Лобойківка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лобойківка

ЛОБО́ЙКІВКА – село Петриківського району Дніпропетровської області. Зна­ходиться за 3 км від лівого берега р. Оріль (притока Дніпра) та за 40 км від обл. центру. На Пн. Зх., уверх за течією Орелі прилягає с. Мала Петриківка (до 2016 – Червонопартизанське), а далі, через прибл. 1 км розпочинається смт Петриківка, униз за течією, за 4 км – с. Балівка Дніпроп. р-ну. У Л. та її околицях – низка озер (найбільші: Вурма, 8 га; Солоненьке, 15,9 га), які є залишками старого рус­ла Орелі. Створ. значну кількість ставків для риборозведен­ня (бл. 1 тис. га). Пл. 9,68 км2. За переписом насел. 2001, проживали 3047 осіб; станом на 2016 – 3006 осіб; переважно українці. Через Л. проходить авто­шлях Дніпро–Решетилівка (Полтав. обл.). Тут досліджено поселення та кілька могильників катакомб. культурно-істор. спіль­ності. Курган Могила-Майдан середній (3–1 тис. до н. е.) – пам’ятка археології нац. значення (від 2009). Під час розкопок у ньому знайдено найбільший у регіоні скарб бронз. виробів. Виявлено комплекс культ. пред­метів, зокрема молоточкоподібні шпильки, намисто з кісток хижака. Назва села походить від прізвища одного з перших поселенців козака Лобойка. Наприкінці 18 – на поч. 19 ст. Л. була частиною Петриківки. Відтоді до 1923 – село Новомоск. пов.; до 1925 – Катеринослав. губ. У 19 – на поч. 20 ст. підпорядковувалося Петриків. волості. 1885 проживали 660 осіб, було 100 дворів, збиралися 2 ярмарки на рік. 1870 відкрито церк.-парафіял., 1912 – семирічну школи. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. 1923–63 та від 1991 – Петриків., 1963–91 – Дні­проп. р-нів. Від вересня 1941 до вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Наприкінці 1960-х рр. проживали 3104, 2009 – 3008 осіб. Нині мешканці працюють переважно на підпр-вах Дніпра, а також у райцентрі. У Л. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікарня. Функціонує істор.-етногр. комплекс під відкритим небом «Козацька сотня», який відтворює арх-ру, побут і культуру Петриківщини 18–19 ст. До його складу входять військ. укріплення «Січ», майданчик для військ. забав ко­зац. періоду, гуцул. ґражда (музей етнографії та побуту, де експонуються кераміка, побут. речі, знаряддя праці жит. При­дніпров’я), церква, міні-зоопарк (страуси, павичі, дикі гуси, дикі кабани, коні, віслюки, кози, вів­ці). У ньому проводять козац. свята, різноманітні патріот. заходи, фестивалі, майстер-класи, зокрема й з петриків. розпису. Побл. школи – парк (4,9 га). У селі є значні насадження малини та великі вишневі садки, росте багато яблунь, груш, слив і абри­кос. Діє реліг. громада УПЦ МП (Свято-Преображен. церква). Встановлено пам’ятники воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світ. війни, пам’ятні знаки жертвам голодомору 1932–33. Серед видат. уро­дженців – фахівець у галузі металургії І. Бельмас, геолог, геохімік О. Петриченко. З селом пов’язані життя та діяльність майстра декор. розпису І. Завгороднього.

В. В. Манюк, І. П. Грива

Стаття оновлена: 2016