ЛОБА́НОВА Лілія Данилівна (30. 07. 1922, Черкаси – 02. 11. 1992, Київ) – співачка (лірико-драматичне со­­прано), педагог. Проф. (1970). Нар. арт. УРСР (1954). Лауреатка Всеукр. конкурсу музикантів-виконавців (Київ, 1945). Закін. Київ. консерваторію (1948; кл. К. Брун-Каміонської), де й працювала 1970–88 викл. каф. сольного співу. 1948–70 – солістка Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Серед учнів – Л. Скоромна. Одна з провід. сопрано Київ. опер. театру в 1950–60-х рр. Володіла високою виконав. культурою, гнучким фразуванням, вмілим філіруванням звука й портаменто, орган. поєднанням вокал. й актор. аспектів виконання. Мала виразну сценічну зовнішність. Перша виконавиця низки партій в операх укр. композиторів, зокрема Гелени («Бог­дан Хмельницький» К. Данькевича), Люби («Зоря над Двиною» Ю. Мейтуса), Милани, Ма­р’я­­­­ни, Рєпніної («Милана», «Арсенал», «Тарас Шевченко» Г. Майбороди). Виконувала твори укр., рос., зарубіж. композиторів, укр. нар. пісні. Гастролювала в Нідерландах, Югославії, Німеччині, Франції (разом із П. Лісіціаном). Записувалася на грамплатівки.

Партії: Дідона («Енеїда» М. Лисенка), Катерина (однойм. опера М. Аркаса), Надія («Аскольдова могила» О. Верстовського), Горислава («Руслан і Люд­мила» М. Глінки), Ярославна («Князь Ігор» О. Бородіна), Марія, Тетяна, Ліза («Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Маша («Дубровський» Е. Направника), Тамара («Демон» А. Рубінштейна), Земфіра («Алеко» С. Рахманінова), Катерина («Ка­терина Ізмайлова» Д. Шостаковича), Катаріна («Приборкання непокірної» В. Шебаліна), Леонора, Амелія, Аїда («Трубадур», «Бал-маскарад», «Аїда» Дж. Верді), Тоска (однойм. опера Дж. Пуч­чіні), Сантуцца («Сільська честь» П. Мас­каньї).

Літ.: Тольба В. Многогранная певица // Статьи. Воспоминания. К., 1986; Гнидь Б. Виконавські школи України. К., 2002; Білицький Р. Богиня оперної сцени // Укр. співаки у спогадах сучас­ників. К.; Л.; Нью-Йорк, 2003; Антонюк В. Духовний спадок Лілії Лобанової // Уряд. кур’єр. 2004, 3 лип.

І. Д. Гамкало