Літинський район - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Літинський район

ЛІ́ТИНСЬКИЙ РАЙО́Н – район, що знаходиться у північно-західній частині Вінницької області. Межує з Хмільн., Ка­­линів., Вінн. і Жмерин. р-нами Вінн. обл. та Летичів. і Деражнян. р-нами Хмельн. обл. Утвор. 1923 із Сосон., Багриновец. і Кожухів. волостей Літин. пов. 1923–30 – у складі Вінн. округи (до 1925 – Поділ. губ.), від 1932 – Вінн. обл. 1962–66 не існував, його тер. (разом з 14-ма сільрадами Вінн. р-ну) входила до Калинів. р-ну. У 1920-х рр. жит. брали участь у повстан. рухах проти більшов. влади. Вони потерпали від голодомору 1932–33 (померло бл. 8,5 тис. осіб), зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. На Літинщині діяло рад. підпілля, вели збройну боротьбу загони УПА-Південь. У червні 1944 в с. Микулинці в бою з відділами НКВС загинув командир УПА-Південь О. Грабець. Пл. 0,959 тис. км2. За переписом 2001, насел. ста­новило 42 269 осіб (складає 89,9 % до 1989), станом на 1 січ­­ня 2015 – 37 864 особи (переважно українці). У складі Л. р. – смт Літин і 61 сільс. насел. пункт. Лежить у межах Подільської височини. Поверхня – підвищена платоподібна лесова рівнина з чергуванням плоских і полого­хвилястих ділянок. На тер. р-ну зосереджена третина запасів торфу Вінн. обл. Здійснюють ви­добування граніту, діориту, глини та піску. У селах Вербівка й Осолинка – джерела мінерал. вод. Розвідано також незначні поклади бурого вугілля, флогопіту, мармуроподіб. вапняків, као­ліну, заліз. руди. Найбільші річки (загалом 7): Південний Буг (на тер. р-ну – бл. 15 км, протікає у пн. частині), Згар (переважна ча­стина проходить Літинщиною, спочатку тече у сх. напрямку, на Пд. від сіл Багринівка і Бірків Л. р. та на Пн. від сіл Лисогірка та Зоринці Жмерин. р-ну – заг.-держ. значення заг.-зоол. Згарський заказник, побл. с. Микулинці різко повертає на Пн. Зх., північніше Літина – знову на Сх., побл. с. Пеньківка залишає межі р-ну та згодом біля с. Мізяків Ка­линів. р-ну зливається з Пд. Бугом) з притоками Згарок (бере початок на Пд. від с. Дяківці, тече спершу переважно на Пн. Сх. і Сх., у пониззі – на Пд. Сх., впадає на Пд. від с. Бруслинівка), Бугер і Фоса. Створ. значну кіль­кість ставків (заг. пл. 2236 га). Бл. 50 % пл. р-ну займають сірі та ясно-сірі лісові, темно-сірі опідзолені ґрунти, бл. 13 % – лучні, решта – дерново-підзолисті, чорноземні опідзолені, тор­ф’яники. У лісах (18 580 га) зростають дуб, граб, осика, сосна. Пл. земель природо-охорон. фонду 2582 га, з них заг.-держ. значення – 2495,1 га (ботан. за­казник Дяківці, Дяковец. сільра­да; пам’ятка природи урочище Дубина, Громад. і Соснів. сільради), місц. – 86,96 га (1 заказник, 6 пам’яток природи та 2 за­повід. урочища). Гол. підпр-ва розташ. у райцентрі та с. Уладівка (спирт. з-д, бл. 1320 тис. дал денатур. етил. спирту на рік, засн. 1865; від 1860 до кін. 1990-х рр. працював також потуж. цукр. з-д). Пн. частину р-ну перетинає залізниця (протяжність 9 км), на якій розташ. ст. Уладівка. Довж. автомоб. шляхів 339,6 км, з них міжнар. значення – 21 км, заг.-держ. – 75,6 км. Пл. орних земель 50 061 га. Під багаторіч. насадженнями перебуває 2085 га, під пасовищами – 9869 га, під сінокосами – 6376 га. Осн. спеціалізацією в рослинництві є ви­рощування зерн. (озима та яра пшениця, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, гречка), тех. (цукр. бу­ряк, соя, соняшник, озимий і ярий ріпак), корм. і овоч. культур, кар­топлі, у тваринництві – вироб-во м’яса та молока. С.-г. ді­­яльніс­тю займаються 27 підпр-в, н.-д. установа Вінн. аграр. ун-ту (405 га орних земель) та 56 фермер. госп-в. Спеціаліз. агроформування: з вирощування та реалізації репродукц. насіння зерн. культур – ТОВ «Лайф-Інвест» (озимі пшениця та ячмінь, кукурудза; с. Кожухів), приватне с.-г. підпр-во «Поділля-Агро» (кукурудза; с. Бірків), посадк. матеріалу суниці – ТОВ «Поділля-Плант», плод. і ягід. культур – фермер. госп-во «Ягідне» (обидва – с. Микулинці); з покращен­ня продуктив. і племін. якостей с.-г. тварин – фермер. госп-во «Щер­бич» (свині великої білої породи та велика рогата худоба укр. чорно-рябої молоч. породи; с. Багринівці) та АТ «Літинський» (ве­лика рогата худоба укр. червоно-рябої молоч. породи; с. Громад­ське). У Л. р. – 30 заг.-осв. шкіл, 6 навч.-вихов. комплексів «заг.-осв. школа-дитсадок», 15 дит­сад­ків, ДЮСШ, муз. школа, рай. Центр дит. і юнац. творчості; 6 Будинків культури, 26 клубів, 4 клуби-бібліотеки, рай. б-ка, Лі­тинський краєзнавчий музей ім. У. Кармалюка, Стельмаха М. Літературно-меморіальний музей; рай. лікарня, 11 амбулаторій, 7 фельдшер.-акушер. і 37 фельдшер. пунктів. Виходять г. «Лі­­тинський вісник» і «Літинські новини». Звання «народний» при­своєно фольклорно-етногр. ан­самблю Бруслинів. клубу, фольк­лорно-етногр. ансамблю «Маль­ви» Дашковец. клубу, фольклор. ансамблю «Джерело» Багриновец. Будинку культури, фольклор. ансамблю «Берегиня» Бірків. клу­бу. Зареєстровано 87 реліг. гро­мад, зокрема УПЦ КП, УПЦ МП, РКЦ, євангел. християн-баптис­тів, християн віри євангельсь­кої, адвентистів сьомого дня. Пам’ят­ки арх-ри: церква Різдва Богородиці з дзвіницею у с. Журавне (18 ст.) і будинок управителя у с. Уладівка (1860). На тер. р-ну виявлено поселення трипіл. (села Білозірка, Бірків, Дяківці, Залужне, Кільянівка, Кусиківці, Ліс­не, Миколаївка), білогрудів. (села Бірків, Пеньківка), черняхів. (села Дашківці, Дяківці), зарубинец. (села Журавне, Залужне, Кільянівка, Уладівка) культур, слов’ян. часу (с. Журавне, 6–7 ст.; с. Кусиківці, 5–6 ст.; с. Олександрівка, 6–7 ст., 8–9 ст.; с. Уладівка, 11–12 ст.), скіф. (села Кам’янка, Уладівка) і слов’ян. (села Городище, Сосни) городища. Серед видат. уродженців – економіст, соціолог, статист, акад. АН СРСР, Герой Соц. Праці С. Струмилін (с. Дашківці), письменник, драматург, фольклорист, акад. АН УРСР, Герой Соц. Праці М. Стель­мах (с. Дяківці); агроном, агрохімік К. Бровкіна (с. Новоселиця), агрохімік М. Власенко (с. Ми­кулинці), агроном, селекціонер В. Кочмарський (с. Івча), біо­фізики Ф. Бурдига (с. Сосни), П. Усатюк (с. Городище), фізик П. Ніколюк (с. Уладівка), лікар-хірург Я. Валігура (с. Бірків), ма­­тематик І. Гаврилюк (с. Гончарів­ка), історики А. Давидюк (с. Даш­ківці), В. Кондратюк (с. Дяківці), П. Лаптін (с. Івча), І. Маковійчук (с. Новоселиця), О. Реєнт (с. Дя­ківці), економгеограф С. Іщук (с. Івча), економісти П. Камінський (с. Вербівка), О. Шестопаль (с. Городище), літературо­знавці М. Кудрявцев (с. Івча), П. Маркушевський (с. Новосели­ця); громад. діяч, педагог Т. Кон­драшко (с. Літинка), громад. і церк. діяч Модест (Д. Стрельбицький; с. Шевченка), мово­знавець, громад. і освіт. діяч Арсен Степаненко (справж. А. Гуренко; с. Багринівці); гравюрист, літограф, розписувач Олександрів. костелу в Києві Х.-С. Буяльський (с. Майдан-Борківсь­кий, нині Українка), живописець С. Кравець (с. Дашківці), майстриня худож. кераміки Н. Бі­лик (с. Літинка); актор, засл. арт. УРСР А. Гнибель (с. Уладівка); полковники Армії УНР, повстан. отамани Я. Гальчевський (с. Гута-Літинська, нині Малинівка) та Я. Шепель (с. Вонячин, нині Городище); Герої Рад. Союзу І. Бурлака (с. Пеньківка), А. Цим­балюк (с. Багринівці; на тер. заг.-осв. школи встановлено по­груд­дя, яке має статус пам’ятки мо­нум. мист-ва); важкоатлет С. Ді­дик (с. Балин) і легкоатлет П. Са­­рафинюк (с. Івча). Історію краю, його природу, побут, фольк­лор одним із перших почав вивчати польс. письменник, історик, географ, етнограф Я. Потоцький (останні роки життя минули у с. Уладівка, де 1815 й помер; у жовтні 2014 відкрито пам’ят. знак). У с. Кам’янка, де знаходився маєток генерала Ф. Трепова, розписував церкву рос. живописець В. Васнєцов. У с. Івча тривалий час проживав раціоналізатор і винахідник, фахівець у галузі гірн. справи, двічі лауреат Сталін. премії (1947, 1952) М. Са­­мойлюк.

Літ.: Долгих В. О. Історія Осолинки: Краєзн. нариси. Літин, 2006; Його ж. Історія Кам’янки: Краєзн. нариси. Літин, 2007; 2010; Літинщина пам’ятає. Спогади мешканців району про голодомор 1932–1933 рр. Літин, 2008; Коломієць І. М. ОУН–УПА на Вінниччині в роки боротьби за Українську самостійну соборну державу. Літин, 2010; Його ж. Майдан-Супрунівський (Підлісне). Від найдавніших часів до сьогодення. В., 2012; Воронцов О. Історія села Садове. Літин, 2015.

І. Г. Вітюк

Стаття оновлена: 2016