Лопатин
ЛОПА́ТИН — селище Шептицького району Львівської області. Розташоване на правому березі р. Острівка (притока Стиру, бас. Дніпра), серед лісів, боліт і торфовищ Малого Полісся, поблизу перехрестя автомобільних доріг Буськ–Берестечко та Радехів–Броди, за 90 км від обл. центру та 20 км від райцентру і залізничної ст. Радехів. На території Лопатинського лісництва 1984 року створено лісовий загальнодержавного значення Лопатинський заказник і заповідне урочище місцевого значення Грицеволя. Площа 7,79 км2. За переписом 2001 року, населення становило 3550 осіб (98,4 % до 1989), станом на січень 2015 року — 3450 осіб (переважно українці, решта — 1 % — росіяни, поляки, білоруси).
Територія Лопатина була заселена здавна, про що свідчать виявлені залишки земляних валів і мурів укріплення Замчисько давньоруського часу. Вперше згадується в писемних джерелах 1366 року як волосний центр Белзького князівства. 1377 року поселення захопили угорські війська. 1383 року, після смерті угорського і польського короля Людовіка І (Лайоша) Великого, розпочалася боротьба за Лопатин між Польщею та Литвою. 1492 року він остаточно перейшов під владу польських мазовецьких князів, які використовували поселення для поширення католицизму на довколишні села ще від 1410-х років (1531 року Лопатинській парафії належали земельні наділи у 23 селах). 1505 року польський король Александр Яґеллончик подарував Лопатин з 8 селами шляхтичу Я. Каменецькому. Наприкінці 16 століття втратив статус волосного центру. Двічі, 1629 і 1649 років, Лопатин зазнав значних руйнувань під час нападів татарських загонів. Після 1-го поділу Польщі 1772 року відійшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1830–31 роки жителі брали участь у польському повстанні. Упродовж 19 — на початку 20 століття Лопатин належав графам Холоневським, Замойським та шляхтичам Млодецькому і Вишневському. У 1850-х роках Лопатин отримав статус містечка, у ньому створили повітове управління нижчої категорії, яке підпорядковувалося Бродівському повітовому управлінню 1-ї категорії, та відкрили установи мирового судді і збирання податків. У 2-й половині 19 століття збудовано лісопильню, млин і ґуральню (нині Лопатинське місце провадження діяльності державного підприємства «Укрспирт», див. Лопатинський спиртовий завод). 1862 року відкрито парафіяльну школу, яку у 1870-х роках реорганізовано у двокласну. За переписом 1869 року, було 316 дворів і мешкало 2159 осіб, 1900 року — відповідно 503 і 3206.
Під час 1-ї світової війни Лопатин перебував у прифронтовій зоні. На її початку містечко на короткий час захопили російські війська. Чимало лопатинців мобілізували до австрійської армії. Після розпаду Австро-Угорської імперії 1918 року Лопатин відійшов до ЗУНР. 13–14 серпня 1920 року містечко контролювали більшовицькі загони. 1919–39 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. 1931 року в Лопатині проживали 3247 осіб (з них українців — близько 60 %, поляків — 25 %, євреїв — 15 %); працювали 37 магазинів (2 — українські, решта — єврейські), лісопильня (близько 80 робітників), паровий млин, спиртовий завод, цегельня, гончарня, вапнярня. У міжвоєнні роки до кінця 1930-х років діяли читальня та хор товариства «Просвіта», кооперативи «Поміч» і «Будучність», головою яких був священик М. Кравців (пʼятьох його дітей, вихованих у національному дусі, переслідувала польська влада за приналежність до УВО і ОУН), осередки товариств «Січ», «Сокіл», «Сільський господар» (на різних курсах місцева молодь вивчала основи землеробства, садівництва та городництва), «Союз українок» (функціонували курси куховарства, вишивання, крашення яєць, писанкарства, крою та шиття). Від 28 червня 1941 до 17 липня 1944 — під німецько-фашистською окупацією. На початку 1944 року через Лопатин пройшли партизанські зʼєднання під керівництвом П. Вершигори. Низка мешканців зазнала сталінських репресій. До середини 1950-х років у Лопатині та його околицях вели боротьбу загони ОУН–УПА (відзначився районовий провідник Р. Мандрика на псевдо Чорноморець). У 2-й половині 1940-х років засновано артіль «Торфʼяник» (від 1955 — Лопатинський торфобрикетний завод, нині ТОВ) і промисловий комбінат із виробництва цегли та вапна. 1940–62 — райцентр, 1963–65 — у складі Бродівського, від 1965 — Радехівського районів Львівської області. Від 1956 — смт.
У селищі є загальноосвітня школа, інтернат для дітей із відхиленнями у розумовому розвитку, дитсадок; Народний дім, Будинок дитячої та юнацької творчості, бібліотека, музична школа; лікарня. 2002–05 виходила селищна газета «Лопатинська криниця». Релігійні громади: УГКЦ (деревʼяна церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1928, арх. Я. Рудницький), РКЦ (костел Непорочного зачаття Діви Марії, 1772, арх. Б. Меретин). Встановлено памʼятники Т. Шевченку та «Свободи», меморіали воїнам ОУН–УПА та радянським воїнам, які загинули під час визволення Лопатина від німецько-фашистських окупантів, памʼятний знак борцям за волю України. Серед видатних уродженців — хімік, член-кореспондент НАНУ А. Омельчук, лікар-фармаколог В. Мамчур, письменник, співак С. Нестер. У Лопатині минули дитячі та юнацькі роки графіка, живописця, народного художника УРСР О. Кульчицької та промисловця, політичного діяча С. Сенчука. 1857 року тут помер і похований польський військовий діяч Ю. Дверницький.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
