий, М. Зеров), з яким спів­працювали С. Єфремов, Д. Дорошенко, В. Модзалевський, С. Петлюра, Л. Старицька-Черняхівська, К. Широцький. Оперативно і кваліфіковано подавали огляди книжк. продукції; низку публікацій присвячено Т. Шев­ченку, Г. Квітці-Основ’яненку, Марку Вовчку, О. Кобилянській, І. Нечую-Левицькому. Особливу роль у розвитку літературозн. наук. періодики відіграли період. часописи УАН. З метою створення джерелозн. бази як фундаменту для подальшого розвитку науки 1919 організовано Археогр. комісію (1-й голова – Д. Багалій, від 1924 – М. Грушевський), яка у період. збірниках публікувала істор. документи, пам’ятки старовини. У зв’язку з екон. труднощами 1924 видано 1-й збірник – літопис С. Величка в серії «Пам’ятки українського письменства XVI–XVII вв.», до 1929 – «Український археографічний збірник» (т. 1–3). Виходив «Бюлетень Етнографічної комісії УАН» (1926–30-і рр.). У ж. «Етнографічний вісник» (1925–32, 10 кн.; ред. А. Лобода і В. Пет­ров) публікували дослідж., статті, повідомлення, огляди з укр. етнографії. Спадкоємцями вид. стали часописи «Український фольклор» (1937–39), «Народна творчість та етнографія» (від 1957). Результати роботи Комісії давнього укр. письменства публікували у наук. вид.: «Записки Історико-філологічного відділу ВУАН» (1919–31, 26 кн.), «Збірник Історико-філологічного відділу ВУАН» (матеріали з історії, літературознавства, мовознавства, етнографії, фольклористики, мистецтвознавства; 1921–31 вийшло 105 номерів у вигляді монографій: «Західно-руські літописи як пам’ятки літератури» (1921, вип. 1; 1929, вип. 2) Ф. Сушиць­кого, «Нарис української історіо­графії» (1923, т. 1, вип. 1; 1925, вип. 2) Д. Багалія, «Історія укра­їнської літератури» (1925, т. 4; 1926, т. 5) М. Грушевського, «“Сло­во о полку Ігоревім”: Пам’ятка феодальної України-Руси ХІІ віку» (1926) В. Перетца; «Етнографічний збірник» (1925–32). У вид. «Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, пись­менства і мови» (1928, вип. 1; 1929, вип. 2; 1931, вип. 3) друку­вали матеріали зі вступ. стаття­ми, коментарями та примітками. Серед публікацій – «Студії над українськими історичними народ­ними піснями XV ст.» І. Франка, «До питання про джере­ла Ізбор­ника Святослава 1076 р.» Д. Абра­мовича. Вид. Філол. секції ВУАН переважно виходили за ред. А. Кримського; Істор. секції ВУАН – за ред. М. та О. Грушевських. У «Записках...» друкували наук. розвідки, повідомлення, рец., бі­бліогр. огляди тощо; праці про літ. та фольклорні пам’ятки часів Київ. Русі та України доби середньовіччя. З літературозн. і фольклор. дослідж. виступали А. Кримський, В. Перетц, С. Ма­слов, М. Возняк, І. Айзеншток та ін., які продовжували традиції старої школи укр. літературознавства. У «Записках» зокрема опубл.: «Замітки до історії українського письменства XVII–XVIII вв.» (1923) П. Попова, «Сводный Патерик у південно-слов’янських, українському та московському письменствах» (1927) І. Єреміна, «Форма та ком­позиція “Слова о полку Ігоревім”» М. Грунського, «До студій над давньою українською повістю» О. Назаревського, «Пам’ят­ки ХІ–XVIII ст. про князів Бориса та Гліба» Н. Кістяківської (усі – 1928), «Твори І. Некрашевича» (1929) С. Бугославського. На поч. 1930-х рр. формою репресій стала заборона дослідн. діяльності. Було знищено підготовлені до друку «Записки Історико-філологічного відділу» (кн. 26–27), «Український археографічний збірник» (т. 9), закрито ж. «Укра­їна». 1930 ліквідовано всі серійні вид. за ред. М. Грушевського. Історію укр. рад. літ.-худож. та громад.-політ. періодики розпочав ж. «Мистецтво» (1919–20), що згуртував літ.-мист. сили, які боролися за рад. владу або співчували їй. 1921–23 виходив ж. «Шляхи мистецтва» (5 номерів). Засн. журнали й альманахи літ. орг-цій – «Плуг» (1922–32), «Гарт» (1927–32) та ін., ілюстров. тижневики «Червоний перець» (1922, 1927–34), «Глобус» (1923–35), у Донецьку – «Донбасс» (1923), Харкові – «Червоний шлях» (1923–36), Одесі – ж. «Шквал» (1924–33), «Металеві дні» (1930–33). Важливу роль у розвитку укр. літ-ри рад. періоду відіграв ж. «Життя й революція» (1925–34). У цих літ.-худож. вид. значне місце займали статті з питань теорії, історії та критики літ. процесу; друкували також етногр. та археол. матеріали, інформацію про літ. новини, зарубіжну літ-ру, рец., огляди. Літ.-худож. і громад.-політ. орган СПУ ж. «Всесвіт» (1925–34, Харків; 1-й ред. – В. Блакит­ний) – ілюстров. двотижневе вид., поновлено 1958 як щомісячник; висвітлював літ. процес і життя зарубіж. країн, друкував переклади, літ.-крит. статті тощо. Часопис «Радуга» засн. 1927 рос. мовою як орган СПУ в Києві, згодом виходив як «Красное слово» (орган ВУСПП у Харкові), 1933 – орган Оргкомітету СПУ під назвою «Литстрой», 1934–37 – «Советская литература», під час 2-ї світ. війни не виходив, відновлений як «Советская Украина» (від 1948 – альманах, від 1951–63 – журнал). Часопис укр. літ-ри 20–21 ст. – ж. «Дніпро» (засн. 1927 під назвою «Молодняк» як орган молодняків. угруповання укр. рад. письменників; 1-й гол. ред. – П. Усенко, від 1984 – М. Луків). Велику роль у розвитку укр. літ-ри відіграв ж. «Віт­чизна» – літ.-худож. та громад.-політ. орган СПУ, засн. 1933 як «Радянська література» у Харкові, 1934–41 – у Києві, редакцію евакуйовано до м. Уфа (Башкор­тостан, РФ), 1943 – до Москви, 1944 – знову в Києві; гол. ред. – І. Кулик, І. Микитенко, Ю. Яновський, О. Гончар, Л. Новиченко, Л. Дмитерко та ін. У Львові виходив ж. «Жовтень» – літ.-худож. та громад.-політ. орган СПУ, засн. 1940 як «Література і мистецтво» (1-й ред. – О. Десняк), 1945–51 – під назвою «Радянський Львів», від 1990 – «Дзвін». У Харкові 1956 засн. ж. «Прапор» – літ.-худож. і громад.-політ. орган СПУ, 1991 перейменов. на ж. «Березіль». Літ.-худож. та громад.-політ. орган НСПУ – ж. «Київ» (засн. 1983, гол. ред. – В. Дрозд, П. Перебийніс, О. Васильківський, В. Ба­ранов, від 2014 – Т. Зарівна). Ексклюзивні проз. та поет. тексти, переклади з ін. мов, літ.-крит., мемуарні, публіцист., мистецтвозн. статті друкує літ.-культу­рол. часопис «Кур’єр Кривбасу» (1994, м. Кривий Ріг Дніпроп. обл.; гол. ред. – Г. Гусейнов). Укр. літ. процес 1-ї пол. 20 ст. висвітлював літ.-крит. часопис з питань історії та теорії літ-ри – «Радянське літературознавство» (засн. 1938 Ін-том літ-ри АН УРСР) – перше академ. вид. літературозн. праць, задумане як серія темат. збірників, присвяч. певним літ. постатям, проблемам, явищам. До 1957 (з перервою 1941–46) здійснено 19 вип.; відп. ред. 1–4 та 5–6 кн. – І. Стебун, А. Величков, Д. Копиця, від 7–8 кн. (1947) – голова редколегії та відп. ред. дир. Ін-ту літ-ри АН УРСР акад. О. Білецький. 1990 перейменовано на «Слово і час», де вміщували інформ., докум. матеріали, висвітлювали актуал. питання про традиц. й модерні, методол. та інтерпретац. підходи, засвоєння новіт. зарубіж. естет.-філос. систем і методик. Часопис «Сучасність» (постав на базі двотижневика «Сучасна Україна» і місячника «Українська літературна газета», які видавало Укр. т-во закордон. студій) – місячник літ-ри, мист-ва, сусп. життя, виходив від 1961 упродовж трьох десятиліть у Мюнхені (Німеччина), потім – у США, від 1992 – у Києві. Серед гол. ред. – І. Кошелівець (1961–66, 1976–77), В. Бурґгардт (1967–70), Б. Крав­ців (1970–75), М. Скорупська (1978), Ю. Шевельов (1978–81). Наук.-метод. ж. «Українська мова і література в школі» засн. у Києві 1963, від 1994 – «Дивослово». Часопис «Критика» (1997, Київ) засн. літературознавцем, істориком культури Г. Грабовичем за підтримки Укр. наук. ін-ту Гарвард. ун-ту. Публікує есеїстику, публіцистику та рец., є інструментарієм міждисциплінар. обговорення соц., політ., літ. і культур. проблем сусп-ва. Осн. орган НСПУ, літопис письменниц.-біогр. життя – г. «Літературна Україна» (1927, Київ). 1996 засн. «Вісник Книжкової палати», де висвітлюють питання стандартизації у галузі видавн. і бібліотеч. справи, публікують істор. та літературозн. розвідки про відомих діячів книги, письменників, інформацію про діяльність б-к, вид-в, огляди міжнар. та вітчизн. книжк. ярмарок, відомості про читац. конф., презентації книг. У каталозі передплат. видань зареєстровано часописи для україномов. («Березіль», «Всесвіт», «Дзвін», «Дніпро», «Київ», «Кур’єр Кривбасу», «Літературний Тернопіль», «Літературний Чернігів», «Українська культура») та російськомов. («Радуга», «Ренессанс») читачів. З’явилися літ. вид. у новому форматі: часопис мист. спрямування «Річ» (2000), ж. «Потяг’76» (2003, присвяч. літ. контактам між країнами Центр. і Сх. Європи), літ.-мист. та публіцист. часопис «Січеслав» (2003–08), літ.-крит. ж. «Київська Русь» (2006), літ.-мист. ж. «Provocatio: поезія, проза, есеї» (2007), літ. часопис «Нео­палима купина» (2008). Жанр.-темат. часописи – літ. ж. «Український детектив» (2006), ж. «Укра­їнський фантастичний оглядач» (2007, публікують україномовну фантастику, крит. огляд літ. і кінофантастики), худож. часопис «Містеріум» (2007, журнал анонімів, псевд., ролей і масок), часопис сучас. культури «Шо» (2005), ж. «Простори» («ПроStory», 2008), літ.-мист. альманах «Фор­ма[р]т» (2001–02, від 2012) та ін.

Літ.: Покажчик змісту «Літературно-наукового вістника»: Т. 1–20 (1898–1902). Л., 1903; «Життя й революція»: 1925–1934: Системат. покажч. змісту. Л., 1970; Історія української дожовтневої журналістики. Л., 1983; Історія української літератури. К., 1988; Рева Л. Г. Культурно-освітні процеси в Українській державі // Студії з архів. справи та до­­кументознавства. К., 1999. Т. 5; Семків Р. Українська літературна періодика кінця дев’яностих («страх і трепет») // Літ-ра плюс. 1999. Ч. 17–20; «Літературно-науковий вістник»: Покажч. зміс­ту: Т. 1–109 (1898–1932). К.; Нью-Йорк, 2000; Українські часописи Львова: Істор.-бібліогр. дослідж.: У 3 т. Л., 2001–03; Скупейко Л., Дончик В. Наукова періодика: «Радянське літературо­знавство», «Слово і час» // Ін-т літ-ри ім. Т. Шев­ченка НАНУ: 1926–2001: Сторінки історії: 75. К., 2003; Рева Л. Г. Бібліографія часопису як дзеркало епохи // СіЧ. 2005. № 8; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: Істор.-бібліогр. дослідж. Л., 2007–14; Рева Л. Г. Михайло Іванович Драгомиров: штрихи до портрета // Військ. та культ.-осв. спадщина генерала М. Драгомирова: Зб. наук. публікацій. Вип. 2. Конотоп, 2010; Левицька О. Літературно-художні часописи в сучасному літературному дискурсі // Поліграфія і видавн. справа. 2011. Вип. 1(53).

Л. Г. Рева, О. C. Левицька

Стаття оновлена: 2016