Лоренц Кіто - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лоренц Кіто

ЛО́РЕНЦ Кіто (Lorenc Kito; 04. 09. 1938, поселення Слєпо, нині земля Саксонія, Німеччина) – лужицький письменник, есеїст, літерату­рознавець, перекладач. Літ. пре­мія лужиц. нац. орг-ції «Домовіна» (1962, 1968), премії ім. Г. Гай­не (1974), Я. Барта-Чішінського (1990), Г. Манна (1991), Ґ. Лессінґа (2009), Ф. Петрарки (2012), К. Ваґнера (2016). Закін. Ляйпциз. ун-т (1961). Працював н. с. Ін-ту серб. народознавства (1961–72) та драматургом Серб. нац. ансамблю (1972–79) у Будишині. Від 1979 – на літ. роботі. Пише верхньолужиц. та нім. мовами. Дебютував зб. поезій «Nowe časy – nowe kwasy» (Budyšin, 1961), яка привернула увагу читачів своїм змістом і формою, оскільки в ній відчут. вплив не лише традиції лужиц. класич. літ-ри і фольклору, а й активне використання найкращих на­дбань нім. літ-ри, зокрема творчості Б. Брехта та ін. У його вір­шах – відгомін лужиц. нар. твор­чості, ліричні і громадян. мотиви, голос молодої поезії 20 ст. Пише також для дітей. Переклав окремі твори білорус. письменників (М. Танк, Я. Колас), а також нім. мовою вірші лужиц. авторів (Г. Зейлера, Ю. Хежки, М. Віткойц та ін.). Уклав низку літ. антологій та хрестоматій, зокрема «Sorbis­ches Lesebuch/Serbska čitanka» (Leipzig, 1981) – двомовна хресто­матія серболужиц. літ-ри 16–20 ст. з детал. коментарями на верхньолужиц. і нім. мовах. 1965 Л. відвідав Україну, зустрічався зі студентами-сорабістами Львів. ун-ту, які вивчали лужиц. мову, з укр. письменниками та вченими-славістами (В. Лучуком, К. Трофимовичем, В. Моторним). Про зустрічі і враження про Україну написав у ст. «Сербська лірика мовою Шевченка» (1965), «Національна поетеса України» (1971; про Лесю Українку) та ін. Переклав та упорядкував вид. укр. літ-ри: «За золотою горою: українські народні загадки» (1978), «Два півні: українські народні пісні та казки» (1982), «Рукавичка: українські народні казки» (1988) та ін., надрук. у вид-вах «Домовіна» та «Веселка». У львів. особистих архівах сорабістів збереглися листи Л., його вірші, присвяч. укр. друзям. Низ­ку творів Л., які переклали Р. Луб­ківський, В. Лучук, М. Павлюк, вміщено у кн. «Ластівка з Лужиці» (К., 1969; Т., 2010), «Пташине весілля» (К., 1989), в антології «Поезія лужицьких сербів» (К., 1971), зб. лужиц. прози «Див­на лю­­бов» (К., 1984), а також у ж. «Жов­тень», «Всесвіт», г. «Віль­на Україна», «Львівська правда».

Тв.: Struga. Wobrazynašeje krajiny. 1967; Keuće a puće. 1971; Serbskapo­ezija. 1979; Rymarej a Dyrdomdej. 1985; Kołbas. 1994; Suki w sakach. 1998; Po­domk: Basnje a druha nadoba z dwa­natka lět. 2010; Im Filter des Gedichts. 2013 (усі – Будишин).

Літ.: Лужицькі серби. Л., 1997; Мотор­ный В. А., Трофимович К. К. Серболужицкая литература: история, современность, взаимосвязи. Л., 1987; Сербська Лужиця у Львові: Каталог. Л., 2001; Ла­зор О. Контакти українських та лужицьких діячів культури // Пробл. слов’яно­знавства. Л., 2002. Вип. 52; P. Handke. Vorvort: Gedichte // Kito Lorenz. Berlin, 2013.

В. А. Моторний

Стаття оновлена: 2016