Лондон

Визначення і загальна характеристика

ЛО́НДОН (англ. London) — столиця Сполученого Королівства Великої Британії та Пів­нічної Ірландії, голов­не місто історико-гео­графічної області Англія; світовий політичний, юридичний, економічний, фінансовий і культурний центр; одне з найбільших місць українського наукового, громадського та культурного життя в діаспорі. Знаходиться у пд.-сх. частині о-ва Велика Британія, на р. Тем­за (впадає у Пн. море, пере­тинає Л. з Пд. Зх. на Сх., судноплавна). Після низки адм.-тер. реформ нині роз­різняють: метрополітен. регіон Великий Л. (пл. 1572 км², насел. 8 546 761 особа, 2014; складається із церемоніал. граф­ства Лондон. Сіті — істор. ядра Л., сформов. у рим. період, 2,9 км², бл. 7 тис. осіб, та 32-х лондон. бюро: Внутр. Л. — Вестмінстер, Кенсінґтон і Челсі, Гам­мерсміт і Фулем, Вондсуерт, Ламбет, Саутуарк, Тауер-Гамлетс, Гакні, Іслінґтон, Камден, Брент, Ілінґ; Зовн. Л. — Гаунслоу, Річмонд-апон-Темс, Кінґстон-апон-Темс, Мертон, Сат­тон, Кройдон, Бром­лі, Луішем, Ґрінвіч, Бекслі, Гаверінґ, Баркінґ і Даґенем, Редбридж, Ньюем, Волтем-Форест, Гар­рінґі, Енфілд, Барнет, Гар­роу, Гіл­лінґдон), міську агломерацію Великий Л. (1737 км², 9 787 426 осіб; включає регіони Великий Л., Сх. Англія та Пд.-Сх. Англія), Лондон. метрополітен. р-н (8382 км², 14 031 830 осіб; входить у Пд.-Сх. екон.-планув. р-н Англії; охоплює агломерацію Великий Л. і метрополітен. приміс. зону навколо нього у графствах Беркшир, Бакінґемшир, Бедфордшир, Гартфордшир, Ес­секс, Кент, Сх. Сас­секс, Сур­рей і Гемпшир, а також лондон. зелений пояс, створений у післявоєн­ні роки для запобіган­ня подальшого роз­шире­н­ня міської забудови). Регіон. владу Великого Л. здійснюють мер Л. (від 9 травня 2016 — британець паки­стан. походже­н­ня С. Хан) і Лондон. асамблея (25 чл.), яких обирають на 4 р. (разом складають Адміністрацію Великого Л., яку створ. від­повід­но до закону 1999 з поправкою 2007; вона роз­таш. у будівлі Сіті-Голл, яку зведено 2002–03 у стилі постмодернізму). На нижчому рівні функціонують 33 муніципалітети (складаються з адміністрацій на чолі з менеджером і радами, які обирають на 4 р.). Існують також церемоніал. посади лорд-мера Л. (пред­ставник монарха у Лондон. Сіті; Дж. Еванс) та лорд-лейтенанта Л. (пред­ставник мо­нарха у 32-х лондон. бюро; К. Олі­са; обидва — від 2015). До поч. 2016 насел. регіону Великий Л. удруге досягло істор. ма­ксимуму — 8,6 млн осіб; протягом остан. часу найбільше прибуло ім­мі­грантів з Індії (бл. 270 тис.), Польщі (понад 140 тис.), Банґладеш, Паки­стану, Ірландії та Ніґерії. За пере­писом 2011, у Великому Л. пред­ставники європеоїд. раси складали 59,8 % (2001 — 71 %, 2007 — 69,1 %; ан­глійців, шотландців, вал­лійців і ірландців — 47,2 %; нині мешкає не менше 10 тис. українців, уна­слідок низки причин встановити їхню точну кількість неможливо), вихідців з Азії — 18,4 % (індусів — 6,6 %, паки­станців — 2,7 %, банґладешців — 2,7 %, китайців — 1,5 %), чорно­шкірих — 13,3 % (африканців — 7 %, карибів — 4,2 %), нащадків змішаних шлюбів пред­ставників різних рас — 5,0 % (чорно­шкірих і білих — 2,3 %, азіатів і білих — 1,2 %), арабів — 1,3 %. Тоді ж із заг. кількості лондонців християни становили 48,4 % (2001 — 58,2 %), мусульмани — 12,4 % (8,5 %; у парку Ріджентс — центр. мечеть Л.), інду­їсти — 5 % (4,1 %; у Бренті — великий храм Неасден), юдеї — 1,8 % (2,1 %), сікги — 1,5 % (1,5 %), буд­дисти — 1 % (1 %). Залізнич. вузол. Є великий порт (до серед. 20 ст. — найбільший у Великій Британії; пере­валка бл. 50 млн т вантажів на рік) і 5 аеропортів: Гітроу (найбільший в Єв­ропі, 4-й у світі, пере­возить щорічно понад 69 млн осіб), Ґатвік (понад 33 млн осіб), Станстед (понад 23 млн осіб), Лутон (понад 9 млн осіб; усі — між­нар.), Л.-Сіті (понад 2 млн) та Саутенд (понад 30 тис. осіб).

За легендою (вперше згадується в істор.-фольклор. праці «Hi­storia Brittonum» / «Історія Бритів» вельс. історика Нен­нія, бл. 829–830; потім — «Historia Regum Brittanniae» / «Історія королів Британії» катол. священика Г. Мон­мунтського, 1136), місто під на­звою Нова Троя заснував у 12 ст. до н. е. нащадок давньогрец. міфіч. героя Енея — Брут І Троянський. Пере­важна більшість істориків (зокрема й на основі археол. дослідж.) вважає, що його заклали у 43 р. римляни під на­звою Лондініум (існує значна кількість версій щодо її походже­н­ня, однак жодна з них не має до­стат. доказів). Можливо, поселе­н­ня з такою ж на­звою (або подібною) тут існувало й раніше (римляни часто запозичували топоніми у корін. жит.). Від бл. 100 — столиця рим. провінції Британія (тоді вже мешкали понад 60 тис. осіб), від бл. 200 — провінції Верх­ня Британія, від кін. 4 ст. — провінції Максима Цезаренсіс. У рим. період роз­ташовувалися числен­ні адм. будівлі, амфітеатр, терми, комплекс фортифікац. споруд. На поч. 5 ст. римлян витіснили британ. племена кельтів, англів, саксів та ін. Англосакське поселе­н­ня, яке тут від­тоді знаходилося, кілька разів занепадаючи та від­роджуючись, спочатку називали Люнденвік, потім — Ланденбурґ, Люденбурґ. Пізніше назву транс­формовано в сучасну. Донині збереглися залишки рим. оборон. стіни (3 ст.), 1857 у Темзі побл. моста Бат­терсі (біля Челсі) зна­йдено бронз. щит заліз. віку (350–50 до н. е.; витвір ран­нього кельт. мистецтва), 2008 у р-ні Ковент-Ґарден виявлено англосакське кладовище (6 ст.). 604 король Саберт у місті почав за­проваджувати християнство. У 9–11 ст. неодноразово за­знавало нападу данських вікінґів (зокрема 842, 851, 871, 994, 1013, 1015). Кілька разів вони навіть захоплювали і деякий час утримували. Після норманд. завоюва­н­ня 1066 Л. став резиденцією королів і гол. містом Англії, почав досить швидко роз­ширюватися та по­ступово зʼєд­нався з Вестмінстером. 1216 Л. захопив франц. принц Людовик, однак 1217 через пов­ста­н­ня баронів був змушений покинути Англію. Від­тоді місто жодного разу не заво­йовували іноз. війська. У 13 ст. тут засн. фахові корпорації юристів Судові інни, які діють донині. У середньовіч­чі Л. роз­ділився на 2 частини: адм.-політ. — Вестмінстер, торг. — Лондон. Сіті. 1100 проживали бл. 15 тис., 1300 — 80 тис. осіб. Під час епідемії чуми, що почалася 1348, померло бл. 40 тис. лондонців. 1381 Л. захопили пов­­станці на чолі з В. Тайлером (пізніше вбитий під час пере­говорів), які роз­грабували його. З приходом до влади Тюдорів (1485–1603) встановлено абсолютну монархію, унаслідок чого Л. почав роз­виватися ще стрімкішими темпами. У період Реформації місто стало центром ран­нього проте­стантизму в Англії. На від­міну від ін. держав, вона не завершилася крово­проли­т­тям, оскільки її ініціював та контролював король (1485 Генрі VII проголосив себе главою Англікан. Церкви). 1514–1793 зведено палац Гемптон Корт (спочатку належав кардиналу Волсі, нині — фонду «Істор. королів. палаци»), 1532 — Сент-Джейм. палац (у 19 ст. у ньому почали роз­міщувати двір принца Вельського, нині також містяться офіси дітей принца Чарлза — принців Вільяма та Гаррі, принцес Анни та Олександри), 1605 — Кенсінґ­тон. палац (спочатку був приміс. особняком графа Нот­тінґемського, нині — резиденція герцогів Ґло­стерських і Кентських; усі палаци у різний час були резиденціями монархів). 1523 у Л. від­крито перший коледж як наук. заклад. 1576 Дж. Бербідж заснував у Л. перший театр, який 1598 пере­несли на ін. берег Темзи та на­звали «Глобус» (у ньому ставили прижит­тєві пʼєси всесвітньо ві­домого драматурга В. Шек­­спіра). Водночас місто пере­творилося на найбільший центр світ. торгівлі, що разом з роз­шире­н­ням викори­ста­н­ня прибереж. судноплавства збільшувало кількість жит. При королеві Єлизаветі І Англія стала великою мор. державою та здобула значні за тер. колонії на кількох континентах. 1555 у Л. створ. Моск., 1600 — Ост-Індс. торг. компанії. 1605 мешкали 225 тис. осіб. 1642–49 тривала громадян. війна, у якій лондонці в боротьбі проти короля Карла І Стюарта під­тримали пар­ламент. 1660 засн. одну з найві­доміших нині академій Європи — Лондон. королів. товариство. 1665–66 під час т. зв. Великої чуми померли бл. 60 тис. осіб. 1666 згоріло 60 % міста (понад 13 тис. будинків). 1675–1708 на місці раніше існуючих храмів (604–75, 685–961, 962–1087, 1240–1666) за проектом К. Рена на тер. сучас. Лондон. Сіті зведено один із символів міста та Англікан. Церкви — собор св. Павла (1802 у ньому похов. фельд­маршала, премʼєр-міністра Великої Британії А. Велслі, 1806 — віце-адмірала Г. Нельсона, 1935 — роз­відника, археолога, письмен­ника Т.-Е. Лоуренса, який став прообразом героя романів і циклу фільмів Джеймса Бонда, 1965 — премʼєр-міністра Великої Британії, лауреата Нобе­лів. премії з літ-ри В. Черчи­л­ля; 1981 обвінчалися принц Чарлз і прин­цеса Діана). 1694 у Л. від­крито Банк Англії — провід­ну фінанс. установу у світі. Упродовж 18 ст. насел. міста збільшилося з 500 тис. до 1 млн осіб. 1707 під­писано акт обʼ­єд­на­н­ня Англії та Шотландії у Королівство Велика Британія зі столицею в Л. 1717 шляхом обʼ­єдн. 4-х лондон. лож у Велику ложу створ. між­нар.-реліг. течію Масонство. 1732 Дж. Річ від­крив театр «Ковент-Ґарден» (донині збереглася будівля, зведена 1858 на місці старої, зруйнованої під час пожеж 1808 і 1856). У 1744 С. Бейкер створив аукціон. дім «Сотбі» (1964 новий власник пере­містив штаб-квартиру у Нью-Йорк), 1766 Дж. Крісті — аукціон. дім «Крістіз», 1796 Г. Філ­ліпс — аукціон. дім «Філ­ліпс». 1753 від­повід­но до декрету Британ. парламенту засн. Британ. музей (нині один з найбільших у світі, зберігаються всесвітньо ві­домі археол. знахідки, колекції картин, монет, медалей та ін.; наявні предмети Стародав. світу, напр., фаянс. таблички з синіми написами, якими по­значав папіруси єгипет. фараон Аменофіс ІІІ, 1410–1375 рр. до н. е.; для користувачів Інтернету пропонує віртуал. екс­курсії, де в електрон. ви­гляді пред­ставлено наявні екс­позиції, а також детал. опис архітектури, картин, предметів інтерʼєру, зосереджено увагу на найцін­ніших екс­понатах). 1762 король Ґеорґ ІІІ при­дбав у герцога Букінґемського будинок (зведений 1703), на основі якого 1837 по­стала нинішня офіц. лондон. резиденція британ. монархів — Букінґем. палац (зокрема добудовано 3 флігелі, кілька разів реконстру­йовано). 1768 обрано перших 40 чл. Королів. АМ (від­повід­но до сучас. статуту має складатися з 80 академіків — 46 живописців, 14 скульп­торів, 12 архітекторів, 8 граверів). 1828 побудовано зоол. сад у Реґент. парку, який вважається першим у світі зоопарком, що від­повід­ає сучас. принципам (нині у Л. — 3 зоопарки). 1832 під час епідемії холери померли 6 тис., 1849 — 14 тис. осіб. У 19 ст. у місті побудовано багато нових під­приємств. 1836 прокладено залізницю від Лондон. моста до Ґрінвіча. У 1-й пол. 1850-х рр. вже діяли 6 вокзалів. 1851 від­булася 1-а Всесвітня ви­ставка виробів промисловості всіх націй. Вона мала на­стільки великий успіх, що на­ступ. року створ. музей виробів (1857 пере­міщено у Пд. Кен­сінґтон, 1899 закладено нову центр. будівлю; нині ім. Вікторії і Альберта, зберігаються зразки декор.-ужитк. мистецтва майже всіх країн світу, всіх стилів і епох). 1863 від­крито перше у світі метро довж. 6 км (нині посідає 4-е м. у світі — працюють 270 станцій на 11-ти лініях заг. довж. 402 км; обслуговує більшу частину регіону Великий Л. і частково графства Бакінґемшир, Гарт­фордшир і Ес­секс). У 19 ст. Л. за­знав знач. на­пливу ім­мі­грантів, зокрема й ірландців (у 1850-х рр. складали бл. 20 % від усього насел.). Тоді ж сформувалися євр. комуни (нині мешкає бл. 200 тис. осіб, значна кількість походить з України), які поповнили у 1930-х рр. євреї-пере­селенці з нацист. Німеч­чини, зʼяви­лися общини вихідців із Пд. Азії і китайців. На­прикінці 1890-х рр. насел. міста вже складало 6,7 млн осіб. Тут проведено 2 між­нар. Лондон. конф. — 1871 (нарада пред­ставників держав-учасниць Париз. трактату 1856; Росії та Туреч­чині до­зволено утримувати чорномор. військ. флоти) та 1913 (балкан. країнам пере­дано значну частину європ. тер. Туреч­чини). У ході 1-ї світової війни внаслідок бомбардувань нім. дирижаблями загинуло бл. 700 лондонців. 1919 зі створе­н­ням Лондон. золотої біржі (1939–54 не працювала) роз­почато у сучас. ро­зумін­ні приватну торгівлю золотом. Жит. потерпали від Великої де­пресії 1930-х рр. У між­воєн. період Л. значно збільшився територіально. 1939 тут вже проживали 8,6 млн осіб. Під час 2-ї світової війни внаслідок бомбардува­н­ня нім. авіації загинули бл. 30 тис., були поранені 50 тис. лондонців. Багато істор. р-нів довелося від­будовувати як нові. Тут функціонувала низка еміграц. урядів, зокрема Бельгії, Польщі. 1962 у Л. виникла рок-група «The Rolling Stone», а у на­ступ. році сюди з Ліверпуля пере­їхала рок-група «The Beatles». Згодом завдяки їхній діяльності, а також ін. британ. виконавців, місто стало світ. центром молодіж. культур. 1966 у Л. проведено перший між­нар. трибунал громадськості, присвяч. про­блемі війни у Вʼєтнамі. 1967 лідери контркультур. руху Р. Лен­нінґ, П. Ґудмен, А. Ґінзберґ і Г. Маркузе провели у Л. Кон­грес з діалектики звільне­н­ня. У 1970–90-х рр. Л. часто за­знавав атак з боку бо­йовиків Ірланд. респ. армії. Від 1940-х до кін. 80-х рр. насел. зменшилося до 6,8 млн осіб, від­тоді знову почало зро­стати. У Л. від­булися 3-й (1977), 10-й (1984) і 17-й (1991) саміти «Великої сімки»; 4-й (1977) і 11-й (1990) саміти НАТО. 7 липня 2005 здійснено серію терорист. актів прибічниками іслам. фундаменталізму. Протягом історії кер-ву міста, крім подола­н­ня числен. епідемій, довелося при­ймати й низку ін. кардинал. рішень, зокрема щодо прокладе­н­ня ка­налізац. системи та трубо­проводів для по­стача­н­ня питної води (най­мас­штабніший проект буд. інженерії у 19 ст.), очище­н­ня вулиць від смі­т­тя і бруду та повітря від смогу (суміші туману та диму). Багато століть Л. був містом кон­трастів, де на противагу житлам замож. міщан (від певного часу — у приміс. зоні) існували квартали дуже бідних лондонців. На базі лондон. койне (діалекту) утвор. літ. англ. мову. На думку багатьох дослідників, нині Л. за низкою критеріїв — одне з най­впливовіших і найкомфортніших для життя міст у світі. 2016 Л. очолив рейтинг міст світу Global Cities Index (уперше від 2008 обі­йшов Нью-Йорк). За даними ООН, упродовж остан. часу входить до 10-ти най­процвітаючих міст світу. Має одну з найроз­винутіших міських економік у світі. Її найважливіша галузь — фінанси, включаючи банків. сервіс, страхува­н­ня, управ­лі­н­ня активами. Діють великі біржі цін­них паперів і кольор. металів. Л. разом із Нью-Йорком і Токіо забезпечує понад 50 % операцій валют. ринків світу. 1991 від­крито штаб-квартиру ЄБРР. На його тер. роз­таш. штаб-квартири провід. британ. і транс­­нац. компаній «BP», «Royal Dutch Shell», «Unilever», «Corus Group», «SABMiller», «Cadbury». У Лондон. Сіті працює бл. 316,7 тис. осіб. Роз­винені виробництво транс­порт. засобів, вер­статобудува­н­ня, су­днобудува­н­ня, судноремонт, електротех., електрон­на, хім., нафтохім., легка (швейна), полігр. промисловості, шліфува­н­ня природ. алмазів (без­колір. найбільший у світі діамант «Велика Зірка Африки» вагою 530,02 кар прикрашає скіпетр англ. короля Едуарда VII). Значні прибутки надходять від туризму, в якому за­діяно понад 500 тис. осіб. Обʼєк­ти Світ. спадщини ЮНЕСКО: від 1987 — Вестмінстер. палац (збудов. 1840–60 на місці середньовіч. палацу, від якого після поже­жі уціліли лише Вестмінстер. зал при­йомів і башта дорогоцін­но­стей; до 1529 у ньому роз­ташовувалася лондон. резиденція англ. королів, нині проходять засі­да­н­ня Британ. парламенту; найвищою є вежа Вікторії, 98,45 м, на якій під час пере­бува­н­ня у парламенті монарха під­німають офіц. королів. прапор, в ін. дні — Великої Британії; ще один символ Великої Британії — годин­ник. вежа з дзвоном «Біґ Бен»), Вестмінстер. абатство (колегіал. церква св. Петра, 1245–1745; традиц. місце вінча­н­ня, коронації та захоронень монархів) та церква св. Маргарити (1486–1523); від 1988 — Лондон. Тавер (1066; також є символом Великої Британії; у різний час виконував функції фортеці, вʼязниці, зоопарку, мо­нет. двору, королів. арсеналу, обсерваторії; нині в його осн. будівлях — музей і зброяр. палата, де зберігаються скарби Британ. корони); від 1997 — «Морський Ґрінвіч» (17–18 ст.; набережна частина колиш. с-ща Ґрінвіч з мор. шпиталем, нині Нац. мор. музей, 1696–1712, парком, палацом Квінс-Гаузом, 1614–17; від 1675 по­близу діє Ґрінвіц. королів. обсерваторія; див. також Всесвітній час); від 2003 — Королів. ботан. сади Кʼю (парк. ландшафт від 2-ї пол. 18 ст.). У центрі Л. — Трафальґар. площа з колоною та статуєю Г. Нельсона, а навколо неї — Лондон. нац. галерея (від­крита 1830–39; уміщує зразки зх.-європ. живопису від 13 ст.), церква св. Мартина-на-полях (1721–26), арка адміралтейства (1908–12). На Даунінґ-стріт у Вестмінстері — резиденція премʼєр-міністра, МЗС і у справі Спів­дружності націй Великої Британії та низка ін. держ. установ. У Л. діють посольства пере­важної більшості країн світу. Є також парки Гайд, Ґрін, Риджентсі, Сент-Джейм­ський, Кенсінґтон. сади. Серед ін. ви­знач. музеїв (функціонує понад 240) — історії Л. (засн. 1796; колекція екс­понатів від часів Рим. імперії), Імпер. воєн. (1917), Тейт-Британія (1897; зі­бра­н­ня британ. і європ. мистецтва від 1500), Тейт-Модерн (2000; твори світ. сучас. мистецтва від 1900), Зі­бра­н­ня Вол­леса (твори образотвор. і декор.-ужитк. мистецтва 14–19 ст., зі­брані між 1760 і 1880), воск. фігур мадам Тюссо (1835), науки, природо­знавства, анатоміч. препаратів, чаю, рабства, дитинства, іграшок, англ. письмен­ника Ч. Дік­кенса, англ. натураліста Ч. Дарвіна, англ. арх. Дж. Соуна, австр. психоаналітика З. Фройда та найпопулярнішого у світі детектив. героя Шерлока Холм­са. 1972 унаслідок обʼ­єдн. б-ки Британ. музею з кількома дрібнішими бібліотеками створ. Нац. Британ. бібліотеку (нині зберігається понад 150 млн од.). Провід­ні університети: Лондон. (засн. 1836; понад 120 тис. студентів; у структурі — 18 самост. коледжів), Брунел., Вест­мінстер., Ґрінвіц., Зх. Л., Сх. Л., Кінґстон., королеви Марії, метрополітен., мистецтв, Мідлсек., міський, Саут-Бенк. У Л. — центр. офіси Британ. телерадіомов. кор­порації (BBC; див. Бі-Бі-Сі), між­нар. інформ. агентства «Reuters». Виходять газети «The Times», «Financial Times», «The Sun», «The Daily Mirror», «The Daily Express», «The Guardian», «Independent», «Evening Standart», «City A. M.» та ін. 1957 вперше проведено Лондон. між­нар. кінофестиваль. Серед туристів стали популярними: парад королів. гвардії, шоу лорд-мера (засн. 1535), ви­ставка квітникарів «Chelsea Flower Show» (1862), ви­ставка квітів у палаці Гемптон Корт (1990), променадні концерти класич. музики (1895), муз. фестиваль Лондон. Сіті (1962), Нот­тін-Гіллс. карнавал (1964), латиноамер. фестиваль (1995), кубин. карнавал (2005), ви­ставка інтерʼєрів «Ideal Home Show» (1908), фестиваль архітектури «Open House Lon­don» (1992), ви­ставка яхт «London Boat Show» (1956), ви­ставка авто­мобілів «Motorexpo» (1996), Лондон. книжк. ярмарка (1976; у 1990-х рр. на ній, а також у Ляйп­цизі, Франкфурті-на-Майні, Женеві вперше пред­ставлено окремими стендами книги видавництв України). Під час Між­нар. тижня високої моди здійснюється бл. 50 показів. Ін. символи Л. та Великої Британії: Тавер. міст через Темзу (1894, роз­відний, висячий, автомоб.-пішохід., заг. довж. 244 м, осн. прольоту — 61 м), «Лондонське око» (1999–2005 було найвищим огляд. колесом у світі, 135 м, має 32 кабінки, що символізують лондон. бюро), традиц. LTI (London Taxis International), або кеби-таксі чорного (вважаються найупі­знаванішими таксомоторами у світі; їхній дизайн залишається практично не­змін­ним від кін. 1940-х рр. — від 1948 функції таксі виконував автомобіль марки «Austin» FX3, від 1959 — «Austin» FX4, від 1997 — LTI Tx1, від 2007 — LTI Tx4) та двоповерх. автобуси, або дабл­декери червоного (зокрема моделі «Routemaster», які курсували на міських маршрутах 1956–2005; від 2012 екс­плуатують нові автобуси з гібрид. приводом) кольорів. У місті практикуються майже всі ві­домі види спорту; найпопулярніші — футбол (найбільший міський стадіон — «Вем­блі», 90 тис. глядачів), реґбі («Тві­кінґем») та крикет («Лордс», «Овал»). У Премʼєр-лізі грають 5 лондон. футбол. команд: «Арсенал» (1999–2003 в її складі грав укр. футболіст О. Лужний, який став чемпіоном Англії та двічі володарем кубка Англії), «Тот­тенгем Готспур», «Вест Гем Юнайтед» (за обидві ви­ступав укр. футболіст С. Ребров — від­повід­но 2000–01 і 2004–05), «Челсі» (2006–09 ви­ступав укр. футболіст А. Шевченко) та «Кри­стал Пелас». Щорічно від­буваються човняр. регата «Оксфорд–Кембридж» (від 1829), човняр. пере­гони на Темзі (від 1926), Вімблдон. між­нар. теніс. турнір (від 1877; у 1994 Андрій та Наталія Медведєви ви­ступали у 1/4 фіналу, а 1987 Наталія стала пере­можницею молодіж. турніру; 2016 Україну пред­ставляли: О. Довгополов, І. Марченко, С. Стаховський і К. Бондаренко, К. Козлова, Е. Світоліна, Л. Цуренко) і знаменитий Лондон. марафон (від 1981). У 1908, 1948 і 2012 у Л. про­йшли літні Олімпійські ігри. На остан­ній Україна здобула 20 медалей — 6 золотих (Я. Дементьєва, Н. Довгодько, А. Коженкова, К. Тарасенко, академ. веслува­н­ня, парні четвірки; В. Ломаченко, О. Усик, бокс; О. Торохтій, важка атлетика; Ю. Чебан, каное-одиночки; Я. Шемякіна, індивід. шпага), 5 сріб. (В. Андрійцев, вільна боротьба; Д. Берінчик, бокс; І. Осипенко-Радомська, байдарки-одиночки на 200 і 500 м; О. Пʼятниця, мета­н­ня списа) і 9 бронз. (Є. Бризгіна, О. Повх, М. Рє­мєнь, Х. Стуй, біг у естафеті 4 × 100 м; О. Гвоздик, Т. Шелестюк, бокс; Ю. Калина, важка атлетика; О. Костевич, пневмат. пістолет, 10 м і малокалібер. пі­столет, 25 м; І. Радівілов, опор. стрибок; О. Саладуха, потрій. стрибок; О. Харлан, індивід. шаб­ля). Укр. паралімп. збірна посіла 4-е м., завоювавши 84 медалі (32 золоті, 24 срібні та 28 бронз.; плавчиня Н. Прологаєва виборола 3 золоті та срібну, плавець М. Веракса — 3 золоті та бронзову, плавець Є. Богодайко — 2 золоті та 2 срібні, Герой України, плавець В. Смирнов — золоту, срібну та бронзову, легко­атлет Р. Павлик — 2 золоті та 2 бронзові, легко­атлет Ю. Царук — 2 золоті, велосипедист Є. Дементьєв — 2 золоті).

Велику Британію та Л. українці від­відували здавна, зокрема під час мандрівок, у реліг. і дипломат. потребах, з метою на­вча­н­ня. Перші укр. ім­мі­гранти у Л. зʼя­вилися у 19 ст. 1765–68 служив, 1768–80 був настоятелем РПЦ у Л. уродженець с. Нижня Сироватка (нині Сум. р-ну Сум. обл.), випускник Київ. духов. академії А. Самборський. Керуючими посол. Церкви також були вихідці з України Є. Дяковський (1765–68) і Я. Смирнов (1780–1840). У складі дипломат. місії Рос. імперії пере­бували українці В. Кочубей, В. Малиновський, А. Назаревський та І. Смирнов. 1860–61 у «Вільній рос. друкарні» Л. Чер­нецького працював складачем уродженець с. Криве (нині Попільнян. р-ну Житомир. обл.) Агапій Гончаренко. У серед. 19 — на поч. 20 ст. у Л. продовжували студії, ви­вчали першоджерела у музеях, б-ках, архівах і брали активну участь у між­нар. наук. кон­гресах лікар, економіст, фізик С. Подолинський, економісти, академік УАН В. Косинський і М. Ту­ган-Барановський, природо­знавець, філософ, президент УАН В. Вернадський, соціолог, право­знавець, академік С.-Петербур. АН М. Ковалевський, історик, чл.-кор. С.-Петербур. АН І. Лин­ниченко, право­знавці В. Александренко, М. Чубинський, історики П. Ардашев, Л. Беркут, М. Бубнов, Е. Булянда, О. Романович-Славатинський, лікарі А. Вальтух, П. Мезерницький, М. Миронов, Ф. Опенховський, ботанік Ф. Каменський, геолог О. Гуров, тифлопедагог В. Єрошенко, педагог, історик філософії Я. Колубовський, фахівець у галузі гіро­скопії та гідро­акустики Б. Кудревич, фізико-хімік Б. Шиш­ковський. 1873 мед. інструменти харків. акушера-гін­еколога І. Ла­заревича від­значені золотою меда­л­лю на Лондон. між­нар. ви­­ставці. 1877–78 тут жив економіст, політ. діяч М. Кулябко-Корецький, 1884–95 — укр. революціонер-народник, письмен­ник С. Кравчинський, 1887–91 — укр. письмен­ниця, теософ О. Блаватська. 1901 у Л. укр. художник Ф. Кричевський замальовував урочистості з нагоди коронації Едуарда VII. 1913–15, 1930–35 та 1935–39 у Л. функціонували Англо-укр. комітети. Першим опікувалися укр. громад. діячі Дж. Ра­фалович, В. Степанківський, М. Меленевський (інформували англійців про укр. про­блеми, популяризували серед них укр. культуру, озна­йомлювали українців з англ. історією та літ-рою); другим — прибічники геть­ман. руху В. Коростовець, Л. Тарнелл і М. Грегорі (1932–33 видавали прогеть­ман. часопис «The Inves­tigator» / «Дослідник»); третім — британ. журналіст Л. Лоутон, гро­мад.-політ. діячі С. Мелоун, Е. Лін­кольн, Р. Сітон-Вотсон, Дж. Гілз, Дж. Мандер, Дж. Веджвуд, історики Дж. Гуч, К. Макартні, В. Ней­пір (1 березня 1931 про його створе­н­ня пові­домлено у г. «The Times»; активно ви­ступали на захист українців на заг.-британ. рівні, мали знач. вплив на формува­н­ня проукр. думки серед британців). 1919–23 у Л. діяли дипломат. місії УНР (очолювали М. Ста­ховський, А. Марголін і Я. Оленицький; обі­ймав посаду радника М. Меленевський) і ЗУНР (С. Томашівський, С. Витвицький, секр. — І. Петрушевич). 1923–25 неофіц. послом був Р. Смаль-Стоцький, який виконував функції пред­ставника екзил. уряду УНР. Не­знач. час у Л. діяло спіл. дипломат. пред­ставництво УСРР і Рад. Росії. Нинішні офіц. дипломат. від­носини між Україною та Великою Британією встановлено 1992, у тому ж році в Л. від­крито посольство України (1992–97 послом працював біо­хімік, академік НАНУ С. Комісаренко, 1997–2002 — право­знавець В. Василенко, 2002–05 — економіст І. Мі­тюков, 2005–10 і 2010–14 — від­повід­но дипломати І. Харченко та В. Хандогій, 2015 при­значено Н. Галібаренко). Нині у місті також функціонує укр. кон­сул. від­діл. 1921 пред­ставником британ. допомог. комітету в Україні був лондон. журналіст Т. Філіппс, який у подальшому спів­­працював з укр. діячами у Великій Британії та Канаді. У березні 1931 на кошти Я. Макогона засн. Укр. прес. бюро (намагалося привернути увагу британців до укр. життя, видавало неперіод. «Ukrainian Bureua Bulletin»), яким від травня того ж року до 1939 керував В. Кайє-Кисілевський. 25 липня 1933 у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького та громад.-політ. діячів Д. Левицького і Д. Великановича для інформува­н­ня країн Зх. Європи про голодомор 1932–33 й організації допомоги насел. УСРР був засн. Громад. комітет рятунку України, пред­ставником якого у Л. став А. Вітошинський. 1933–35 у Л. як дипломат. пред­­ставник ОУН пере­бував Є. Ляхович. 1939–41 існувала Укр. нац. інформ. служба, якою керував пред­ставник ОУН С. Давидович. 1937 В. Залозецький-Сас був обраний головою Лондон. кон­гресу нац. меншин. У 2-й пол. 1940-х рр. у місті оселилися частини колиш. вояків-українців польс. корпусу генерала В. Андерса, військовиків дивізії «Галичина» та цивіл. українців (зокрема й жінки), які прибули з таборів для біженців і пе­реміщ. осіб (остарбайтери, вʼяз­ні нацист. концентрац. таборів та політ. утікачі з УРСР). 1945–48 тут для укр. пере­міщ. осіб і біженців функціонувало Центр. укр. до­помогове бюро (голови: Б. Пан­чук, С. Фроляк, А. Яремович). Від 1946 з центром у Л. діє Союз українців у Великій Британії (СУБ; провід­ні діячі та кер.: М. Бура, Б. Панчук, О. Фундак, В. Лісевич, Д. Левицький, М. Білий-Кар­пинець, Я. Гаврилів, Р. Лісовський, В. Василенко, І. Дмитрів, Л. Ма­зур, З. Ластовецький, С. Фостун) — громад. організація, яка виникла з метою обʼ­єд­на­н­ня укр. громади та культ.-осв. спрямува­н­ня діяльності українців. У жовтні 1949 її колишні чл. створили Обʼ­єдн. українців у Великій Британії. У 1950-х рр. СУБ за­знала знач. впливу ОУН. При СУБ від 1947 видається тижневик «Українська думка» (редагували М. Добрянський-Демкович, М. Семчишин, Р. Борковський, С. Фостун), від 1954 — «The Ukrainian Review» (В. Державін, В. Орелецький, С. Олеськів, Яро­слава Стецько), 1955–85 друкувався дит. ж. «Юні друзі»; 1948–2003 діяв Комітет допомоги укр. студентству у Великій Британії, 1955–60 — Спілка укр. купців і під­приємців; нині секціями є Організація укр. жінок у Великій Британії (засн. 1948) та Спілка укр. вчителів у Великій Британії (1955). У січні 1947 на заг. зборах СУБу для збереже­н­ня укр. культур. спадщини започатк. бібліотеку. Оскільки від початку надходили цінні документи, фото­графії, персон. архівні фонди (зокрема історика, мистецтво­знавця В. Щер­баківського, громад.-політ. діячів Д. Ско­ропадського та В. Ґоцького, які мешкали та працювали у Л.), по­ступово при ній сформувався архів-музей. На поч. 1960-х рр. під час під­готовки до вшанува­н­ня Кобзаря (1961 — 100-річчя від дня смерті, 1964 — 150-річчя від дня народж.) б-ці присвоєно його імʼя. Від 1963 — Бібліотека і архів-музей ім. Т. Шевченка у Л. Управлі­н­ня цією культур. установою здійснює кураторія, яку у різний час очолювали В. Шаян, І. Равлюк, М. Бахмат, М. Матвіївський, Д. Шкромида, від 2001 — Л. Пекарська. Почес. кураторами були ви­значні науковці та громад. діячі П. Юзик, П. Курін­ний, В. Кубі­йович, Р. Єндик, Р. Лісовський, О. Воропай (спів­працював з СУБом і тижневиком «Українська думка», а 1953 був її ред.), В. Свобода (навч. і викладав у Ін­ституті словʼянознаства та сх.-європ. студій Лондон. університету). 1948 ви­дано перший номер су­спільно-політ. і наук.-літ. місячника ОУН(б) «Визвольний шлях» (гол. ред.: Г. Дработ, С. Галамай, І. Дмитрів, С. Олеськів), який заснувала Укр. видавн. спілка у Л. (її гол. дир. був Ю. Заблоцький-Доброволя), від 1978 друкувала Укр. інформ. служба в Л. (обидві створ. у 2-й пол. 1940-х рр.), а від 2004 виходить в Україні. 1987 засн. Укр. пресову агенцію (у 1980-х рр. дир. був Т. Кузьо). У Л. існувала фундація ім. С. Петлюри, яку у 1950–80-х рр. очолював О. Бондаревський. Укр. видавн. установи у Л. на­друкували низку творів і праць укр. науковців, письмен­ників, літературо­знавців, публіцистів, ми­стецтво­знавців, громад., політ. і церк. діячів, а також дисидентів (Ю. Вудки, І. Геля, І. Дзюби, З. Красівського) як укр., так і англ. та ін. мовами. 1948 укр. пере­селенці створили у Великій Британії 7 станиць (зокрема й у Л., яка з пере­рвою діє донині) Укр. скаут. організації «Пласт». Від того ж року веде свою історію Спілка укр. молоді Великої Британії (1950–55, 1959–75 та 1977–79 головою був Я. Деременда, від 2004 — Б. Прихідний; у Л. 1950–60 роз­ташовувався осідок кер. органів, нині діє осередок; певний час у місті виходив ж. «Дружин­ник», деякі числа органу світ. Спілки укр. молоді — ж. «Авангард», друкувався орган Спілки укр. молоді Великої Британії — ж. «Голос молоді»). У післявоєн. період у Л. також сформувалися пред­ставництва Антибільшов. блоку народів, Укр. нац. ради, ДОБРУСУ (Демократ. обʼ­єдн. бувших ре­прес. українців совєтами), низка комбатант. організацій, зокрема Обʼ­єд­на­н­ня бувших вояків-українців у Великій Британії (видавав 1957–97 ж. «Сурмач»), Клуб укр. старшин (керував В. Малець), Союз укр. ветеранів. 1949 у Л. засн. Ко­ординац. осередок укр. громад. центр. установ (нині Європ. кон­грес українців). На поч. 1960-х рр. у Л. мешкали бл. 1 тис. українців, які пере­важно працювали на виробництві та у торгівлі. 1962 створ. у Нотінґемі, а 1978 пере­ведено у Л. в будівлю Укр. видавн. спілки Музей визв. боротьби ім. С. Бандери. Від 1953 до 2-ї пол. 1970-х рр. функціонувало Англо-українське товариство (його створе­н­ня ініціював англ. журналіст О. Герберт). 1947 роз­почато процес роз­витку сучас. структур УГКЦ у Великій Британії (1950 створ. ген. вікаріат, 1957 під­несено до рівня екзархату, 2013 — єпархії на чолі з Г. Лончиною; у становлен­ні брали участь Й.-Ф.-Й. Жан, екзархи А.-Є. Горняк, М. Кучмʼяк, П. Хомницький) та УАПЦ у Великій Британії (рівня єпархії набула 1981; управляли Мстислав (І. Скрипник), Володимир (В. Ді­дович), від 1991 — Іоанн (І. Де­ревʼянко); 1950–87 окремо діяла УАПЦ Соборноправна). 1948 при УАПЦ у Великій Британії засн. Братство св. архістратига Михаїла, 1977 при УГКЦ у Великій Британії — Товариство св. Софії. 1968 у власність УГКЦ у Великій Британії пере­йшла будівля колиш. проте­стан. церкви (збуд. 1889–91, по­шкоджено під час бомбардува­н­ня нацист. авіацією, від­новлено 1953), у якій нині діє кафедрал. собор Пресвятої Ро­дини. 1977 у Л. висвячено кафедрал. собор Святого Преображе­н­ня Господнього УАПЦ у Великій Британії. Деякий час діяли громади Укр. євангел. баптист. братства та РУН-віри. 1979 засн. філію (нині Укр. ін­ститут у Л.; від 2015 дир. — М. Песенті) рим. Укр. катол. університету, яка стала одним з осередків укр. духовності й культури. 1970–91 укр. мову та літературу ви­вчали факультативно при школі славіст. і сх.-європ. студій Лондон. університету, 1991 там з ініціативи П. Яцика створ. центр укр. студій. 1986 укр. громадою на вічну памʼять жертв голодомору 1932–33 побл. собору Святого Преображе­н­ня Господнього встановлено памʼят. хрест, 1988 на честь 1000-ліття хреще­н­ня України побл. Укр. клубу — памʼятник князю Володимиру (скульптор Л. Молодожанин). 15–18 листопада 1989 у Л. від­булася заключна сесія Між­нар. комісії з роз­слідува­н­ня голодомору в Україні 1932–33, яка фактично під­твердила існува­н­ня складових елементів геноциду. Від 1992 веде радіомовле­н­ня «Укр. служба Бі-Бі-Сі» (1992–95 і 2000–07 її продюсером був журналіст і пере­кладач А. Куликов). Від поч. 1990-х рр. укр. громада Великої Британії пере­важно збільшується за рахунок труд. мі­грантів; понад 50 % ново­прибулих українців оселяється у Л. або в його околицях (багато нелегально). 2005 у Л. з метою сприя­н­ня роз­виткові укр.-британ. комерц. звʼязків засн. Укр.-британ. сіті-клуб (дир. — І. Тимчишин; 18 січня 2015 у Британ. парламенті від­булася урочиста церемонія від­значе­н­ня 10-річчя його існува­н­ня). 2007 створ. Британ.-укр. товариство (голова — чл. палати лордів Британ. парламенту Р. Різбі). 17 січня 2008 у Києві від­булася укр. премʼєра збірника анімац. фільмів «Лондон, я люблю тебе» (офіц. назва «London, je tʼaime», 2007; 10 різножанр. кіноновел; реж. А. Будовські, Т. Макдональд, А. Сміт та ін.). Лондон. українці брали активну участь у щоріч. голодува­н­нях у річницю бою під Крутами (побл. рад. посольства), маніфестаціях, які від­бувалися з приводу нової хвилі арештів в Україні (1968), на під­тримку Помаранчевої революції (2004) та Євромай­дану (2014), а також низці заходів, присвячених ін. па­мʼят. датам в історії України, парадах вишиванок тощо. Нині багатий українозн. матеріал зберігається у Нац. Британ. б-ці. У Л. з візитами пере­бували президенти України Л. Кравчук (1993), Л. Кучма (1995), В. Ющенко (двічі 2008; 2009; як премʼєр-міністр України — 2000 і двічі 2001), пре­мʼєр-міністри України Є. Марчук (1995), В. Янукович (2003), М. Азаров (2012), голови ВР України І. Плющ (1993), В. Литвин (2003, 2009), міністри закордон. справ України А. Зленко (1992, 2001), Г. Удовенко (1996), Б. Тарасюк (1999), К. Грищенко (2004, 2010, 2012), П. Порошенко (2010), Л. Кожара (2013). З Л. повʼязані життя та діяльність укр. учених — фізіологів Б. Бабкіна, І. Владимирової, фізіолога, біо­хіміка О. Селянка, ботаніка С. Батка, лікарів-онкологів А. Бу­тенка, Л. Дмоховського, акушера-гін­еколога Д. Якубович-Суховерської, геронтолога, фармаколога В. Коренчевського, гістолога, ембріолога М. Кульчицького, історика О. Бейліса, політолога М. Білинського, фахівця у галузі між­нар. від­носин О. Гончаренка, гідротехніка С. Ле­лявського; укр. письмен­ників, поетів, пере­кладачів В. Бендера, Ф. Волховського, А. Ворушила, Олександера Де, А. Кузнецова, А. Легіта, Галі Мазуренко, Д. Мир­ського, кримськотатар. письмен­ника Дж. Дагджи; укр. митців — мистецтво­знавця, архітектора, художника Г. Лукомського, художників Р. Глувка, О. Климка, П. Керестея, З. Лісовської-Нижанківської, А. Марковського, Б. Пастухова, В. Пере­бийноса, Л. Риби, А. Сологуба, архітектора Р. Жука, дизайнерки В. Каринської, режисера, композитора Р. Гурка, актора, режисера І. Дувана-Торцова, спів­аків Н. Єр­моленко-Южиної, Є. Зарицької, М. Коханської-Сембріх, В. Луціва, піаністки Р. Кауфман, скрипалів М. Кучера, С. Старика, композитора М. Михайловського, артистів балету Вацлава та Бро­ніслави Ніжинських, Г. Самцової; укр. військ., політ. і громад. дія­чів по­друж­жя О.-З. Васильків і Т.-Т. Даниліва, Я. Кошіва, Н.-Б. Кру­шельницької, Т. Кудлика, В. Олеськіва, С. Павлюка, Ярослава Стецька, Я. Токаржев­ського-Карашевича, П. Цимбалістого, Д. Штикала, церк. діячів Анатолія (А. Дублянський), Василія (В. Родзянко), С. Вівчарука, І. Губаржевського, П. Дячишина, С. Молчанівського, С. Ярмуся; поляків, які народилися або тривалий час працювали в Україні, а також спів­працювали з укр. діячами — історика, фольклориста З. Андже­йовського (президент Товариства киян у Л.), культуролога, громад.-політ. діяча С. Кота, фізиків З. Клеменсевича, С. Ло­рії, етнолога Ю. Обрембського, археолога Т. Сулимирського, сходо­знавця С. Стасяка, лікаря П. Шумовського, публіциста, пере­кладача С.-Я. Менкарського, політ. діяча, право­знавця Е. Дубановича, військовика, держ. дія­ча Т. Коморовського, художника В.-Т. Марса, євр. право­знавця, уродженця Львівщини Г. Лаутер­пахта; угор. мово­знавця, уродженця Чернівеч­чини Г. Нандріша. Член Лондон. королів. товариства стали мікробіо­лог С. Вино­градський і фізіолог тварин Б. Завадовський, Лондон. Лін­неєв. товариства — ботанік, академік АН СРСР і АН УРСР С. Навашин, Королів. антропол. ін­ституту у Л. — Я. Чекановський, чл.-кор. ВШ словʼян. студії Лон­дон. університету — літературо­знавець, поет О. Колес­са. Тут здобували освіту укр. учені: лікар-кардіохірург М. Атаманюк, політологи А. Камінський, О. Литвиненко, лікар М. Фостяк, стажувався укр. дипломат О. Шамшур; у Лондон. університеті отримали доктор. ступ.: мистецтво­знавець Д. Даревич, політолог Ю.-Д. Книш. Іноз. чл. НАНУ стали лондон. учені: математик М. Атья, право­знавець В.-Е. Батлер, біо­хімік, фізіолог А. Берджен, лікар К. Ґрін, нейрохірург Л. Саймон, фізик Дж. Рот­блат, теплофізик Б. Сполдінґ. 1947 на між­нар. кон­гресі фізіологів у Л. ви­ступив з доповід­дю президент АН УРСР О. Пал­ладін. У Л. опубліковано праці британ. історика Р. Конквеста, в яких ґрунтовно роз­криті колективізація, терор голодом 1932–33 і сталін. ре­пресії в Україні. 1962 у Л. ви­дано повний канон. пере­клад українською мовою Біблії — результат 40-річ. праці держ. і церк. діяча Іларіона (І. Огієнка). У Л. популяризаторами в англомов. світі Т. Шевченка були: британ. літератори Е.-Л. Войнич, В. Річ, С. Ейдін, Г.-П.-Дж. Маршалл, В.-К. Метьюз, К.-Е. Робертс-Бехговер, рос. право­знавець Л. Расторгуєв; укр. нар. казок — англ. фольклорист Р.-Н. Бейн. Польс. мовою поезії Кобзаря, а також ін. укр. поетів, у Л. пере­кладав Б. Дроздовський. Життя українців у Л. і їхню культурну та громад. діяльність упродовж ос­тан. періоду досліджували Ю. По­кальчук, М. Ти­мошик та ін. В укр. пере­кладі виходили твори Т.-С. Елі­ота, Дж.-Р. Кіплінґа, Агати Крісті. У Л. екс­понувалися твори укр. художників В. Баринової-Кулеби, О. Богомазова, І. Бондаря, А. Ва­сютинського, М. Волошина, Т. Го­лембієвської, А. Куїнджі, В. Кри­чевського, В. Лопати, О. Мінька, С. Ушанова, А. Яланського, Т. Яблонської, скульпторів Валентина та Миколи Знобів. На лондон. сценах ви­ступали укр. митці: артисти балету Ю. Авдієвський (спів­працював з лондон. ансамблем «Мазепа», кер. Д. Тор­коньяк), О. Кочетовський, Б. Лі­саневич, спів­аки І. Алчевський, І. Бала, В. Герел­ло, М. Гуляєв, М. Кузнецова, П. Кудрявченко, В. Лукʼянець, Л. Монастирська, О. Нагорна, Р. Росляк, Г. Шандровський, Г. Юренєв, альтист, диригент Ю. Башмет, піаністи О. Браїловський, Е. Гілельс, О. Гринюк, М. Гумецька, Іриней і Люба Жуки, Л. Іванова, Л. Колес­са, І. Маркович, скрипаль О. Ко­лаковський, диригенти П. Длябога, Е. Купер. У Л. здобули вищу освіту та концертували скрипалі Т. Губицький, М. Комонько, піаніст, скрипаль І. Кучмій, диригент Х. Ерл, диригент, піаніст, органіст Ґ. Кулеша, артист балету І. Путров. Укр. тематиці присвячені твори лондон. композитора А.-Е.-Т. Бакса. 1935 артисти та по­становники Київ. театру опери та балету за викона­н­ня гопака від­значені Ґран-Прі та золотою меда­л­лю (А. Бєлов, В. Верховинець, М. Іващенко, О. Соболь та ін.). У 1980-х рр. у Л. мешкали актриса Київ. кіностудії Г. Логінова із дочкою майбут. актрисою М. Йовович, від 2015 тут по­стійно проживає укр. актриса О. Куриленко (знялася у ролі Каміл­ли — дівчини Джеймса Бонда — у фільмі «Квант милосердя», 2008; зіграла Ітейн у фільмі «Центуріон», 2009; деякі зйомки обох від­бувалися без­посередньо у Л.). Нагородами кінофестивалів у Л. від­значено укр. стрічки «Атом допомагає нам» (1959, оператор В. Преображенський), «Від трьох до семи» (реж. Е. Головня) та «Кер­маничі» (реж. і оператори І. Гра­бовський, Ф. Гілевич, Т. Ткаченко; обидва — 1965). Високих спорт. досягнень у Л. досягли укр. спортс­мени: О. Бернштейн (1946, між­нар. шаховий турнір), В. Двойников (чемпіон Європи з дзюдо у команд. і срібний призер у особистому заліках), С. Новиков (чемпіон Європи з дзюдо у ко­манд. і особистому заліках; оби­два — 1974), І. Дерюгіна (1979, аб­солютна чемпіонка світу), С. За­кірова (1985, чемпіонка світу з академ. веслува­н­ня у складі вісімки), О. Клименко (1994, срібний призер Кубка світу), Д. Кірпулянський (2009), В. Терещук (2011; обидва — бронзовий призери чемпіонату світу з сучас. пʼятибор­ства), С. Куліш (2012, бронзовий призер етапу Кубка світу з кульової стрільби), Л. Крутакова (1976, срібна призерка Кубка Європи з плава­н­ня), В. Красношапка (1989, чемпіон у синхрон. і бронзовий призер в індивід. стрибках на батуті Кубка світу), Т. Корінь (1906, чемпіон світу з класич. боротьби), В. Трофимов, Г. Хли­новський (обидва — бронзовий призери командного чемпіонату світу зі спідвею, 1973), О. Твердохліб (1994, срібний призер Кубка світу з бігу з барʼєрами). 1826–28 у Одесі за проектом Ф. Боффо зведено готель «Лондонський» (1895 докорін­но пере­будований Ю. Дмитренком; нині вважають найкращим у місті), 1901 в м. Умань (нині Черкас. обл.) на замовле­н­ня Й. Полянського — готель «Лондон» (у рад. період влаштовано швейну ф-ку; 2016 згорів). Нині готель «Лондон» функціонує у Кропивницькому.

Літ.: J. Stow. The Survey of London. London, 1598; Ch. R. Ashbee. The Survey of London. London, 1849; Керженцев П. М. Лондон. Москва; Петро­град, 1923; Во­ронихина Л. Н. Лондон. Ленин­град, 1969; Икон­ников А. В. Лондон. Ленин­град, 1972; B. Weinreb, Ch. Hibbert, J. Keay, J. Keay. The London Encyclopaedia. Lon­don, 1993; 1995; 2008; M. Billings. London a companion to its history and archaeo­logy. London, 1994; R. Porter. London: A Social History. Cambridge, 1994; S. Inwood. A History of London. London, 1998; Покальчук Ю. В. Українці у Великій Британії. Л., 1999; J. Eade. Placing London: From Imperial Capital to Global City. New York; Oxford, 2001; Ch. Hamnet. Unequal City: London in th Global Arena. London, 2003; A. Sutcliffe. London: An Architec­tural History. New Haven, 2006; A. Duncan. Walking London. London, 2008.

А. І. Шушківський

Завантажити статтю