Лодій Зоя Петрівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лодій Зоя Петрівна

ЛОДІ́Й Зоя Петрівна (Лодий Зоя Петровна; 18(30). 06. 1886, м. Тифліс, нині Тбілісі – 24. 12. 1957, Ленінград, нині С.-Петербург) – російська співачка (ліричне сопрано), педагог. Дочка П. Лодія. Проф. (1939). Засл. діяч мист-в РРФСР (1957). Навч. у С.-Пе­­тербур. консерваторії (1906–09; кл. Н. Ірецької). Удосконалювала майстерність у Мілані у В. Ванцо. Дебютувала 1910 на концерт. сценах Ніцци та Парижа. Від 1912 концертувала в С.-Пе­тербурзі, Москві та ін. містах Росії, а також Києві, Одесі, Харкові, Криму та за кордоном. Л. – одна з найвидатніших представниць рос. школи камер. співу. Її голос захоплював рідкіс. красою тембру, гнучкістю і рівним звучанням в усіх регістрах. Л. – тонкий інтерпретатор вокал. цик­лів Л. ван Бетговена («До далекої коханої»), Ф. Шуберта («Прекрасна мельничиха», «Зимовий шлях»), Р. Шуманна («Кохання поета», «Кохання і життя жінки»), М. Мусоргського («Дитяча»). Тривалий час акомпаніатором Л. була Т. Салтикова. Виступала в ансамблі з музикантами В. Горовицем (Київ, 1923), М. Біхтером, співачками Н. Голубовсь­кою, І. Миклашевською. З ініціативи Л. 1930 відкрито класи камер. співу в Моск. консерваторії, де вона викладала до 1935. Водночас 1933–57 працювала у Ленінгр. консерваторії.

Літ.: Зоя Лодий: К 50-летию артистич. и пед. деятельности. Ленинград, 1956; Долуханова З. Памяти Зои Лодий // Сов. музыка. 1958. № 3; Коган П. Вместе с музыкантами. Москва, 1964; Россихина В. Советское камерно-вокальное исполнительство: Творческие портреты. Зоя Лодий. Михаил Бихтер. Вера Духовская. Анатолий Доливо. Москва, 1976; Цветаева А. Из раскопок памяти: Певица Зоя Лодий // Муз. жизнь. 1989. № 8; Пружанский А. Оте­­чественные певцы 1750–1917. Мос­ква, 1991.

Т. М. Лебединська

Стаття оновлена: 2016