Лобановський Валерій Васильович

Визначення і загальна характеристика

ЛОБАНО́ВСЬКИЙ Валерій Васильович (06. 01. 1939, Київ — 13. 05. 2002, Запоріжжя, похов. у Києві) — тренер, футболіст (лівий і центральний нападник). Племінник О. Бойченка. Майстер спорту (1960). Заслужений тренер України (1971) та СРСР (1975). Герой України (2002, посмертно). Орден «За заслуги» 3-го (1998) та 2-го (2002) ступ. Рубінський орден УЄФА (2002), орден ФIФA (2003; обидва — посмертно). Навчався у Київському (1956–64, з перервами), закінчив Одеський політехнічний інститут (1965).

Вихованець футбольної школи № 1 (1952–55) та школи молоді (1955–57; обидві — Київ). Чемпіон (1961), срібний призер (1960) чемпіонатів СРСР. Один із кращих форвардів СРСР 1-ї пол. 1960-х рр. Виступав за команди «Динамо» (Київ, 1957–64), «Чорноморець» (Одеса, 1965–66), «Шахтар» (Донецьк, 1967–68, капітан), збірну команду СРСР (1960–61), олімпійську збірну команду СРСР (1963, капітан; за обидві провів 2 гри). У вищій лізі чем­піонатів СРСР зіграв 253 матчі, забив 71 гол. У списках 33-х кращих футболістів СРСР — двічі на 2-му місці (1960, 1962). Тренери — М. Корсунський, В. Мас­лов, О. Ошенков, В. Соловйов, М. Чайка, В. Шиловський.

Працю­вав головним тренером команд «Дніпро» (Дніпропетровськ, нині Дніпро, 1968–73), «Динамо» (Київ, 1973–82, 1984–90, 1996–2002), збірних команд СРСР (1975–76, 1982–83, 1986–90) та України (2000–01; у 1997–99 — тренер-консультант), ОАЕ (1990–93), Кувейту (1994–96). Найтитулованіший тренер в істо­рії радянського футболу. Під його керівництвом збірна команда СРСР здобула:

• бронзову нагороду 21-х Олімпійських ігор (м. Монреаль, Канада, 1976),
• сріб­ну медаль чемпіонату Європи (Німеччина, 1988).

Збірна коман­да України була бронзовим призером Спартакіади народів СРСР (Москва, 1979); збірна Кувейту — бронзовим призером Азіатських ігор (Японія, 1994), переможцем Куб­­ка Перської затоки (Оман, 1996). До вищої ліги чемпіонатів СРСР вийшов «Дніпро» (1971). «Динамо» здобуло:

• Кубок володарів Кубків європейських країн (1975, 1986),
• Суперкубок УЄФА (1975), Кубок СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990),
• Кубок України (1998–2000),
• чемпіонство (1974–75, 1977, 1980–81, 1985–86, 1990), срібло (1976, 1978, 1982, 1988) та бронза (1979, 1989) першостей СРСР,
• золото (1997–2001) чемпіонатів України.

Як гравець відзначався чудовим дриблінгом і зміною напрямку руху, володів прицільним ударом із лівої ноги, бли­скуче виконував кутові удари. Видатний тренер-практик, один із найавторитетніших тренерів світового футболу. Майстерно поєднував талант тренера зі здіб­ностями організатора. Впровадив у практику передові досягнення спортивної науки, реалізовував принципи «системного» футболу, основу якого складають універсалізм футболістів, висока інтенсифікація гри. Найголовніше досягнення — утвердження авторитету спортивного клубу «Динамо» на міжнародній арені. Видання «The Times» помістило ім’я Лобановського серед 50-ти найвизначніших тренерів світу (2007); у списку найкращих тренерів за версією ж. «World Soccer» посів 7-е місце (2013; обидва — Велика Британія).

Серед вихованців та учнів — С. Бал­тача, А. Баль, В. Безсонов, В. Бель­кевич, І. Бєланов, О. Блохін, Л. Бу­ряк, В. Ващук, В. Веремєєв, А. Гусін, А. Дем’яненко, В. Євтушенко, О. Заваров, К. Каладзе, А. Канчельскіс, В. Колотов, А. Коньков, О. Лужний, В. Лябик, В. Матвієнко, О. Михайличенко, В. Онищенко, С. Ребров, С. Решко, В. Трошкін, М. Федоренко, М. Фоменко, О. Хацкевич, В. Чанов, А. Шевченко, О. Шовковський, С. Юран, П. Яковенко.

Автор кн. «Моделирование тренировки в футболе» (1985), «Тактика и стратегия в футболе» (1989; обидві — Київ, спів­авт.), «Бесконечный матч» (Москва, 1989). У Києві ім’ям Л. названо стадіон «Динамо» (2002), побл. входу до якого йому встановлено пам’ятник; у школі № 319, де він навчався, відкрито меморіальну дошку та меморіальний музей. Від 2003 Федерація футболу України щороку проводить турнір пам’яті Лобановського

Завантажити статтю