Лозовський Станіслав Анатолійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лозовський Станіслав Анатолійович

ЛОЗО́ВСЬКИЙ Станіслав Анатолійович (12. 06. 1981, Рівне) – актор, режисер. Засл. арт. України (2015). Закін. Рівнен. гуманітар. ун-т (2003; викл. В. Богатирьов). Від 1998 працює у Рівнен. театрі ляльок; водночас від 2003 – у Рівнен. укр. муз.-драм. театрі, на сцені якого поставив виставу «Чарівні пиріжки Червоної Шапочки» Б. Мельничука (2010, також ролі Їжачка, Чахлика Невмирущого) та здійснив власні інсценізації: «Надобранічказка» (2011), «Со­­лом’яний бичок» (2013), «Вовк вороні не їжак, але і не… заєць» (2014). Володіє прекрасними вокал., хореогр. даними, чудовою пластикою, грає на муз. інструментах. Виступав як барабанщик у складі муз. гурту «Ot Vin­ta!». Знявся у кіно в ролі Тиміша Хмельницького («Гетьман», 2015, 4 серії, реж. В. Ямбурський).

Ролі: Антон («Пошились у дурні» М. Кро­пивницького), Панорамник («Сорочинський ярмарок» М. Старицького за М. Гоголем), Іван Палійчук («Тіні забутих предків» за М. Коцюбинським), Тиміш Хмельницький («Берестечко» за Л. Костенко), Олексій («Дуже проста історія» Марії Ладо), Колька («Одкровення від Івана» А. Крима), Бабуся, Вовк («Ще раз про Червону Шапочку» С. Когана, С. Єфремова), Омелько («Казка про Омелька» С. Брижаня), Соняшник, Пес Бровко («Півник і Соняшник» К. Мєшкова), Ераст («Суперники» М. Манохіна; приз за кращий актор. дебют театр. фестивалю «Перлини сезону», Івано-Франківськ, 2004), Тарталья («Любов до одного апельсина» В. Синакевича за К. Ґоцці), Єпіходов («Вишневий сад» А. Чехова), Йова Арсі («Пані міністерша» Б. Нушича), Пек («Сон літньої ночі» В. Шекспіра), Фабіано («Марія Тюдор» В. Гюґо), Стафф («Солодкоголосий птах юності» Т. Вільямса), Гелікон («Калігула» А. Камю; призи 8-го Міжнар. театр. фестивалю «Класика сьогодні», м. Дніпродзержинськ Дніпроп. обл., 2011; за кращу чол. роль другого плану 10-го Всеукр. фестивалю «Тернопільські театральні вечори. Дебют-2012»).

Літ.: Станіслав Лозовський: «Мені по­добаються несподіванки на сцені» / [інтерв’ю взяв А. Матвіїв] // Рівне веч. 2004, 20 лют.

В. Ю. Петрів

Стаття оновлена: 2016