ЛОЗИ́НСЬКИЙ Михайло Михайлович (псевд.: М. Закордон­ний, М. Михайленко, Радикал; 30. 06, за ін. даними — 30. 07. 1880, с. Бабине, нині Бабин-Зарічний Калус. р-ну Івано-Фр. обл. — 03. 11. 1937, ур­очище Сандормох побл. м. Ме­двежʼєгорськ, Карелія, РФ) — право­знавець, політичний діяч. Закін. Львів. академ. гімназію (1899), навч. у Львів. (1900–01) і Віден. (1901–03) університетах. Від 1903 меш­кав у Львові, спів­працював із часописами «ЛНВ» (1904–12), «Діло» (від 1906), «Гасло», також вміщував публікації у г. «Рада» (Київ). Від 1907 неодноразово від­ві­дував Київ, Одесу, Харків, Мос­кву, С.-Пе­тербург. 1914 здобув ступ. д-ра права. Від 1919 — чл. Укр. нац. ради і заст. секр. закордон. справ ЗУНР (брав участь у між­нар. пере­говорах у Парижі). 1921–27 — проф. між­нар. права та історії укр. політ. думки УВУ (Прага). Водночас 1924 очолив Комітет поневолених Польщею народів. 1926 ви­ступив із доповід­дю про становище українців у Польщі на 1-му Панʼєвроп. кон­гресі у Відні. 1927 пере­їхав до УСРР. Був завідувач кафедри між­нар. права Харків. ін­ституту нар. господарства (1927–30) та Всеукр. ін­ституту рад. будівництва і права (1930–33); водночас від 1931 — старший науковий спів­робітник Комісії з ви­вче­н­ня рад. права і будівництва ВУАН. 21 березня 1933 заарешт., 23 вересня того ж року за звинуваче­н­ням у членстві в УВО засудж. до 10-ти р. таборів. Покара­н­ня від­бував на Соловец. о-вах (РФ). 9 жовтня 1937 засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1957.