Літографія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Літографія

ЛІТОГРА́ФІЯ (від літо… і …графія) – різновид графічної техніки, пов’язаної з ро­ботою на камені (твердому вап­няку) чи цинковій, алюмінієвій пластинах. Рисунок виконують жирним літограф. олівцем або тушшю, протравлюють розчином азот. кислоти з декстриновим клеєм для знежирення незарисованих на камені місць, які під час друку не будуть приймати спец. літограф. фарби. Камінь вміщують у друкар. станок, кладуть на нього папір, повстину, метал. дошку й проганяють між валами машини. Це називають плоским друком. У кольор. Л. для кожної барви готують ін. камінь. Якщо малює сам автор, відбиток є автолітографією, його підписує художник, усі естампи вважають оригінал. творами. Камені зберігають для повтор. тиражів, закривши поверхню розчином декстрину або крохмалю для захисту малюнку від випадкового зажирювання та можливих подряпин. Л. дозволяє застосовувати всі художні техніки: рисунок жирним олівцем на зерненому камені, рисунок пером і пензлем на шліфов. камені, вишкрябування на асфальті, розмивку літограф. туші, автографію, гравюру на камені тощо. Ці техніки винайшов 1796 нім. композитор А. Зенефельдер (його посібник видано 1818), який шукав дешевий, зручний і точний засіб розмноження нот. З поч. 19 ст. Л. поширилася в Європі та привернула увагу мит­ців. Художні можливості цього виду друку першими використали 1803 англійці. Справж. роз­квіт Л. розпочався у Франції: 1825 у Парижі відкрито дві друкарні, одна з яких – майстерня Енгельмана під патронатом АМ. У Л. працювали Ж. Енґр, П. Прю­дон, П. Ґерен, Т. Жеріко, Е. Делакруа. Упродовж 40-а р. О. Дом’є виконав бл. 4-х тис. Л. Творчі відкриття імпресіоністів стали надбанням і у графіч. мист-ві завдяки Е. Мане, К. Піссарро, О. Ренуару. Постімпресіоніст А. Тулуз-Лотрек працював у техніці кольор. Л. Створювали не лише самост. станк. роботи, а й перші літограф. плакати. Від кін. 19 ст. важкий камінь замінили на легку алюмінієву пластину (альграфія). Кольор. Л. отриму­ють під час друку однієї фарби на іншу. У Росію Л. потрапила з Франції; у цій техніці працювали В. Боровиковський, О. Кипренський, К. Брюллов, О. Венеціанов; друкували альбоми зі сценами нар. життя, краєвидами, портретами літераторів.

Першою літографованою іл. в укр. книгодрукуванні став фрон­тиспис із зображенням героя повісті «Микола Коваль» (1832) М. Венгера у Микол. літографії. У Львові у 19 ст. інтенсивно пра­цювали літограф. майстерні П. Піл­лєра (літографи А. Лянге, К. Ауер, Й. Свобода та ін.), М. Яблонського (І. Голем­б’єв­сь­кий, Л. Чарнецький та ін.), Ставропігій. ін-ту (Б. Стенчинський), Пром. т-ва (С. Гавришкевич); їхні Л. із зображенням видів міста та його архіт. пам’я­ток зберігаються у фондах відділу мист-ва ЛНБ. У техніці Л. у 19 ст. працював на Слобожанщині К. Трутовський. Його іл. до повістей «Сестра» і «Чумак» Мар­ка Вовчка видали у ж. «Русскій художественный листокъ» (1860), друкували Л. В. Тімма в С.-Пе­тербурзі; «Лірник біля хати» (1859), «Нахлібник» (1861), «Біля ополонки. Полоскання білизни» (1870-і рр., НХМ, Київ), «Жанрова сцена» (1883, Закарп. ХМ); чотири іл. до поеми «Наймичка» Т. Шевченка, видані Л. у ж. «Худо­жественный листокъ» В. Генкеля (С.-Петербург, 1868); 10 іл. до повісті «Вечора на хуторе близ Диканьки» М. Гоголя, видані Л. в альбомі А. Голяшкіна (Москва, 1874–76). У 1860 розпочав ман­дрівки ниніш. землями Польщі, Литви, Білорусі та України Наполеон Орда, який створив 260 автолітографій – 8 альбомів замальовок пам’яток муров. буд-ва та архіт.-ландшафт. пейзажів (ви­дано 1873–83 у літограф. майстернях М. Фаянса). У Краків. нац. музеї зберігаються його малюн­ки, згруповані в серії «Подільська», «Київська», «Волинська» (усі – 1873–74). На поч. 20 ст. у Києві працювала літограф. май­стерня М. Корчака-Новицького. Створ. Л. з акварелей А. Ждахи «Києво-Печерська лавра з боку Дніпра», «Панорама Києва з Ми­хайлівським монастирем». 1914 до 100-річчя від дня народж. Т. Шевченка Ф. Красицький виконав великий літограф. портрет поета, широко розповсюджений в Україні. Серед дисциплін Київ. худож. ін-ту на полігр. ф-ті у 1920-і рр. викладали й Л. (В. Касіян, А. Максимов, В. Юнг). Відомі Л. В. Юнга «Без­притульні» (1926), «За заняттями» (1927; обидва – НХМ). Г. Пус­товійт створив кольор. літограф. цикли «Молдавія» і «Дніпро», чорні літографов. іл. до повісті «Обломов» І. Гончарова. З. Толкачов виконав Л. на теми подій 1918–20 в Україні. Ряд кольор. і чорних Л. на тему краєвидів Шев­ченків. нац. заповідника в Кане­ві виконав І. Плещинський. В Оде­сі 1906 засн. цинкограф. і літограф. майстерні А. Новака і К. По­буди. В. Заузе виконав Л. «Бари­­кади. 1905 рік» (1925). М. Жук створив серію з 20-ти літограф. плакатів із портретами видат. діячів укр. культури, 7 із них випущено у Харків. літограф. майстерні: «Г. Сковорода», «І. Котляревський», «Т. Шевченко», «П. Куліш», «М. Коцюбинський», «І. Франко», «Леся Українка» (усі – 1925). У цих роботах образ гол. героя домінує в композиції на тлі зображал. мотивів, що доповнюють харак­теристику портретованих. 1929 у майстерні поліграфії Одес. по­літехнікуму образотвор. мист-ва вийшов альбом кольор. Л. «Сте­пова Україна. Орнамент» з 30-ти кращих малюнків нар. розпису, зібраних учнями М. Жука під час експедиції. У 1930-х рр. на всеукр. худож. виставках експонували естампну графіку, зокрема твори, виконані в техніці Л. З’я­вилися альбоми, присвяч. видат. діячам культури, політ. життю країни. Від 1934 Л. почали створювати у Київ. худож. ін-ті. 1939 до 125-річчя від дня народж. Т Шевченка випущено альбом Л. Ряд укр. митців працювали в Росії, зокрема Г. Верейський, Є. Кибрик (іл. до романів «Кола Бруньйон» (1934–36) і «Зачарована душа» Р. Ролана (1940–41), «Тіль Уленшпігель» (1937–38) Ш. де Костера). Високохудожні твори у техніці Л. виконав В. Ка­сіян – «Т. Шевченко в Україні» та «Т. Шевченко серед селян» (оби­два – 1939). Для результатив. праці в графіч. техніках наприкінці 1950-х – на поч. 60-х рр. при відділ. СХУ у Харкові, Києві, Львові утвор. експерим. графічні майстерні, що мали верстати для одержання відбитків. Спочатку у літограф. майстерні, що належала Укр. відділу Худож. фонду СРСР, друкували портрети керівників партії та уря­ду, маршалів Рад. Союзу. Їх виконували художники М. Хмель­ко, С. Григор’єв та ін. Тут також ви­пущено плакати, присвяч. визволенню України від фашистів (В. Касіян, В. Литвиненко, Р. Мель­ничук). У Харкові віддавали перевагу Л., цьому сприяло поши­рення естампа. 120 чорно-білих і кольор. Л. експонували 1956 на виставці укр. рад. естампа в Києві, Ризі й Москві. Це була перша виставка графіч. творів, виконаних в автор. техніках офор­та, гравюри й Л. Крім числен. краєвидів, харків. художники створили естампи до 100-річчя від дня народж. І. Рєпіна (1944), 300-річчя Харкова і 250-річчя від дня народж. Д. Ґурамішвілі (обидва – 1955), 100-річчя від дня народж. І. Франка (1956). В альбомі «На батьківщині І. Рєпіна» (Х., 1944) вміщено роботи 13 художників, зокрема Є. Світличного («Хата на Осипівці»), С. Прохорова («Вулиця І. Рєпіна»), С. Бесєдіна («Осипівка»). Із Л. політ. сатири на тему революції 1905 виділяють карикатури «Чорна сотня» Ю. Северина та «Перечекали» В. Чернухи. До альбому «Іван Франко» (Х., 1956) увійшло 50 естампів; серед авторів – Г. Бондаренко, Б. Вакс, О. Довгаль, М. Каплан, Ю. Сиротенко. Індустр. темати­ку у кольор. автолітографіях роз­робляв Г. Космачов. Звертався до автолітографії В. Парчевсь­кий (серії «Альпінізм», «Порт-Артур», «Дорогами вій­ни»). До ювіл. днів І. Франка у Львові ви­йшов альбом з 141 Л. художника В. Бунова. До жанру портрета звернувся С. Грузберґ («Г. Тютюнник», 1962; «Я. Галан», «Ю. Кра­тохвиля-Видимська», обидва – 1964; «Герої Краснодона», 1965, разом із В. Савіним). Філос. під­текстом наповнена серія Л. «Гу­­цульська міфологія» (1971) І. Ос­тафійчука. У 1970-і рр. львів. гра­фіки по-новому осмислили мож­ливості Л., зокрема Л. Левиць­кий створив автолітографії «Годинникар», «Все вище і вище», «Ста­рий скрипаль» (усі – 1973). Серед робіт наступного покоління львів. графіків варто відзначити Л. «Синя кімната» (1976), серію «Чотири рисунки з двох вікон» (1984) Б. Пікулицького, «Пам’я­ті художника Л. Левицького» (1975) В. Дем’янишина, автолітографії з філос. підтекстом «Дім під деревами» (1977) та «Пам’яті Майстра» (1979) Ю. Чаришникова. У 1980-і рр. до техніки Л. звернулися О. Дергачов, Б. Дро­ботюк, В. Забейда, Б. Мусієвський. Творчу зрілість Б. Дроботюк продемонстрував у Л. творах «Л. Левицькому присвячується» (1979), «Ярмарок у Ко­сові», «Весілля у селі Канафости» (обидві – 1980), «Композитор І. Майчик», «Народний майстер В. Звіринський» (обидві – 1981), «Гуцульське весілля» (1983), «Піс­ня про рушник» (1984), «Весняна ідилія» (1989) та ін. Л. широко використовують у музей. справі, зокрема в експозиції Мемор. музею Г. Сковороди у м. Переяслав-Хмельницький Київ. обл. представлені Л. «Сатира» (В. Чор­нуха), «Біля джерела» (Г. Галкін), «Пісня добру» (М. Попов), «Сон» (А. Базилевич), «Останні дні Г. Ско­вороди» (Є. Трегуб).

Літ.: Касіян В. Про мистецтво: Вибр. ст. К., 1970; Турова В. В. Что такое гравюра. Москва, 1986; Каталог гравюр XVII–XX ст. з фондів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР. К., 1989; Яців Р. М. Львівська графіка 1945–1990. Традиції та новаторство. К., 1992; Українська графіка XI – початку XX ст.: Альбом. К., 1994; Христенко В. Є. Техніки авторського друку. Офорт, літографія, дереворит та лінорит, шовкотрафаретний друк: Навч. посіб. Х., 2004; Лагутенко О. Українська графіка першої третини XX століття. К., 2006; Стратійчук О. Основні техніки літографії // Укр. АМ: Дослідн. та наук.-метод. пр. К., 2013. Вип. 20.

П. В. Нестеренко

Стаття оновлена: 2016