Колесса Філарет Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Колесса Філарет Михайлович

КОЛЕ́ССА Філарет Михайлович (17. 07. 1871, с. Татарське, нині Піщани Стрий. р-ну Львів. обл. – 03. 03. 1947, Львів) – фольклорист-сла­­віст, етномузиколог, літературо­­знавець, композитор. Брат О. Ко­­лесси, батько М. Колесси та Д. Колесси-Залеської, дід Ксе­­нії та Харитини Колессів, прадід Галини та Яреми Колессів, Адріана та Ореста Ґелитовичів. З родини священика. Д-р сло­­в’ян. філології (1918), акад. ВУАН (1929). Держ. нагороди СРСР. Закін. Стрий. г-зію (1891), де та­­кож диригував гімназ. хором. Навч. у Віден. духов. семінарії (1891–92), на філос. ф-ті Львів. ун-ту (1892–96). Прослухав курс гармонії у Віден. ун-ті в А. Брукнера (1891–92). Під час навч. у Відні брав участь у Слов’ян. спі­­вочому т-ві при церкві св. Варвари, збирав казки, пісні, вірування. Перша публікація – «Людові вірування на Підгір’ю в селі Ходовичах Стрийського повіту» (Л., 1898, передмова І. Франка). Під впливом творчості О. Ни­­жанківського та М. Лисенка здій­­снив обробки нар. пісень-в’яза­­нок «Вулиця» (1895), «Квартети на хор мужеський» (1896; 1898), «Обжинки» (1898), «Наша дума. Українсько-руські народні пісні» (1902) тощо.

Під кер-вом О. Ого­­новського студіював ритміку нар. пісень у Львів. ун-ті. 1902–04 підготував понад 50 транскрипцій інструм. музики й пісень із Гуцульщини до кн. В. Шухевича «Гуцульщина» (Л., ч. 3–4). 1905 завершив монографію «Ритміка українських народних пісень» (видана 1907 у Києві за підтрим­­ки І. Франка). 1906–07 здійснив поїздку до Відня, Берліна та Сток­­гольма, де знайомився з матеріалами фоногр. архівів, із прин­­ципами порівнял. музикознавства та його представниками – Е.-М. Горнбостелем і Й. Абрахамом у Берліні, брав участь у семінарах славіста В. Яґича, му­­зикознавця Г. Адлера у Віден. ун-ті. Як чл. Етногр. комісії НТШ співпрацював з І. Франком, В. Гна­­тюком, С. Людкевичем, О. Роздольським, виступав як транскриптор зібраних комісією фольклор. матеріалів. 1909 разом із В. Гнатюком і О. Роздольським видав «Гаївки» // «Матеріали до української етнології», Л., 1909, т. 12, до яких подав 180 мелодій, класифікувавши їх за складочисловими ознаками і структурою строфи, та статтю про їх ритміку і звукоряди. 1908 з ініціативи Лесі Українки й К. Квіт­­ки виїхав в експедицію на Полтавщину для запису дум на фонограф. Зібрані від кобзарів і лірників Полтавщини матеріали, згодом доповнені фоногр. записами О. Сластіона з Полтавщини й Лесі Українки від кобзаря Г. Гончаренка з Харківщини, ви­­йшли в транскрипціях К. у 2-том. праці «Мелодії українських народних дум» (К., 1910–13; 2-е вид. – К., 1969; передрук. в «Укра­­їнських народних думах», К., 2007). Цикл праць К. про думи доповнили «Українські народні думи» (1920), «Про ґенезу українських народних дум» (1921; оби­­дві – Львів), «Формули закінчення в українських народних думах у зв’язку з питанням про наверстування дум» ([Б. м.], 1937). Обстоював теорію про по­­ходження укр. дум від похорон. голосінь, зважаючи, насамперед, на речитативну форму обох жан­­рів (з цим можна погодитися лише частково, з огляду на суттєву відмінність їх змісту та істор. функції). На матеріалі фольклор. експедиції К. у пд. р-ни Закарпаття (1910, 1929) видано зб. «Народні пісні з Південного Під­­карпаття» (1923) і «Народні пісні з Підкарпатської Русі» (1938; обидві – Ужгород); експедиції на Лемківщину (1911, 1912) – фун­­дам. працю «Народні пісні з Галицької Лемківщини» (Л., 1929).

На запрошення славіста К. Мошинського 1932 здійснив фольк­­лорно-лінгвіст. експедицію у Центр. Полісся, де записав 220 поліс. пісень і 26 інструм. мелодій (видані в «Музичному фольк­лорі з Полісся у записах Ф. Колесси та К. Мошинського», К., 1995). На замовлення Міжнар. ін-ту інтелектуал. співпраці при Лізі націй підготував бібліографію укр. муз. фольклору (Париж, 1934). Славіст. інтереси К.-те­оретика й історика науки знайшли відображення в його розвідці «Балада про дочку-пташку в слов’янській народній поезії» (Л., 1937), праці «Історія української етнографії» (К., 2005), де значне місце відведено історії слов’ян. фольклористики. У літературознавстві вагоме місце посіли праці К. «Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка» (1939), новаторська з погляду вивчення ритміки й фольк­­лор­­но-літ. зв’язків поета, а також «Народнопісенна ритміка в пое­­зіях Івана Франка» (1941), «Леся Українка і український музичний фольклор» (1946; усі – Львів). Від 1939 – проф., зав. каф. фольклору та етнографії Львів. ун-ту, кер. Львів. відділ. ІМФЕ АН УРСР, водночас від 1940 – дир. Львів. етногр. музею. Того ж року опубл. його ст. «Об украин­­ском фольклоре» («Новый мир», № 9), «Хмельниччина в українських народних піснях і думах» («Записки історичного та філологічного факультетів Львівсь­­кого державного університету», т. 1) тощо. Помітну частину спад­­щини вченого становить Лисен­­кіана, багата фактич., епістоляр. матеріалом: «Кілька слів про зби­­рання та гармонізування народних пісень з доданням листів Миколи Лисенка» (1905), «Як розумів Микола Лисенко проб­­лему гармонізації українських народних пісень» (1937), «Народ­­ний напрям у творчості М. Лисенка», «Спогади про Миколу Ли­­сенка» (1947; усі – Львів).

Наук. спадщина К. стала новим етапом у розвитку укр. фольклористики. Його праці відзначаються єдиною системою транскрипції та класифікації пісень і дум, впро­­вадженням інновац. діакрит. зна­­ків, що пояснюють і доповнюють нотний текст, пильною увагою до типології слов’ян. пісенності, впровадженням до кожної його фольклор. зб. слов’ян. паралелей. Велика заслуга К. у розробленні теор. засад аналізу нар. ритміки («Ритміка українських на­­родних пісень» // «Записки НТШ», Л., 1906, т. 72), дум, їхньої струк­­тур. класифікації; дослідженні речитатив. форм в укр. поезії й музиці, зокрема теор. обґрунтування й впровадження в транс­крипційну практику аналіт. так­­сона «словесно-музична стопа» (пісенне коліно). К. розробляв істор. періодизацію ладового розвитку муз. фольклору. Фольк­лорні зб. К. визначають регіон. особливості муз. фольклору Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини та Центр. Полісся. К. – видат. систематик словесно-муз. фольклору («Українська усна сло­­весність», Л., 1938), один із фундаторів структур. типології в слов’ян. фольклористиці. К. вперше підняв проблеми етногенезу на матеріалі обряд. пісень («Старинні мелодії українських обрядових пісень (весіль­­них і колядок) на Закарпатті» // «Науковий збірник т-ва “Просвіта”», Уж., 1934, т. 5), де обсто­­ював думку про єдність репертуару й мелодій. типів фолькло­­ру всієї України, незважаючи на її довговікову розірваність штуч. кордонами чужих держав та аси­­міляц. щодо неї політику. Посмертна публікація моногр. роз­­відки порівнял.-істор. напряму – «Вірування про душу й загробне життя в українській похоронній і поминальній обрядовості» («Записки НТШ», Л., 2001, т. 242) стала суттєвим внеском К. до європ. міфол. науки. Як композитор сприяв розвитку хор. мист-ва в Галичині, популяризації укр. фольклору шляхом його муз. обробок не тільки в Укра­­їні, а й за її межами. Наук. і громад. діяльність К. суттєво вплинула на розвиток вітчизн. та зарубіж. науки і культури. 1997 НАНУ заснувала премію ім. К. Його ім’ям названо вулицю у Львові

Пр.: Музикознавчі праці. 1970; Фольк­­лористичні праці. 1970; Музичні тво­­ри. 1972 (усі – Київ).

Літ.: Квітка К. Філарет Колесса // Му­­зика. 1925. № 11; Грушевська К. Праці Ф. Колесси // Укр. нар. думи. К., 1927; Шуст Я. Ф. М. Колесса. Л., 1958; Грица С. Праці Ф. Колесси і питання укра­­їнсь­­ко-слов’янських фольклорних взаємо­­зв’язків // НТЕ. 1961. № 4; Її ж. Ф. М. Ко­­лесса. К., 1962; Її ж. Видатний дослідник фольклору Слов’янщини // НТЕ. 1971. № 4; Іваненко В. Видання праць Філарета Колесси // Там само. 1974. № 5; Грица С. Культурологічні спрямування в науковій діяльності Філарета Колесси // СіЧ. 1991. № 7; Ф. М. Ко­­лесса: Бібліогр. покажч. пр. і крит. літ-ри (1871–1947). Л., 1992; Фільц Б. Висо­­коцінний внесок в українську фольк­­лористику // НТЕ. 1996. № 5–6; Гри­­ца С. Й. Структурно-типологічний на­­прям у працях академіка Ф. Колесси // Проблеми етномузикології. К., 1998. Вип. 1; Родина Колессів в духовному та культурному житті України кінця ХІХ – ХХ століття: Зб. наук. пр. та мат. Л., 2005.

С. Й. Грица

Стаття оновлена: 2014