Лобачів - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лобачів

ЛОБАЧІ́В – село Володарського району Київської області. Лобачів. сільс. раді підпорядк. с. Нове Життя. Знаходиться на р. Молочна (притока Росі, бас. Дніпра), за 150 км від обл. центру, за 16 км від райцентру та за 20 км від залізнич. ст. Тетіїв. Пл. 4,31 км2. За переписом 2001, насел. складало 896 осіб, станом на 2015 – 801 особа; переважно українці. У селі виявлено залишки поселень трипіл. і черняхів. культур. Від давньорус. часів побл. сучас. Л., на сх. його околиці знаходилося м-ко Кульбачів (кульбака – частина сідла), яке зруйнували 1482 татари. Багато століть зберігалися залишки земляних валів кульбачів. фортеці. Як м-ко Любачев нинішнє село позначене на карті франц. фортифікатора Ґ. де Боплана (1650). Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. русі, Коліївщині, повстанні під кер-вом С. Палія. Л. був сотен. м-ком Білоцерків. і Паволоц. полків. Від 2-ї пол. 18 ст. – у власності польс. шляхтичів Даровських. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. відійшов до Рос. імперії. У 19 – на поч. 20 ст. – село Таращан. пов. Київ. губ. У 1-й пол. 1860-х рр. тут мешкало 1164 православних, 18 католиків і 24 юдеї. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Лобачівці чинили опір проведенню колективізації. Під час голодомору 1932–33 у селі померло 77 осіб. Від 17 липня 1941 до 1 січня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. 23 грудня 1943 за підтримку рад. підпільників нацисти вбили 136 мешканців Нового Життя (переважно жінок і дітей). Нині у Л. – заг.-осв. школа, дитсадок; клуб, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. 1944 створ. ботан. заказник Лобачів. ліс (82 га; дубово-граб. насадження на схилі яру). Є ботан. пам’ятка природи місц. значен­ня Дуб-володар (600 р.). Діє реліг. громада УПЦ МП. Встановлено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни, пам’ят. знак жертвам голодомору. Серед видат. уродженців – поет, прозаїк А. Михайлевський.

Літ.: Похилевич Л. Сказания о насе­­ленных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005.

В. І. Миколаєнко

Стаття оновлена: 2016