Лобко Василь Федотович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лобко Василь Федотович

ЛОБКО́ Василь Федотович (16. 01. 1914, с. Веприк, нині Гадяц. р-ну Полтав. обл. – 19. 02. 1995, м. Бо­ярка Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.) – учасник дисидентського руху. Закін. військ. уч-ще у Москві та військ. академію в Ленінграді (нині С.-Пе­тербург). Служив у рад. армії, брав участь у бойових діях під час 2-ї світ. війни. Після її завершення – співроб. Ін-ту гідромеханіки АН УРСР (Київ). Писав і розсилав у держ. органи та розповсюджував у самвидаві статті на захист укр. мови й культури. Листувався з цього приводу із М. Рильським (1960–64), спілкувася з Б. Антоненком-Давидовичем, багатьма шістдесятниками. В березні 1963 у виступі на конф. «Про культуру української мови» у Київ. ун-ті вимагав поширення укр. мови у всіх сферах життя, у травні того ж року звільнений з роботи. Автор «Програми Товариства спри­ян­ня розповсюдженню української мови» та звернення «Просимо втрутитися, просимо відгукнутися» (1965). У серпні 1973 заарешт. (під час обшуку, окрім самвидав. матеріалів, вилучено зб. поезій Л. «Заспів моєму українському народові»), у березні 1974 засудж. до 3-х р. ув’язнення. Після звільнення працював робітником. Від 1988 очолював раду Т-ва укр. мови ім. Т. Шевченка, був ред. г. «Мова є нація». Видав кн. «Народе мій, проснись, вставай!: Поезії, публіцистичні роздуми, спогади» (К., 1991). Реабіліт. 1988.

В. В. Овсієнко

Стаття оновлена: 2016