Лобановський Валерій Васильович

ЛОБАНО́ВСЬКИЙ Валерій Васильович (06. 01. 1939, Київ – 13. 05. 2002, Запоріжжя, похов. у Києві) – тренер, футболіст (лівий і центральний нападник). Племінник О. Бойченка. М. сп. (1960). Засл. тренер України (1971) та СРСР (1975). Герой України (2002, посмертно). Орден «За заслуги» 3-го (1998) та 2-го (2002) ступ. Рубін. орден УЄФА (2002), орден ФIФA (2003; обидва – посмертно). Держ. нагорода СРСР. Навч. у Київ. (1956–64), закін. Одес. політех. ін-т (1965). Вихованець футбол. школи № 1 (1952–55) та школи молоді (1955–57; обидві – Київ). Чемпіон (1961), сріб. призер (1960) чемпіонатів СРСР. Один із кращих форвардів СРСР 1-ї пол. 1960-х рр. Виступав за команди «Динамо» (Київ, 1957–64), «Чорноморець» (Одеса, 1965–66), «Шахтар» (Донецьк, 1967–68, капітан), збірну команду СРСР (1960–61), олімп. збірну команду СРСР (1963, капітан; за обидві провів 2 гри). У вищій лізі чем­піонатів СРСР зіграв 253 матчі, забив 71 гол. У списках 33-х кращих футболістів СРСР – двічі на 2-му місці (1960, 1962). Тренери – М. Корсунський, В. Мас­лов, О. Ошенков, В. Соловйов, М. Чайка, В. Шиловський. Працю­вав гол. тренером команд «Дніпро» (Дніпропетровськ, 1968–73), «Динамо» (Київ, 1973–82, 1984–90, 1996–2002), збір. команд СРСР (1975–76, 1982–83, 1986–90) та України (2000–01; у 1997–99 – тренер-консультант), ОАЕ (1990–93), Кувейту (1994–96). Найтитулованіший тренер в істо­рії рад. футболу. Під його кер-вом збірна команда СРСР здобула бронз. нагороду 21-х Олімп. ігор (м. Монреаль, Канада, 1976), сріб­ну медаль чемпіонату Європи (Німеччина, 1988); збірна коман­да України була бронз. призером Спартакіади народів СРСР (Москва, 1979); збірна Кувейту – бронз. призером Азіат. ігор (Японія, 1994), переможцем Куб­­ка Перс. затоки (Оман, 1996). До вищої ліги чемпіонатів СРСР вийшов «Дніпро» (1971); «Динамо» здобуло Кубок володарів Кубків європ. країн (1975, 1986), Суперкубок УЄФА (1975), Кубок СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990), України (1998–2000), стало чемпіоном СРСР (1974–75, 1977, 1980–81, 1985–86, 1990), переможцем (1997–2001), сріб. (1976, 1978, 1982, 1988) та бронз. (1979, 1989) призером чемпіонатів України. Як гравець відзначався чудовим дриблінгом і зміною напрямку руху, володів приціл. ударом із лівої ноги, бли­скуче виконував кутові удари. Видатний тренер-практик, один із найавторитетніших тренерів світ. футболу. Майстерно поєднував талант тренера зі здіб­ностями організатора. Впровадив у практику передові досягнення спорт. науки, реалізовував принципи «системного» футболу, основу якого складають універсалізм футболістів, висока інтенсифікація гри. Найголовніше досягнення – утвердження авторитету спорт. клубу «Динамо» на міжнар. арені. Вид. «The Times» помістило ім’я Л. серед 50-ти найвизначніших тренерів світу (2007); у списку найкращих тренерів за версією ж. «World Soccer» посів 7-е місце (2013; обидва – Велика Британія). Серед вихованців та учнів – С. Бал­тача, А. Баль, В. Безсонов, В. Бель­кевич, І. Бєланов, О. Блохін, Л. Бу­ряк, В. Ващук, В. Веремєєв, А. Гусін, А. Дем’яненко, В. Євтушенко, О. Заваров, К. Каладзе, А. Канчельскіс, В. Колотов, А. Коньков, О. Лужний, В. Лябик, В. Матвієнко, О. Михайличенко, В. Онищенко, С. Ребров, С. Решко, В. Трошкін, М. Федоренко, М. Фоменко, О. Хацкевич, В. Чанов, А. Шевченко, О. Шовковський, С. Юран, П. Яковенко. Автор кн. «Моделирование тренировки в футболе» (1985), «Тактика и стратегия в футболе» (1989; обидві – Київ, спів­авт.), «Бесконечный матч» (Москва, 1989). У Києві ім’ям Л. названо стадіон «Динамо» (2002), побл. входу до якого йому встановлено пам’ятник; у школі № 319, де він навч., відкрито мемор. дошку та мемор. музей. Від 2003 Федерація футболу України щороку проводить турнір пам’яті Л.

Літ.: Аркадьєв Д. Футбол Лобановського. К., 1991; Рахманин С. Справед­ливость силы // ЗН. 2002, 18–24 мая; Харитонов Д., Франков А. Послесловие. К., 2002; Максимов М. Король по­­мер… Хай живе Король! // Спорт. газ. 2004, 9–12 січ.; Корзаченко Ю. Опередивший время // Киев. ведомости. 2007, 12 мая; Юрис Ю. Футбольный Микеланджело // Спорт-Экспресс. 2009, 12 янв.; Карман Ю., Липенко А. …И тогда эмир отправил сына за Лобановским // Команда. 2009, 14–15 мая.

В. А. Старков