Літературно-науковий вісник - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Літературно-науковий вісник

«ЛІТЕРАТУ́РНО-НАУКО́ВИЙ ВІ́СНИК» – всеукраїнський літературно-науковий і громадсько-політичний часопис. Наприкінці грудня 1897 на базі двотижневика «Зоря» та ж. «Житє і слово» вийшов перший номер ж. «Рідне слово». З нагоди століття нової укр. літ-ри 1898 з ініціативи М. Грушевського (ред. до 1912) він продовжив виходити під назвою «ЛНВ». У редакції працювали І. Франко, О. Борковський, О. Ма­ковей, двох остан. невдовзі замінив В. Гнатюк. Часопис видавало НТШ (від 1905 – «Укр.-рус. видавн. спілка»). Виходив щомісяця у Львові (1898–1906, 1922–32) та Києві (1907–14, 1917–19). Часопис позиціонувався як місячник літ-ри, науки й громад. жит­тя, на зразок зх.-європ. «revue». До 1910 було дві ред.: київ. (ред. М. Грушевський) і львів. (ред. В. Гнатюк). Наклад 800–1000 (1898–1914), 1400 (1931) прим. Як один з органів НТШ журнал мав стабіл. фінансування. «ЛНВ» сприяв утвердженню нац.-визв. ідеалів, пропагував ідею об’єд­нання всіх укр. земель і створення незалеж. собор. Української Держави, здійснював глибокі народозн. студії, домагався демократизації громад. і культур. життя, висвітлював визв. рух у Росії, Україні, пропагував ідеї соц. і нац. рівності, гуманізму, виступав проти реакції, відіграв значну роль у розвитку гуманітар. наук в Україні, зміцненні зв’яз­ків укр. літ-ри з ін. літ-рами, в утвердженні єдиної укр. літ. мови. Журнал об’єднав навколо себе тогочасну літ. еліту – поетів, прозаїків, публіцистів, критиків із Галичини, Центр. України та Буковини. Фактично ред. «ЛНВ» першого львів. періоду був І. Франко, надрукувавши в ньому велику кількість влас. пое­зій, оповідань, повістей, літ.-крит. та істор. статей, рец. і залучивши до співроб-ва кращі літ. сили зі всієї України. Завдяки його праці «ЛНВ» став найвизначнішим на той час літ.-наук. журналом, навколо якого єдналися старші (Ганна Барвінок, О. Кониський, Д. Мордовець та ін.) і молодші (В. Винниченко, М. Во­роний, Б. Грінченко, І. Карпенко-Карий, А. Кримський, В. Леонтович, В. Самійленко, Л. Стариць­ка-Черняхівська, Леся Українка, К. Гриневичева, П. Карманський, Ю. Кміт, Б. Лепкий, О. Маковей, Лесь Мартович, В. Пачовський, В. Стефаник, Марко Черемшина, М. Яцків, О. Кобилянська) пись­менники. Після революції 1905 у Росії, коли з’явилися можливості для появи укр. преси, М. Грушевський переніс «ЛНВ» до Києва, перебравши на себе, з огляду на хворобу І. Франка, редактор. працю. Щоб уможливити поширення «ЛНВ» у Галичині й на Буковині, його пересилали в аркушах до Львова й оправля­ли в палітурні НТШ, а згодом там постала галиц. філія ред., яку очолював Микола Євшан. «ЛНВ» і тут не втратив провід. значення. М. Грушевський вміщував, крім белетрист. творів за підписом М. З. (Михайло Заволока), публіцист. статті, повідомлення, рец. Серед авторів – О. Грушевський, І. Джиджора, В. Дорошенко, М. Залізняк, Є. Ле­вицький, В. Липинський, М. Лозин­ський, Д. Лукіянович, М. Мочуль­ський, А. Ніковський, М. Порш, В. Садовський, М. Стасюк, І. Фе­щенко-Чопівський, Л. Цегельський, С. Черкасенко, Г. Чупринка, К. Широцький. До 1914 «ЛНВ» відігравав важливу роль об’єд­нання усіх культур. сил України, поділеної чужими держ. кордонами. 1914 «ЛНВ», як і вся укр. преса, був заборонений цар. урядом, відновлений 1917, але обставини для його розбудови були несприятливі. Поруч зі стар­шими з’явилися молоді співроб., у майбутньому – визначні письменники, зокрема П. Тичина, М. Рильський, Я. Савченко, М. Ів­ченко. До 1917 був осн. період. виданням, де публікували твори укр. літ-ри, навколо якого об’єд­нувалися кращі письменники Сх. України, Галичини й Буковини. 1920 «ЛНВ» закритий більшов. владою. Тут уперше надруковано твори «Перехресні стежки» І. Фран­ка, «Євшан-зілля» М. Во­роного, «Досвітні огні» Лесі Укра­їнки. Вміщено ін. твори І. Франка (цикли поезій «Вольні вірші», «З нових співомовок»; оповідан­ня «Щука», «Полуйка», «Терен у нозі»), Лесі Українки (поезії «Схід­на мелодія», «Єреміє, зловісний пророче», «Мрії», «У кождого лю­ду»; оповідання «Над морем»), Панаса Мирного (уривок із роману «Повія»), М. Коцюбинського (новели «Він іде!», «На камені»), О. Кобилянської (повісті «Земля», «Через кладку»), О. Маковея (опо­відання «Зуб мамута», літ.-крит. статті «Андрій Чайковський», «З життя і письменства»), Леся Мартовича (оповідання «Мужицька смерть», «Грішниця»), В. Сте­фаника (новели «Камінний хрест», «Палій», «Вечірня година»), B. Вин­ниченка (драма «Дисгармонія»), Олександра Олеся (вірші «Моїй матері», «Хто смі­ється в той час, як повинно ридати», «На чужині»), А. Кримського (цикл поезій «Од весни до зими»), вірші П. Тичини, М. Риль­ського, М. Терещенка, В. Кобилянського, Д. Загула, Г. Чупринки, С. Черкасенка. Також тут друкували твори Г. Хоткевича, М. Грушевського, О. Кониського, М. Яц­ківа, А. Кру­шельницького, X. Ал­чевської, М. Жука, А. Бобенка, П. Капельгородського, C. Яричевського, П. Карманського та ін., літ. спад­щину М. Кропивницького, П. Гра­бовського, І. Манжури, В. Мови та ін. Опубл. праці «Із секретів поетичної творчості», «З останніх десятиліть XIX в.», «Старе й нове в сучасній українській літературі», статті про Лесю Укра­їнку, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, огляди зарубіж. літ-р І. Франка; статті «П’ятдесяти­літній ювілей руської публіцистики» М. Грушевського; «Театральне мистецтво і український театр» М. Вороного; статті та рец. С. Єфремова, В. Гнатюка, А. Кримського, С. Русової, В. Ко­цовського, М. Могилянського, М. Сріблянського та ін.; україномовні переклади з рос. (І. Тургенєва, М. Некрасова, А. Чехова, М. Горького, В. Короленка, Л. Ан­дреєва), груз. (І. Чавчавадзе), бі­лорус. (М. Богдановича), амер. (Марка Твена), нім. (Г. Гай­не, Ґ. Гауптманна), польс. (Е. Ожеш­ко, Ю. Словацького), франц. (А. Доде, А. Франса, Е. Золя, П. Верлена), англ. (Е. По, Ф. Шіл­лера, В. Шекспіра) та ін. літ-р. Темат. напрями часопису: літ., публіцист., крит., науковий. Зго­дом наук. напрям переріс у вид. «Записки Наукового товариства імені Шевченка». Осн. відділи: «Новини нашої літератури», «З життя і письменства», «Новинки нашої літератури», «Із чужих літератур», «Хроніка і бібліографія»; рубрики: «З російської України», «З біжучої хвилі», «З російського життя», «Дискусії» та ін. «ЛНВ» поновила 1922 знову у Львові «Укр. видавн. спілка» з фінанс. допомогою УСС, на пропозицію яких редакц. ком-т (В. Гна­тюк, В. Дорошенко, М. Галущинський, Є. Коновалець, Ю. Павликовський, І. Раковський) очолив Д. Донцов. За задумом, відновлений «ЛНВ» мав об’єд­нувати літ. сили зх. укр. земель та еміграції на укр. нац. ґрунті. І справді, спочатку в ньому взяли участь визначні старші си­ли, а потім із молодих такі, як Б.-І. Антонич, Н. Лівицька-Холодна, Є. Маланюк, Ю. Липа, Б. Кравців, О. Ольжич, О. Стефанович та ін. Але редакц. ком-т поступово усунувся від праці, а ред. Д. Донцов спричинив відхід частини співроб., що вплинуло на зниження худож. рівня журналу. У липні 1932 через політ. і фінанс. труднощі «ЛНВ» перестав виходити. Д. Донцов із групою прихильників почав видавати до 1939 влас. ж. «Віст­ник», що хронологічно й ідейно був продовженням «ЛНВ». Спроба відновити журнал під цією ж назвою на еміграції мало по­в’язана з традиціями «ЛНВ» і зазнала невдачі (Регенсбурґ, 1948–49, ч. 1, 2, ред. В. Шульга). Випуск часопису відновлено 1992 у Києві. Б. Ясінський уклав покажчик змісту «ЛНВ» за весь період його існування.

Літ.: Дорошенко В. «Літературно-на­уковий вісник» (1898–1914, 1917–19, 1922–30) // ЛНВ. Регенсбурґ, 1948. Кн. 1; Корбич Г. Журнал «Літературно-науковий вісник» львівського періоду (1898–1906). К., 1999; Шаповал Ю. Від­новлений «Літературно-науковий вісник» (1922–1932 рр.) під редакторством Дмитра Донцова // Народозн. зошити. Л., 2000. Ч. 4; Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Істор.-бібліогр. дослідж.: У 3 т. Т. 1. 1848–1900 рр. Л., 2001; Шаповал Ю. Г. Журнал «Літературно-науковий вістник» – творець дер­жавницької ідеології українства. Р., 2007; Домбровська Л. Журнал «Літературно-науковий вістник» (1898–1932) – правдиве свідчення доби // Вісн. Книжк. палати. 2013. № 11.

О. А. Бартко

Стаття оновлена: 2016