Ліхеноіндикація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ліхеноіндикація

ЛІХЕНОІНДИКА́ЦІЯ (від грец. λειχήν – лишай, лишайник і лат. indico – вказую, визначаю) – розділ екології, присвячений оцінюванню стану довкілля за допомогою лишайників. Серед ліхеноіндикац. показників найінформативнішими є картування поширення лишайник. угруповань, розрахунок синтетич. показників – індексів (чистоти повітря, полеотолерантності тощо), а також картування поширення індикатор. видів. Уперше зникнення лишайників задокументував А. Нюляндер 1866 у Парижі. Це дало йому підстави назвати їх гігієнометра­ми. В Україні зміни лишайник. покриву зареєстрував Г. Шпек 1870 в околицях Харкова. У 1920-х рр. Р. Сернандер уперше виділив ліхеноіндикац. зони в місті, зокрема т. зв. зону пустелі, зону боротьби та зону слабкого впливу. 1968 у Великій Британії створ. біоіндикац. шкалу, за якою на основі даних про лишайник. угруповання можна визначити рівні забруднення повітря SO2 (від 30 до 170 мг/м3). У 1960-і рр. запропоновано декілька індексів. Індекс чистоти повітря (ІЧП) – синтетич. показник, який розраховують на основі вивчення угруповань епіфіт. лишайників (зростають на корі дерев) у насел. пунктах та індустріал. регіонах для порівнял. оцінювання стану атмосфер. повітря. Його розробили канад. дослідники Де Слувер та Ле Блан 1967. Вираховують за формулою:

де Qi – екол. індекс (ступ. стійкості до забруднення) кожного виду, fi – комбінов. показник частоти трапляння (покриття) кожного виду, n – кількість видів, що зростають у даному лишайник. угрупованні. Був використаний на різних континентах світу. В Україні застосований під час ліхеноіндикац. картування в Луцьку, Львові, Івано-Франківську, Рівному, Тернополі, Чернігові, Кременчуці (Полтав. обл.) та ін. Укр. вчені запропонували модифікований (для умов України) ІЧП: ІЧПм = ΣQi/10 Σai×bi/m, де ai – показник проектив. покриття, bi – показник частоти трапляння, m – кількість класів проектив. покриття «і» виду. Його використовували під час ліхеноіндикац. картування в індустріал. регіонах Івано-Фр. обл., Полтави, Києва тощо. Індекс полеотолерантності (ІП) – синтетич. показник, який розраховують на основі вивчення епіфіт. лишайників для оцінювання забруднення атмосфер. повітря в містах та індустріал. регіонах. Розробив естон. дослідник Х.-Х. Трасс 1967. Вираховують за формулою: ІП = Σai·ci/Cn, де n – кількість видів на ділянці опису, ai – клас полеотолерантності виду, ci – покриття виду, Cn – сумарне покриття видів. Визначення класу полеотолерантності потребує наявності відомостей щодо екології лишайників у природ. та антропогенно змінених екосистемах даного регіону. У зв’язку з цим індекс використано лише в Естонії та деяких регіонах РФ. У цілому в Україні оцінювання стану атмосфер. повітря за допомогою лишайників, зокрема індексів чистоти повітря та його модифікованого варіанта, проведено наприкінці 1980-х і в 1990-і рр. у Львові, Харкові, Києві, Луцьку, Івано-Франківську, Рівному, Тернополі, Чернігові, Кременчуці та ін., а також на тер., що прилягають до пром. об’єктів Івано-Фр. та Львів. обл. Для індикації кислот. забруднення повітря застосовують групу дуже чутливих до кислот. забруднювачів (сірчистого ангідриду, оксидів вуглецю, азоту, аміаку тощо) кущистих та середньочутливих листуватих, а також низку токситолерант. накипних видів. Високочутливими індикаторами кислот. забруднення повітря є лишайники родів рамаліна (Ramalina), уснея (Usnea), бріорія (Bryoria), евернія (Ever­nia), псевдевернія (Pseudevernia), анаптихія (Anaptychia), які пов­ністю зникають в осередках з підвищеним вмістом вказаних забруднювачів. Їх можна виявити на околицях великих міст або на тер., значно віддалених від пром. підпр-в. До цієї ж групи індикаторів належать середньочутливі до атмосфер. забруднення листуваті лишайники (Par­melia sulcata, Hypogymnia physo­des). На відміну від кущистих та листуватих, накипні види стійкі до кислот. забруднення атмо­сфери. Прикладом таких видів є Lecanora conizaeoides та Sco­liciosporum chlorococcum. Виникнення Lecanora conizaeoides по­­в’язують з першою індустріал. революцією в Європі. Обидва види суттєво поширилися в Україні у 2-й пол. 20 ст. До індикаторів пилового забруднення належать листуваті лишайники – представники родів феофісція (Pheophyscia orbicularis), фісція (Physcia stellaris, Ph. ads­­cendens, Ph. tenella), ксанторія, або золотянка (Xanthoria parie­tina), масюкіелла (Massjukiella polycarpa) та окснерія гуцульська (Oxneria huculica), а також накипний лишайник леканора Хагена (Lecanora hagenii). Групу видів лишайників та мохоподібних, поширених у непорушених людською діяльністю ліс. масивах, називають індикаторами старих лісів, або індикаторами пралісів. Індикацію старих лісів – оцінювання ступ. непорушності ліс. ценозів за допомогою лишайників – започаткував англ. дослідник Ф. Роуз 1974. Гол. видом угруповань з індикаторами пралісів є листуватий лишайник лобарія легеневоподібна (Lobaria pulmonaria). Серед чутливих до антропоген. перетворень ліс. екосистем – також листуваті лишайники Lo­­baria amplissima, види родів Sticta, Nephroma. Ступ. непорушності ліс. ценозів визначають за індексами екол. цілісності (ІЕЦ), зокрема за показниками співвідношення індикатор. видів лишайників, виявлених у конкрет. ліс. масиві, з заг. кількістю індикаторів старих лісів цього регіону в цілому. Відомо кілька регіонал. ІЕЦ (ревізований, новий, зх.-шотланд., пд.-зх.-ірланд., сх.-шотланд., еуокеаніч. тощо). Зокрема ревізований ІЕЦ (РІЕЦ) вираховують за формулою:

РІЕЦ = n/20 × 100,

де n – кількість видів, виявлених у даному локалітеті, з заг. списку 20-ти видів. Укр. фахівці запропонували сх.-карпат. ІЕЦ, що базується на вирахуванні частки наяв. лишайників у конкрет. ліс. масиві від заг. кількості 111-ти видів, що є індикаторами старих лісів у Сх. Карпатах. Лишайники, що містять багаторічну слань, є хорошими накопичувачами важких металів та радіонуклідів, тому їх часто застосовують як модел. об’єк­­ти в геохім. індикації та під час радіоекол. досліджень. Після аварії на ЧАЕС встановлено, що вміст радіонуклідів (як і важких металів) у лишайниках та мохоподібних значно вищий, ніж в ін. рослинах, що їх оточують.

Літ.: H. Trass. Lichen sensitivity to the air pollution and index of poleotolerance (I. P.) // Folia Cryptogamica Estonica. 1973. № 3; Його ж. Классы полеотолерантности лишайников и экологический мо­­ниторинг // Пробл. экол. мониторинга и моделирование экосистем. Т. 7. Ле­­нинград, 1985; S. Ya. Kondratyuk. Lichen indication mapping of air pollution in Ukrai­­ne // Ukrainian Botanical J. 1994. Vol. 51, № 2–3; Кондратюк С. Я., Коппніс Б., Зеленко С. Д. та ін. До вивчення та охорони лишайників угруповання Lo­­barion на території регіонального парку «Стужиця» // Заповідна справа в Украї­­ні. 1998. Т. 4, № 1; Кондратюк С. Я., Мартиненко В. Г. Ліхеноіндикація: Посіб. К.; Кр., 2006; Кондратюк С. Я. Індикація стану навколишнього середовища Украї­­ни за допомогою лишайників. К., 2008.

С. Я. Кондратюк

Стаття оновлена: 2016